– Лише в ділових та філософських питаннях, – він стряхнув воду з парасольки.
– Чого так?
– Така наша доля.
– Сумуєш за нею?
– Вже ні, – збрехав Ярковський й кивнув на одноповерхову споруду під шифером. – Здається, отут і живе наш лауреат.
– Скромно.
– Зате усамітнено і спокійно. Онде, бачиш, – Ярковський показав у глиб двору, – яблуня, груші, черешні, альтанка. Людина з природою дружить. Не те що ми з тобою, паркетні жителі.
– Ага, – буркнула Sаня, відкриваючи сітчасту хвіртку. – З природою дружить, фантастику пише, по салонам тусує, ще й Федір.
– Чим тобі не подобається це древнєгрецьке ім’я?
– Древністю, – дівчина пройшла викладеною плитками доріжкою, заглянула за ріг будівлі. – Вхід тут.
Фарбовані у блакитне дерев’яні двері виявились прочиненими. З будинку пахло гнилими яблуками і скипидаром. Ані вхідного дзвінка, ані іншого сигнального приладу їм не трапилось.
– Федоре Андрійовичу! – покликала господаря Sаня. – Ау!
– Заходимо, – вирішив Ярковський.
– Може, він спить, – припустила дівчина. – А може, з бодуна? Мені таке не подобається.
– Заходимо, – повторив еспер і заглянув до вузького коридорчика, де стояла похожа на емальований бак пральна машина, громадились миски, каструлі й пусті трилітрові банки. З-під столика виглядала обвішана павутинням винна сулія.
В мийці лежав брудний посуд. Ярковський протиснувся до внутрішньої двері, зайшов до великої кімнати. У Бусурманко вона, судячи зі всього, правила за вітальню. Середину кімнати займав великий стіл, на якому розклали садовий та столярний інструмент, сервант ломився від сервізів, чайників і соусників. Зграйку стільців відсунули до вікна, а на стінах повісили акварелі в пластмасових рамках та пожовтілі фотографії. Запах гнилих фруктів тут відступив перед чимось кислим, змішаним з ароматами побутової хімії.
– Федоре Андрійовичу! – знов покликала Sаня, розглядаючи вітальню з-за плеча Ярковського. – Ми до вас… Ви вдома?
– Тут нікого нема, – констатував еспер й, на всяк випадок, заглянув до другої кімнати.
В ній мешкало неприбране двоспальне ліжко зі страхітливою кількістю великих, малих й зовсім крихітних подушок. Дверцята гардеробу залишили розчиненими, на підлозі стояв тазик з жовтою водою. Здавалось, господар щойно вийшов із кімнати.
– Мені таке не подобається, – повторила Sаня.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ефект Ярковського. Те, котре – холод, те, яке – смерть…» автора Ешкилев Владимир на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „10“ на сторінці 2. Приємного читання.