Розділ «10»

І тверезістю

чогось таки досягав

до

гінких ожин біснуватого сподівання

наближався

і вутлих клонів

доллі, недоллі…

– Кха-кха, – закашлявся він, відвернув обличчя, відтак тихо мовив: – Пробачте, старий пес захопився.

– Клас! – так само пошепки оцінила Sаня, але Ярковський бачив, що в неї зовсім не «клас». Адже вірші виявились верлібрами, без повторюваного ритму і вона не змогла впасти.

– От за такі вірші, малята, я ледве не поїхав до Мордовії.

– Але ж це круто, – Sаня знов крутнула кулон.

– Можна ще питання? – ввімкнувся Ярковський.

– Запитуйте.

– Ви кажете, що Варвара була майже ідеальною. Але таких досконалих людей інші часто-густо ненавидять. У Варвари були вороги?

– Я не знав її близько. Тим більше не відав її ворогів.

– А серед завсідників салону були такі, що їй заздрили?

– Навіть не знаю, що вам сказати, – Бусурманко знизав плечима. – Серед жінок їй багато хто заздрив, таке було. Але аж так, щоби отруїти її й ще п’ятьох невинних… Ні, навряд чи.

– А ви маєте свою версію злочину?

– Ні, – твердо мовив фантаст. – Не маю.

– От Костики кажуть, що існувало «прокляття родини Вержо», пов’язане з таємницею нацистської бази в Антарктиці.