Розділ «5»

Дмитро Іванович не заважав їй виплакатися, і вона швидко опанувала собою.

— Розкажіть, як ви познайомилися? Що про нього знаєте. Чи були обставини, які могли штовхнути його на самогубство?

— Самогубство? — Христофорова подумала трохи, потім сховала носовичка назад у сумочку. — Виключено, — заявила рішуче… — Дуже вже він життя любив, жуїр був великий. А коли ж це трапилося?

— Дванадцятого. Де ви були в цей день?

— У Львові.

— А постійно живете у Києві?

— Так.

— Одна?

— Я розведена.

— А в Одесі? Дочка з батьком?

— Ні, без батька. Віта цього року закінчила школу, зараз працює і вчиться на вечірньому.

— Живе у гуртожитку?

— Ні, що ви! У неї своя квартира. Батько виїхав з Одеси, квартира залишилася їй і бабусі, тобто моїй матері. Але мама влітку померла.

— Як мені відомо, ви вважаєтесь закрійницею в ательє фабрики «Індпошив». Однак більше буваєте в Одесі, ніж на роботі.

— Справа в тому, — без найменшого збентеження відповіла жінка, — що я фахівець високого класу. Тому працюю не з бригадою. Сама крою і сама виконую. У мене по-справжньому «індпошив», і відповідні замовниці, дружини відомих учених, художників, навіть міністрів… втім, я й сама художниця. Художниця-модельєр… Частину замовлень беру з собою в Одесу і там виконую… Ви ж розумієте, хоч дівчина у мене цілком самостійна, але після смерті бабусі контроль і нагляд необхідний… І це тепер лягло на мої плечі…

Коваль розумів жінку. Але він так само розумів, що ательє «Індпошиву» було для Килини Сергіївни тільки ширмою. Фактично Христофорова була приватною кравчинею, яка спритно вислизала з-під контролю фінансових органів. Не мав сумніву, що її ательєвську зарплатню хтось кладе до своєї кишені. Але Килині Сергіївні важливим було десь рахуватися у штаті, щоб не втрачати трудового стажу. Те, що її клієнтками були дружини впливових людей, які прагнули підтримувати з нею сталі, а часом і дружні стосунки, — наслідок нестачі талановитих майстринь і одвічного прагнення кожної жінки бути гарнішою і більш вишукано одягненою, ніж інші, — виховали у кравчині певну зарозумілість.

Проте зараз взаємини Христофорової з ательє, замовниками і фінвідділом його не цікавили, і він не став поглиблювати цю тему.

— Отже, ворогів у Журавля не було, кажете, і самогубство так само виключене, — повернувся до свого Коваль.

— Я так вважаю, — знову посмутніла і знову витягла з сумочки хустинку жінка. — Ой, яка це трагедія! Така прекрасна людина загинула! І яка талановита! Він до академіка дійшов би… Йому всі заздрили… — Килина Сергіївна раптом сама урвала свої ламентації, немов уражена новою думкою: — Так, так, йому всюди і завжди заздрили. Ще й як! У тому ж інституті, наприклад… Якби ви сказали, що йому якесь свинство підстроїли… навіть… ну, наприклад, підсипали миш’яку у вино, я не здивувалася б… Але отруїтися газом?! До речі, як це сталося? Це не секрет?..

Коваль промовчав, вирішивши, що подробиці загибелі Журавля Христофоровій поки що знати не варто.