Розділ «Частина II. Українська культура ХІV - ХVІІІ ст. та європейський культурний простір»

Історія української культури


Тема 6. Культура Західної Європи ХІV-ХVІ ст.



1. Соціокультурна ситуація в Західній Європі епохи Відродження


Період в історії європейської культури, який охоплює ХІУ-ХУІ ст., здобув назву "Відродження". Слід зазначити, що хронологічні межі цього періоду є дискусійними, умовними, оскільки культурні процеси, пов'язані із постанням нової, ренесансної парадигми світобачення в різних країнах Європи, відбувалися в різний час. Так, виокремлюють Італійське Відродження (ХІІІ-ХУІ ст.) та Північне Відродження (XV-XVI ст.), котрі мають як спільні, так і відмінні риси.

Культура Відродження - це культура перехідного (транзитивного) типу: історично вона належить добі Середньовіччя, завершуючи її, та водночас є якісно новим періодом еволюції європейської культури, відзначеним корінними змінами в усіх сферах людського життя, які визначили подальший вектор розвитку європейської культури.

Термін "Відродження" запропонував італійський митець Дж. Базарі для позначення періоду розвитку італійського мистецтва кінця ХІІІ-ХУІ ст., який характеризувався опорою на античні традиції.

У широкому значенні термін "Відродження" запропоновано у XIX ст. французьким істориком Ж. Мішле для визначення періоду історії культури Європи, який відрізняється формуванням нового світогляду, нового ідеалу людини, секуляризацією культури, зародженням і розвитком гуманізму, звільненням людини від середньовічних світоглядних настанов тощо.

У цей час традиційна система феодальних суспільно-економічних відносин переживала кризу. Поступово поширювалися форми ринкового господарювання, зароджувалися буржуазні відносини. Перехід від феодалізму до буржуазного суспільства в різних країнах Європи відбувався нерівномірно, упродовж тривалого часу і остаточно завершився у XVIII ст. Нові економічні відносини раніше виникали в тих країнах, де у великих містах створювалися мануфактури - виробництва з розподілом ручної праці між робітниками, що дозволяло інтенсифікувати працю й отримати більший прибуток. Відбувався процес накопичення капіталу шляхом відчуження виробників від засобів виробництва, які зосереджувалися в руках невеликої кількості людей - буржуа. Збіднілі ремісники ставали найманими робітниками, вільними людьми, здатними динамічно пристосовуватися до нового життя. Головним джерелом їх доходів став продаж своєї праці. Нові відносини у першу чергу виникали в Італії, Нідерландах і Англії, тоді як у роздробленій Німеччині, Іспанії і Франції з міцною королівською владою цей процес відбувався повільніше.

Важливими чинниками суспільно-економічних змін у країнах Європи стали бурхливий розвиток міст (у першу чергу в Італії"), впровадження товарно-грошових відносин, зародження банківської справи, активна торгівля й освоєння нових торговельних шляхів.

Людина намагалася звільнитися від безмежної влади церкви над її духовним світом, усвідомлювала себе творчою вільною індивідуальністю, здатною діяти на власний розсуд. Цьому сприяли декілька чинників: по-перше, бурхливий характер життя в місті, необхідність відстоювати господарську незалежність і протистояти посяганням на політичну свободу; по-друге, наявність у містах систематизованого права, самоврядування - союзу вільних громадян на чолі з консулом або майєром; по-третє, неоднорідність, строкатість міського населення (на відміну від селянського). Все це сприяло зростанню соціальної активності громадян, давало можливість виявити свою індивідуальність і наполегливість. У містах формувалися якісно новий соціально-економічний уклад, а також новий тип людини, яка принципово інакше осмислювала світ і саму себе.

Зрушення у суспільно-економічній сфері поєднувалися зі змінами в духовному житті. У цей час відбувався перехід від культури традиційного типу (середньовічного) до культури новаційного типу, який супроводжувався переосмисленням змісту цінностей, що були сформовані в епоху Середньовіччя.

Передусім змінювалося розуміння сутності та призначення людини - нова людина епохи Відродження намагалася розширити межі свого існування - просторово-географічні, інтелектуальні, чуттєві, пізнавальні тощо. Вона багато подорожувала, накопичувала досвід, прагнула пізнати, дослідити, осягнути увесь світ.

Цьому сприяли Великі географічні відкриття XV-ХУІ ст. X. Колумба, Ф. Магеллана, Васко да Гами, А. Веспуччі та інших мореплавців і мандрівників. Ці відкриття стали потужним чинником економічного, наукового, суспільно-політичного розвитку європейських країн, розкрили європейцям безмежно широкі обрії світу та водночас матеріально збагатили морські держави. Багатства підкорених народів осіли в руках заповзятливих торговців і промисловців.

Астрономічні відкриття М. Коперніка, Дж. Бруно, Й. Кеплера, Г. Галілея дали змогу критично поставитися до середньовічної концепції нерухомості Землі як центру Всесвіту та обґрунтувати геліоцентричну концепцію світобудови, висунути припущення щодо нескінченності Всесвіту. Наслідком цих відкриттів стали переосмислення місця і ролі людини в безкрайньому мінливому світі, визначення місця нашої планети у безмежному Всесвіті.

Наукове вивчення природи протиставляло нове об'єктивне знання середньовічній релігійній картині світу, що підривало основи релігійного світогляду. Наукова думка розвивалася переважно в галузях медицини, анатомії, механіки, географії, інженерії тощо. Підвищений інтерес до природничих наук живився практичними потребами людей: зростанням міст, розвитком торгівлі, ремесла та мануфактурного виробництва.

Пізнання світу базувалося на дослідах, спостереженнях, а не на абстрактному теоретизуванні, притаманному схоластичній науці Середньовіччя. Однак раціональне, теоретично обгрунтоване знання тісно перепліталося з окультизмом, містикою. У своєму прагненні проникнути в закони і таємниці природи науковці випробовували методи алхімії та астрології. Ці шляхи пізнання світу були противагою релігійному світорозумінню.

Підвищувався інтерес до пізнання духовного світу людини, осмислення проблем її буття. Це закладало основи таких наук, як філософія, етика, педагогіка, історія, мистецтвознавство та ін. Особливу увагу мислителі того часу приділяли світській освіті, вважаючи, що її мета - виховання всебічно розвиненої особистості, подібної до ідеалу людини доби Античності.

Утвердженню нових світоглядних настанов доби Відродження сприяли винаходи, серед яких - годинник, скло і книгодрукування. Запровадження з XIV ст. компактних годинників дало змогу відчувати час як незворотний безперервний процес, перетворити регулювання життя у часі з публічної норми на особисту потребу.

Вікна з прозорим склом дозволили людині побачити зовнішній світ як реальний, як позбавлену символів десакралізовану картину, котру не потрібно розшифровувати, а можна просто розглядати. Через вікно відкривалася просторова перспектива, відтворення якої стало одним із творчих завдань живопису Відродження.

Велике значення мали наслідки винаходу друкарства Й. Гутенбергом у Німеччині в середині XV ст. Книгодрукування задовольняло потребу доби у чітко фіксованому тексті, який можна необмежено тиражувати. Завдяки друкарству знання, ученість стали більш доступними, що сприяло розвиткові світської освіти.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія української культури» автора Невідомо на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина II. Українська культура ХІV - ХVІІІ ст. та європейський культурний простір“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Частина І. Феномен української культури та її генеза з давніх часів до Середньовіччя

  • Тема 2. Українська культура як самобутнє явище

  • Тема 3. Культурні процеси на території України у давні часи

  • Тема 4. Культура Середньовіччя

  • Тема 5. Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства як середньовічний тип культури

  • Частина II. Українська культура ХІV - ХVІІІ ст. та європейський культурний простір
  • Тема 7. Духовні процеси в Україні XIV - першої половини XVII ст.

  • Тема 8. Культурні парадигми в Західній Європі та Росії ХVІІ-ХVІІІ ст.

  • Тема 9. Духовне життя в Україні у другій половині XVII-XVIII ст.

  • Частина III. Розвиток української культури у взаємодії з європейською і російською культурами (XIX - початку XXI ст.)

  • Тема 11. Українська культура XIX ст.

  • Тема 12. Мистецтво України як втілення духовних пошуків XIX ст.

  • Тема 13. Характеристика світового культурного простору XX ст.

  • Тема 14. Культура України XX ст.

  • Тема 15. Українська культура часів незалежності