Розділ «Поранення»

– Ну, сідай, – порушив її Кудрик. – Розповідай, що там у вас у Самборі сталося.

– А ти звідки знаєш? – здивувався Засмужний.

– Солдатська пошта принесла, – озвався сусід зліва.

– Знайомся, Михайле, – похопився Федір. – Іван Халявка з Карова.

– То що все-таки там у вас сталося?

Михайло стисло розповів палаті про події вчорашнього дня.

– І нікого не наказали? – здивувався Іван.

– Нікого.

– Це дивно. Наказують без причин, а тут такий привід… – озвався хтось подалі.

– Або не хочуть розголосу, – висловив припущення перший поранений. – Над ними також органи стоять.

Коли «прописка» у палату завершилася і Михайлу показали його ліжко, що звільнилося буквально годину тому, до нього підсів Федір.

– Додому писав? – поцікавився він.

– Угу.

– Відписали?

– Поки що ні. Та й не знаю, чи отримаю листа. Я написав номер колишнього госпіталю.

– Напиши знову, – порадив односелець. – У наш час це не буде зайвим. Я недавно отримав відповідь від рідних.

– Ну і?…

– А що ну і? З нашого призову, 27 серпня, тільки ми з тобою і залишилися. Решту викосили. Отакі справи, друже!

Засмужний хвилинку посидів, згадуючи всіх тих, з ким був знайомий чи не все своє життя і кого більше побачити не дано, потім сказав:

– Пішли покуримо!