Розділ «10»

– Зрозуміло, – господареві очі перенацілились на Ярковського. – Вірніше, ні хріна незрозуміло. Мене вже сто разів про все це допитували, розпитували, потім знову допитували. Я вам чесно скажу: вже задовбався про все те розповідати.

– Ми розуміємо.

– Я все те важко пережив, моя дружина досі у комі.

– Ми знаємо. Ми не збираємось вас допитувати, – запевнив еспер.

– Тоді навіщо прийшли?

– Поспілкуватись, – посмішка сяяла на обличчі Sані щирим золотом швейцарського карбу.

– Ярковський, значить, – Бусурманко зайшов до вітальні, поставив перед дверима стілець, осідлав його, поклав великі руки на лаковані вигини бильця. – Прізвище відоме.

– Ви знали мого батька?

– Ні, не мав такого задоволення. А от про вас, шановний, читав в інтернеті. Читав. Пишуть про вас, зокрема, що ви собі на хліб заробляєте чортівнею.

– Реконструкціями подій.

– Один хрін, шановний. Чортівню як не назвеш, вона все одно – чортівня. Ворожбитство горбате… І що, Осинський вам за таке гроші дає?

– Це наші з ним справи.

– Ну, звісно, ваші… Адресу цю він вам дав?

– Ні.

– Самі знайшли, – кивнув Бусурманко. – Юні слідопити, значить. Чи, може, якийсь дух підказав?

– Може, ми сядемо? – Sаня виразно глянула на парасольку, з якої вода скрапувала на підлогу.

– Сядете, сядете… Куди ж я тепер від вас дінусь…

– Ви нам нічим не забов’язані, – нагадав Ярковський.

– Вам – ні, а Осинському… – Бусурманко навіщось глянув на стелю. – Він оплачує лікування Тоні.

Ярковський і Sаня перезирнулись.