Розділ десятий

Страта

...Рек, імовірно, хвилюється. І, скоріше за все, вже ніколи її не дочекається... Хоча хто знає... Ось якби верховний Тлумач упізнав у бідолашній жінці «авторку Хміль» — справа обернулася б дійсно кепсько. Ірена скривилася. Ну й діла — від неї вимагають (можливо, за втручанням ката) пояснень щодо «розкаяного» — а вона, яка буцімто написала це оповідання, так і не спромоглася прочитати його!..

Але верховний Тлумач не впізнав її. Він просто сприйняв її за божевільну.

Чекати довелося довго. У кутку двору двоє худезних чоловіків качали насосом воду, причому один явно сачкував, працюючи впівсили, а другий сумлінно надривався, відкопиливши слиняву губу... (Ймовірно, ледачому слід чекати покарання від Провидіння, а другому, навпаки, нагороди...)

А може, на території притулку для божевільних закони Провидіння діють якось по-іншому?

Ірена сиділа на дерев’яній колоді. Недоумкуватий хлопчина блукав поруч, підбирав щось на землі, розглядав, нюхав і пробував на зуб. Ірена намагалася не дивитись у його бік.

...Що було в тому оповіданні? Адже люди палили дорогий папір, страхаючись зберігати написаний на ньому текст?

Десь півтори години очікування... Новоприбулих провели досередини будинку. Ірена була вражена: колишнє багатство було ретельно знято зі стін разом із дубовими панелями, шовковими гобеленами і бронзовими світильниками. Голі стіни від підлоги до стелі, груба дощана підлога (мабуть, щоби божевільні нічого ненароком не попсували).

Проте кімната, куди їх, врешті-решт, привели, зберегла сліди колишньої розкоші. У кімнаті сидів невисокий сивий дідок із червоними прожилками на носі — він вилаяв слуг, які привели «божевільних» не в оглядову, як було велено, а безпосередньо до кабінету...

Хлопчина, Іренин супутник, щулився і втягував голову в плечі. Оглядова виявилася похмурим приміщенням із вмонтованими в стовпи залізними кільцями, дерев’яними лавами уздовж стін і кам’яним колодязем посередині. Ірена зціпила зуби. Хто чого боїться — те й станеться. Даремно Семироль насміхався з неї як із боягузки. У попередній МОДЕЛІ для Ірени знайшлося затяте правосуддя, а тут, мабуть, цього немає, зате знайдеться дещо екзотичніше...

Утім, усе розвивалося зовсім не так моторошно.

Дідок підкликав підлітка, відтягнув одну повіку хлопчині, гачкуватим пальцем ткнув його під ребро (хлопчина аж сіпнувся) і задоволено кивнув:

— Підеш рубати дрова...

На Ірену лікар кинув побіжний погляд — на обличчя і на кругленький живіт.

— Прясти, ткати вмієш?

Ірена хитнула головою.

— Прибиратимеш...

Кілька хвилин по тому їй спало на думку, що слід було зізнатися в грамотності і тим самим напроситися на чистішу роботу. Але носатий дідок уже пішов, а Ірену легко і без зволікань було зараховано до тутешніх мешканців — убогих і нужденних розумом...

— Пахне... їжа, — захоплено протягнув носом хлопчина.

Просторими коридорами справді розносився густий запах не надто вишуканої, але напевно ситної та поживної їжі.

Наступний розділ:

Розділ одинадцятий

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Страта» автора Дяченки Марина та Сергій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ десятий“ на сторінці 18. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи