Розділ десятий

— Торговці, — пробурмотів її співрозмовник із дивною інтонацією. Ймовірно, то був найвищий ступінь презирства.

Ірена зітхнула. Чи думала вона, що втрата чоловіка-вампіра виявиться такою тяжкою, такою непоправною?! Поки Семироль був поруч, залишалася хоча б ниточка... до нормальності... (Ознака того, що дійсність не сниться їй, що вона не валяється десь, напхана наркотиками, на якому-небудь операційному столі...)

Упир — як місток до нормального життя... Бувають же отакі виверти долі...

Рек дивився на неї запитливо. «Я не настирливий, — говорив його погляд, — я не лізу з розпитуваннями... Але невже ви думаєте, що хоч на краплину схожі на ту, за кого себе видаєте?»

— Реку, от якби я була чужинкою... З далеких земель, із-за моря...

Він спохмурнів.

— Я щось не те сказала?

— На жаль, пані Ірено. Чужих земель не буває. Це казки.

Їй потрібен був час, аби відновити дар мови, і безкорисливий лицар терпляче чекав.

— Тобто...

— Про чужі землі багато базікають. А я пройшовся по всій землі — від краю до краю... На заході й півночі височать гори, через які не переходила жодна людина. На сході — пустеля, за нею немає нічого. На півдні — море... Моряки напідпитку часто хваляться про свої нібито мандри до дальнього берега. Але варто трохи розібратись — і виявляється, що всі вони брешуть. І ніхто ніколи не бачив живого чужинця, не бачив і мертвого — усе це легенди, іноді від нудьги, іноді з хизування, але вам-бо навіщо?!

Ірена мовчала.

Чи вистачить у Река терпіння дочекатися, поки вона осмислить цю жахну інформацію?

Може, він бреше?! Ні. Скоріше за все, ні...

Замкнутий світ. Ну, так. Там, у МОДЕЛІ тріумфуючого правосуддя, в МОДЕЛІ адвокатів-упирів, межі чинного світу визначити було важко... Супутникова антена на даху (а чи був сам супутник?!).

Є така іграшка для дорослих — діорама. І не завжди легко визначити, де закінчується справжній пісок і справжнє каміння, а де починається пустеля, намальована на величезному полотні...

Місто — є. Але от гори на горизонті — ілюзія. Кожна наступна модель менша за попередню (що, у Моделятора пороху не вистачило?!).

А можливо...

Світ такий, яким його бачать. Для будь-якого селянина, що цілими днями гне горба й у свята виїжджає на ярмарок, досить було б змоделювати його будинок і поле та шмат лісу, а ще сусіднє село з ярмарком і вибоїстою дорогою... А сусіди начебто чули, що на світі є ще якесь місто, але от самим бувати там не довелося...

Ірена перевела подих. Її співрозмовник терпляче чекав.