Розділ «Протистояння»

Олексій Кульчицький завмер. Він злегка здригнувся, майже непомітно, але це помітив відвідувач. Помітив і поспішив заспокоїти.

– Прошу мене не боятися, товаришу! Як і ви, я належу до Комуністичної партії Західної України.

Але Кульчицький вже опанував себе.

– Боюся, вас увели в оману, – сказав він. – І я не є комуністом.

Почувши таке, Липак недовірливо подивився на вчителя і спробував викликати співрозмовника на відвертість.

– Ви не думайте, я не провокатор! – примирливо мовив Петро. – Кажу ж, ми з вами єдині комуністи у селі.

– Пане Не-Знаю-Як-Вас-Звати! – терпляче відказав Кульчицький.

– Липак. Петро Липак.

– Отже, пане Липак! Чи, якщо вам приємніше, товаришу Липак! Ще раз повторюю, ви помилилися і я не є членом ніякої з політичних партій.

– Ну, як же, – розгубився Липак. – У селі тільки і говорять, що через те, що ви були членом КПЗУ, вас і відправили сюди із Рави-Руської, де ви вчили у гімназії.

– Ви це правильно сказали – був. Саме був.

– Тобто?

– Я дійсно був у компартії.

– А тепер? – не зрозумів Липак.

– А тепер я не є у ній.

– Чому?

– Пане Липак! Згодьтеся, що це запитання надто особисте, і я дозволю собі на нього не відповідати.

Спіймавши чергового облизня, Липак закінчив цю неприємну для них обох розмову. Маючи деякі зв’язки у повітовому комітеті, він мав намір все ж дізнатися про минуле нового вчителя.

Але наступні події спочатку відклали у довгий ящик виконання цього наміру, а невдовзі взагалі стало не до цього. Громом серед ясного неба для Липака (і для всіх комуністів Західної України) стала звістка, що Комінтерн звинуватив у націоналізмі і розпустив Компартію Польщі, а разом з нею і КПЗУ.

«Головний комуніст» села просто перестав хоч щось розуміти. Він вважав себе несправедливо ображеним, але звинувачував у цьому чомусь вчителя Олексія Кульчицького. Відкрито проти нього Липак не виступав, але злобу затаїв.