Розділ «НА ГЛУХIМ ШЛЯХУ»

I знову фуга.

…А в школу таки зiбрались. У лахмiттях федеративного добра.

У школi бiженець Стасик.

Наталя Миколаївна читає iсторiю: – Поляки гнiтили український народ.

Дiтвора до хлопчиська:

– Стасику! А ти ж полячок!

– Бережись, Стасику, задавимо тебе вночi.

I скаржилась Наталя Миколаївна. А Наталi Миколаївнi кажуть:

– Навiщо ж ви так говорите?

– Боже мiй, нас так учили в прогiмназiї.

А то ще буває з Богом. Дiти:

– Ми в класi в Бога не вiримо, а вдома вiримо, бо й Наталя Миколаївна вдома вiрить: ми самi бачили.

I ще:

– Наталю Миколаївно! А навiщо ви iкону зняли?

– Ах, дiти, iкон уже в класi не можна вiшати: наробраз не дозволяє.

…Давно це: до Наталi Миколаївни з’їжджались iз сусiднiх сiл учителi, учительки, фельшери й грали у фанта. Це теж спогади.

А село темне й гниє в пранцях. Медикаменти за горами, за морями. В селi умiють лiкувати бешиху.

Вечiр. У кiмнатi самогонний апарат. Нестiр:

– Ну, вже завтра об’язательно продамо двi пляшки, а тодi й хлiба купимо.

– Купiть, Несторе!