Розділ «13»

Коваль ледве зупинив потік слів, що водоспадом упав на нього.

— Сідайте, Килино Сергіївно, — показав на стілець. — І давайте поговоримо спокійно. Бо так: «він», «вона», «він» — я погано розумію, про кого ви це…

Полковник, звичайно, хитрував, але Христофорова схаменулася і, упавши на стілець, уже не так швидко, але так само твердо продовжила:

— Я все з’ясувала! Нінка навмисне відкрила газ, щоб Антон задихнувся. Він був п’яний і заснув. Вона його для того й напоїла, щоб не помітив нічого. Того вечора вона гуляла в нього і, як тільки він заснув, утекла. Запевняю вас!

— Як ви це з’ясували? — запитував полковник, хоч і без кравчині знав, хто гостював у Журавля в його останній вечір.

— Так говорять сусіди. Бачили, як злякана Нінка тікала звідти.

— Чому «злякана»? І чому «тікала»?

— Аякже! Накоїла лиха, а потім злякалася — і навтьоки. Мізерна душа! Зіткнулася у парадному із інвалідом-сусідою, мало не збила з ніг. А наштовхнутися отак можна тільки тоді, коли летиш, не чуючи землі під ногами. І чому вона не скористалася ліфтом, а бігла по сходах? Це теж неспроста! Що їй заважало схаменутися? Повернутися і закрити газ! Але ненависть у неї була дужчою від усього. Ви знаєте, немає лютішої істоти, ніж обдурена жінка…

— Чому «ненависть»? Чому «обдурена»? І нащо було Ніні убивати Журавля, адже вони, як мені відомо, дружили і, здається, любили одне одного?

— Любили?

Очі Килини Сергіївни звузилися, темна хутряна шапочка, якої вона не зняла у кабінеті, зсунулась, і Ковалю, як під час першої бесіди з кравчинею, здалося, що вона може раптом фиркнути, як дика кішка.

— Не знаю, як Нінка, але бідолашний Антон, — говорила далі жінка, — ставився до неї без особливого ентузіазму. Я вже вам про це говорила… Я ночей не спала, усе думала: як же це могло статися?! Спочатку тільки підозрювала, а тепер прийшла до остаточного висновку — тільки вона, друкарка. Тут і кошеняті зрозуміло!

— Він й іншим жінкам обіцяв одружитися? — спитав Коваль, пропустивши повз вуха зауваження про кошеня. Полковник міг прямо нагадати Килині Сергіївні і про її взаємини з Журавлем, але тактовно утримався.

Щоправда, тямуща жінка сама здогадалася.

— Про інших жінок не знаю, — сказала вона. — Що ж стосується мене, якщо ви це маєте на увазі, то мені не обіцяв, та я й сама не прагнула. З Антоном дружили, не більше, іноді він просив якій-небудь своїй пасії, яку черевичками догоджав, пошити в ательє платтячко або костюмчик поза чергою. Не відмовляла…

Дмитро Іванович знав, що Христофорова, ще до Ніни, була коханкою Журавля, але уточнювати це зараз не став.

— Його дім, маленька затишна квартирка, — говорила далі Килина Сергіївна, — приваблювала мене ще й тим, що в ній зустрічалися цікаві люди… Подумати тільки, одна кімната, тіснява, а весело… Там така невимушена була обстановка — відверта, дружня. Хоч би хто заглянув, усі раді. І це чудово! Адже тепер люди здебільшого по своїх нірках сидять. Як кроти. А тут спілкування… Не буде цього більше… Бідолашний Антон! — Жінка приготувалася заплакати, витягла з сумочки тоненьку напахчену хустинку. — Бідний, бідний Антосю! — і приклала її до сухих очей.

— А крім друкарки, хто в нього ще бував?

— Я вже назвала вам, кого знала.

— А більше нікого не згадали?