Розділ «НА ГЛУХIМ ШЛЯХУ»

Вiн:

– Наталочко! Я йду туди, до них!

– Iди, милий.

Вiн пiшов i не вернувся: не вертаються – хто в бунт…У Сибiр на золотi розсипини по Володимирськiй пройшов каторжник. I не прийшов.

…I знову сни… а може, таємна яв?.. Хiба знала, що в неї закоханий цей незграбний бородатий Нестiр?

…Плоть не розцвiла в закладний час. Вiд нього, вiд Олекси. I нiколи не було. Школа осунулась. Сосна росла й ховала дорогу, що на Сагайдак.

У п’ятому двадцятого столiття проходив останнiй шквал другої молодостi. I пiсля заняття з сумом дивилась (з сумом врiзаної стеблини) на Нестора. Як вона хотiла, щоб вiн зрозумiв її.

Але не зрозумiв, ї одiйшла друга молодiсть… А третя нiколи не приходить.

…Брели роки. Пролiтали журавлi, горiли свiтанки, горiли зорi. А вранцi в садках шумiла дiямантова паморозь.

– …Чи скоро земля воскресне? I бiжить глибокий чатинник моєї несибiрської тайги назустрiч свiжому вiтровi…

День за днем, рiк за роком – у вiчнiсть… ( – Гей, ти, Днiпре! Гей, ти, сивий! Чи довго ще до навiгацiї?)

…Нестiр ходив у суботу по пошту за десять верстов i приносив вiдтiля пошту й тютюн «Бурас» за дев’ятнадцять копiйок, у синiй обгортцi. До глибокої ночi вони курили й грали у хвильки.

…Азiя – не Азiя. Провiнцiя – далi, провiнцiя – глибше.

Далекий орiй димиться. Темний вiтер, сiверко. Бiлий вiтер. Замело дорiжки, вовчi стежки, заячi слiди. Повстали замети, набiї. За сараєм iржала, вила i рожала замети нiч.

…А сосни гудуть – гудуть…

– Чого так сосни гудуть.

– Хуртовина. Вiтри.

Ох, ви, сосни мої – азiятський край!

…Уранцi пiдвiвся багряний диск холодного сонця. I стояв чатинник, як бабусина казка. Стояв по груди в снiгу. На вiтах горiли червiнцi. Це остання згадка другої молодости.

…Але скоро вiтер знову пiдняв хмари. Вдарив в диск холодного сонця. Розбив диск холодного сонця.