Розділ «10»

– Балтера? – посміхнувся Бусурманко. – А хто ж його не знає. Відома особа.

– Загибла Ілона Полоскай приходилась йому племінницею.

– Невже? Вперше чую.

– А як Ілона потрапила до салону?

– З Варварою прийшла.

– Отак взяла і прийшла?

– У Вержо було правило: кожний запрошений міг привести до салону ще одну людину, але під свою відповідальність. Якщо привів такого, що веде себе непристойно, псує іншим настрій, то тебе самого вже ніколи не запросять.

– Ілона пройшла випробування?

– Випробувань ніяких не було.

– Я хотів сказати: вписалась у компанію.

– Можна й так сказати.

– Ілону вважали аристократкою?

– Вона щось там розповідала про своїх предків, але в ці казки мало хто вірив. Вірніше, ніхто не вірив. Ілона без Варвари до салону не приходила.

– Ілона з Варварою були подругами чи коханками?

– Коханками? – здивувався фантаст. – Я про таке, чесно кажучи, й не думав ніколи. Хоча… – він відкусив край сирного пластівцю. – Хто його зна… Вони весь час під ручку гуляли, тискали одна одну… Але Варвара, я вам скажу, правильна була дівчина. Красива, розумна, стильна. Завжди ввічлива така, привітна, без понтів. Справжня княгиня. І чого вона знайшла в тій Ілоні? – знизав плечами. – А та, ви кажете, була Балтеровою небогою?

– Донькою його зведеної сестри.

– Зведеної сестри, кажете… Ага. Сімейка, не приведи Господи, – зітхнув Бусурманко й знов наповнив бокали.

– Ви з Балтером знайомі по літературних справах?

– Знайомі? Ну… Якщо це так можна назвати.

– Конфліктували?