Розділ «Поранення»

– Місцевий. Та якби я був місцевим, ніякий хрен мене тут не втримав! Мені, як і тобі, випало визволяти свою хату.

Співрозмовник замовк. Михайло бачив, як того душать сльози.

– Я їх залишив тільки на чотири місяці! – продовжив старшина. – А повернувся і побачив, що хати моєї немає, тільки згарище. А сусіди сказали, що всі мої там і залишилися: жінка і четверо дітей. Всі. Я сам із дитбудинку, своєї родини не знаю. От і залишився я на білому світі один як билина. І куди тепер? Кому я однорукий потрібен? Ось навіть самокрутку скрутити не можу.

– Ну, після війни знову повернуться сигарети, – спробував розрадити Михайло.

– А запалити сірники як?

– Запальничкою.

Старшина усміхнувся від такої незграбної підтримки галичанина.

– Діти є? – поцікавився він.

– Так, двійко.

– Головне у нашому житті повернутися живими. І по можливості цілими. Я так розумію, нагород ще не маєш.

– Та де там! – махнув рукою Засмужний. – Тут живим залишитися – і то нагорода.

– Ось і я про це. Що мені зараз від тих брязкалець, завойованих за ці роки? Все віддав би, щоб повернути руку. Або хоча б поміняти на праву.

Михайло недовірливо подивився на пустий рукав старшини, подумав, як би це той мінявся руками, хотів було щось сказати, але увагу обох привернули крики, які чулися з відкритого вікна на другому поверсі. Там щось відбувалося, але що саме, було незрозуміло.

Крізь вікна першого поверху було видно, як коридором метушаться медсестри і військові.

– А чи не твоя це палата? – запитав старшина і показав єдиною рукою на відкрите вікно.

Михайло Засмужний пригледівся. Дійсно, там була палата, у якій він лежав. Він підвівся.

– Піду подивлюся, що там сталося, – сказав.

– Почекай, – зупинив старшина. – Не спіши. Розберуться без тебе. А якщо там щось сталося, то ти був тут зі мною. Не забувай: з ними (співрозмовник підняв очі долі) краще взагалі не мати справ.

Михайло нехотячи знову сів на лавку. Він не міг не згодитися зі словами старшини, тому вирішив-таки перечекати тут, хоча йому дуже кортіло дізнатися, що все-таки сталося.

– Сестричко! – звернувся старшина до санітарки, що саме вибігла з будинку. – Що там трапилося?