Розділ «Тема 8. Культурні парадигми в Західній Європі та Росії ХVІІ-ХVІІІ ст.»

Історія української культури


1. Світоглядні настанови європейської культури ХVІІ-ХVІІІ ст.


Початок нової історично-культурної епохи - Нового часу (XVII - початок XX ст.,) ознаменувався утвердженням на політичній, соціальній та економічній арені буржуазії-суспільної сили, яка очолила торгівлю і виробництво, сприяла розвитку науки і техніки. У результаті масштабного релігійного протистояння (Тридцятилітня війна 1618-1648 рр.) авангардна роль у культурних процесах перейшла від Італії до Франції. Разом із набуттям самостійності Голландією і Пруссією, буржуазною революцією в Англії це зумовило спрямованість суперечливої культури епохи на утвердження національного начала, складання панорами національних культур (що мали різні темпи та вектори розвитку).

Їх об'єднувало панування "юридичного світогляду". Це відбилося в увазі до питань генези та сутності держави, осмисленні потреби в державній регламентації суспільних, політичних, економічних процесів, теоретичному обґрунтуванні нових соціальних відносин, формуванні концепції природного права та суспільного договору (за якими особа первинно має від природи права І свободи, а держава створюється укладанням юридичного акта як угоди індивідів).

Суттєві особливості системи світоглядних орієнтацій Нового часу багато в чому були пов'язані із закріпленням нового світського статусу часу. Це зумовлювалося інтенсифікацією темпів розвитку матеріальної культури та виробництва, заміною ремісничих цехів мануфактурами та технізацією виробничого процесу, а на побутовому рівні - поширенням кишенькових і маятникових годинників. Винайдення парового котла та створення нового ткацького верстата започаткували підвалини машинного виробництва. За його умов людина перетворювалася на виконавця однієї операції, що значно знижувало її творчий потенціал. Успіхи в суднобудуванні, морському судноплавстві, створенні військової техніки та металургії тощо розширили можливості людини в опануванні світу та водночас поставили під сумнів безмежність її сил, які тепер залежали від техніки.

Значущим чинником формування світоглядних орієнтацій епохи стали піднесення раціоналістичного світобачення та наукова революція. Реалії суспільного життя, розвиток виробництва, торгівлі, розширення простору буття людства вимагали звільнення наукового знання від релігійних "пут" і формування його принципово нової методології - на основі експерименту, дослідження та спостереження. Самостійність науки, прискорення її розвитку відбилися в інтенсифікації наукового обміну та централізації дослідницьких сил в академіях - флорентійській "Академії досліду", лондонському "Королівському товаристві", Академії природничих наук у Парижі, Академії наук у Берліні, німецькій імператорській Леопольдівській академії тощо.

Діяльність X. Гюйгенса, Г. Галілея, Т. Кампанелли, Й Кеплера та інших забезпечила формування нової наукової картини світу. Вона розкривала перед людством безмежність космосу і водночас змінила попередні усталені уявлення про нерухомість та центральне положення Землі новою геліоцентричною, принципово рухливою моделлю світу. Наука XVII ст. загалом була спрямована на осмислення проблем руху - Г. Галілей створив основи динаміки, Р. Декорт переніс проблематику руху в філософську площину тощо. Це наповнило культуру XVII ст. динамізмом і процесуальністю.

Наукове мислення епохи було відзначено зміною наукових пріоритетів. На перший план вийшли точні науки, зокрема математика, якій надавалося значення універсальної мови науки, фізика, астрономія, геометрія, механіка тощо, успіхи в яких були пов'язані з іменами X. Гюйгенса, П. Ферма, Б. Паскаля, І. Ньютона, Е. Торрічеллі та ін.

Математичному, точному, раціональному осягненню було піддано й саму людину. Відкриття закономірностей кровообігу людини У. Гарвеєм і структури лімфатичної системи змінило статус людини: з вінця творіння та титана вона перетворилася на об'єкт наукового дослідження. Образ людини втратив ренесансну гармонійність, цілісність, відчуття власної унікальності, неповторності та величі і наповнився суперечливістю. Людина постала самотньою перед безмежним світом, у якому нічого не могла змінити. Багаторазове прискорення соціальних змін, технізація виробництва наповнили її життя винятковим динамізмом. Світ фактично уперше постав перед людиною як плинний, мінливий, що викликало потребу в нових світоглядних опорах.

Однією з них став раціоналізм. Людина піднесла розум як вроджену здатність, притаманну всім людям без винятку. Як найвеличніша, найпотужніша сила та універсальний засіб пізнання розум дав людині можливість пізнати і закони Всесвіту, природні закони, і саму себе, сформувати ідею раціональної впорядкованості, яка поширювалася на соціум, суспільні взаємовідносини, державу та саму людину.

Культура епохи, декларуючи всеохоплюючий і всеосяжний характер розуму, переосмислила значущість накопиченого людством попереднього досвіду. Раніше непорушні авторитети та традиції було усвідомлено як такі, що унеможливлюють свободу людини та розвиток пізнавальних здібностей індивідуального розуму. Саме тому було проголошено необхідність культивування розуму шляхом його очищення від знань та ідей, що вже видавалися недовершеними. Р. Декорт стверджував, що на цьому критичному грунті мало розквітнути достовірне пізнання. На думку Ф. Бекона, потрібно було очистити розум від забобонів і знань, які відбивають інерційність мислення, та від того, що характеризує саму людську сутність, - від індивідуального, соціального забарвлення тощо. "Викреслення" людського начала з людського пізнання, як і "викреслення" людини з наукової картини світу, у якій вона нічого не могла змінити, певним чином вело до деантро-поморфізації культури.

Культивування розуму досягалося і його вдосконаленням з метою набуття об'єктивного, істинного знання. Ідеалістичні принципи на цьому шляху стверджувалися в працях Б. Паскаля. Осягаючи людину як "очерет, що мислить", як таку, що розривається між безоднями нескінченності та нікчемності, він уважав християнство єдиним шляхом спасіння. У роботах Р. Декорти, які поєднували ідеалістичні та матеріалістичні засади, декларувалося всесилля розуму, виняткова значущість раціонального духу. Матеріалістичні настанови відрізняли погляди Ф. Бекона, Дж. Локка, Т. Гоббса.

Водночас як своєрідний ланцюг зв'язку між епохами у свідомості широкого загалу зберігалися відголоски забобонів, віра в дива, знамення, чаклунів і відьом, а також містицизм (що підтверджує суперечливість культури епохи). Так, у поглядах Б. Паскаля, Е. Сведенборга, Г.-В. Лейбніца, І. Ньютона містична складова була своєрідним "компромісом" між власне науковим і релігійним світобаченням. Я. Бьоме, поєднуючи у працях пантеїзм і раціоналізм, уважав необхідною основою раціонального пізнання світу конкретний досвід у сфері надприродного.

Культивування розуму, реалізація гносеологічного потенціалу людини, формування істинного наукового знання - безперечного блага для людства - розумілися як запорука панування людства над природою та водночас як підґрунтя довершеного суспільства. З питанням удосконалення розуму та знання була пов'язана проблема співвідношення розумового та емоційно-чуттєвого начал. Різним чином розв'язуючи її, філософи епохи стверджували, що розум є основоположним засобом осягнення та реалізації людиною особистісної свободи, приборкання почуттів.

На цій основі культивування розуму було невід'ємним від різноманітних теорій виховання, які набули розвитку в XVII ст. і мали на меті формування механізмів індивідуального розумного контролю над волею та пристрастями заради ствердження людини передусім як громадянина.

Розширення уявлень про кордони існування людства завдяки експедиціям англійських та іспанських мореплавців, відкриття нових земель активізували комунікаційні процеси, торгівлю і дозволили європейцям ознайомитися з іншими культурами. Однак їх політеїстичний характер і яскрава своєрідність часто усвідомлювалися як доказ нерозвиненості, відсталості. Це спричинило самоідентифікацію європейської культури як первинно вищої та формування принципів політики колонізації, виправдовувало насильницьку християнізацію тубільців, використання їх земель як сировинного додатку.

Чинниками формування своєрідних рис культури ХУІІІ ст. були поліцентризм і промисловий переворот, які спричинили суттєву модифікацію світової культурної панорами та ціннісних орієнтирів.

Поліцентризм "випливав" не тільки з поступового національного урізнобарвлення культурного процесу. У XVIII ст. повстання в англійських, іспанських колоніях Америки, французькій колонії Гаїті, Бразилії, війна за незалежність у Північній Америці та утворення нового культурного центру - незалежної держави США - похитнули багатовікову європейську культурну гегемонію.

Планетарний характер культурних процесів, визнання права націй на самовизначення, надактивний характер комунікації мали наслідком формування духу космополітизму - осягнення людиною її належності не тільки до певної національної спільноти, а й до всього людства в цілому.

Інтенсивний розвиток культури колонізованих земель урізнобарвив культурні процеси та підштовхнув розвиток техніки та виробництва. Значне розширення сировинної бази спонукало до розвитку бавовняних, вовняних мануфактур, металургії та водночас прикладної механіки. Етапними подіями, що забезпечили промисловий переворот, стали створення механічної прядильної машини та винайдення універсального теплового двигуна. Машинізація праці, остаточний перехід від мануфактурного виробництва до фабричного набагато прискорили темпи матеріальної діяльності та водночас перетворили людину на додаток до машини. Це значно похитнуло антропоцентричні настанови, що були стрижнем осягнення людини з часів Відродження, та укріпило тенденцію деантропоморфізації культурних процесів.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія української культури» автора Невідомо на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 8. Культурні парадигми в Західній Європі та Росії ХVІІ-ХVІІІ ст.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Частина І. Феномен української культури та її генеза з давніх часів до Середньовіччя

  • Тема 2. Українська культура як самобутнє явище

  • Тема 3. Культурні процеси на території України у давні часи

  • Тема 4. Культура Середньовіччя

  • Тема 5. Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства як середньовічний тип культури

  • Частина II. Українська культура ХІV - ХVІІІ ст. та європейський культурний простір

  • Тема 7. Духовні процеси в Україні XIV - першої половини XVII ст.

  • Тема 8. Культурні парадигми в Західній Європі та Росії ХVІІ-ХVІІІ ст.
  • Тема 9. Духовне життя в Україні у другій половині XVII-XVIII ст.

  • Частина III. Розвиток української культури у взаємодії з європейською і російською культурами (XIX - початку XXI ст.)

  • Тема 11. Українська культура XIX ст.

  • Тема 12. Мистецтво України як втілення духовних пошуків XIX ст.

  • Тема 13. Характеристика світового культурного простору XX ст.

  • Тема 14. Культура України XX ст.

  • Тема 15. Українська культура часів незалежності

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи