Розділ «Тема 15. Українська культура часів незалежності»

1. Культура сучасної України

Зміни ціннісних орієнтирів і духовних спрямувань у сучасній українській культурі розпочалися в період так званої перебудови. її метою було створення "гуманного, демократичного соціалізму", який повинен був з'єднати ринкову систему економіки із централізованим плануванням, політичний плюралізм з керівною роллю комуністичної партії, суверенітет республік із збереженням єдиної союзної держави. Перебудова породила енергію зрушень і новацій, низку перетворень у суспільному і духовному житті, зумовила виникнення значної кількості неформальних громадських та політичних об'єднань, організацій, груп, що призвело до втрати комуністичною партією монополії на владу в Україні.

16 липня 1990 р. була прийнята Декларація про державний суверенітет України. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Акт незалежності України, всенародне визнання якого було підтверджено на референдумі 1 грудня 1991 р. У 1992 р. було затверджено національну символіку держави: герб - тризуб князя Володимира, прапор - синьо-жовте знамено та гімн на музику М. Вербицького "Ще не вмерла України ні слава, ні воля". Найважливішою подією в закріпленні суверенітету і незалежності Української держави стало прийняття Верховною Радою України 28 червня 1996 р. Конституції України.

Духовне життя визначало переосмислення власної історії, надбань українського народу і повернення до національних культурних витоків. Відновлювалися забуті сторінки української історії XX ст.: про Українську Народну Республіку, сутність та діяльність Центральної Ради, ОУН-УПА, Голодомор 1933 р., сталінські репресії тощо. Поверталися до життя імена "забутих" діячів культури та їх раніше заборонені здобутки, зміцнювалися контакти з українською діаспорою тощо. Загалом роки перебудови та перші роки незалежності України визначалися романтичними сподіваннями, безмежною вірою у власну самодостатність, відродження та піднесення національної культури.

Процес розбудови самостійної держави в Україні супроводжувався переоцінюванням духовних цінностей на ґрунті деідеологізації культури, наростанням негативного ставлення до ідеалів радянської доби, утвердженням нової-плюралістичної-культурної реальності, відзначеної формуванням великої кількості субкультур, тощо.

Зміни в суспільстві відбувалися в контексті нового соціального вибору, в ситуації, коли одна частина суспільства віддавала перевагу минулим - соціалістичним цінностям, друга орієнтувалася на західноєвропейські цінності та культурні пріоритети, третя взагалі не визначилася у своєму виборі. Процес урізноманітнення можливостей духовного розвитку особистості був пов'язаний з активізацією ділової і творчої ініціативи людини та водночас із тим, що були відсутні пріоритетні напрями в розвитку культури, порушені зв'язки між її функціональними елементами та ін.

Це був час усвідомлення українством значущості національної культури як стрижня і цементуючої основи розбудови української державності, потреби повернення до життя морально-естетичних настанов минулого, християнських духовних норм, народних традицій та звичаїв тощо. Саме тому в цей період активізувався процес звернення до історико-культурної спадщини. Про це свідчить створення Комісії з питань відтворення видатних пам'яток історії та культури при Президентові України (на чолі з академіком П. Троньком), Всеукраїнського фонду відтворення пам'яток історико-архітектурної спадщини, затвердження Кабінетом Міністрів довгострокової Державної програми відтворення визначних пам'яток історії та культури, затвердження Міністерством культури та туризму і Міністерством регіонального розвитку та будівництва порядку відтворення визначних об'єктів архітектури.

Велика роль у цьому процесі також належала урядовій Комісії з питань повернення культурних цінностей, яка розпочала інвентаризацію і повернення цінностей (архіви О. Олеся та О. Ольжича, рукописи Б. Антонича, колекція артефактів часів давнини, частина спадщини О. Довженка, твори художників М. Андрієнка-Нечитайла, Л. Морозової, окремі праці Ю. Січинського тощо). Також було створено Державну службу контролю за переміщенням культурних цінностей через державний кордон, Управлінням охорони та реставрації пам'яток містобудування і архітектури Держбуду України підготовлено реєстр пам'яток історії і культури.

Світове визнання духовного надбання України засвідчує те, що до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО внесено Софійський собор з архітектурним ансамблем, Києво-Печерську лавру, історичний центр Львова. Обговорюється питання щодо внесення до цього Списку таких об'єктів, як античний Херсонес Таврійський (м. Севастополь), комплекс ханського палацу в м. Бахчисараї, культурний ландшафт м. Кам'янця-Подільського, археологічний комплекс "Кам'яна Могила" в Запорізькій області, Резиденція Буковинських митрополитів, Історичний центр міста-порту Одеси, Археологічна культура Кукутені - Трипілля (Україна, Молдова, Румунія) та Дерев'яні церкви Карпатського регіону (Україна, Польща, Словаччина).

Лінгвоцентризм української культури зумовив особливу увагу до проблем буття національної мови. У 1989 р. було засноване Товариство української мови імені Т. Г. Шевченка, метою якого стало підвищення ролі і значення української мови, сприяння її всебічному розвитку, забезпечення її чистоти та самобутності. 1989 р. Верховна Рада прийняла Закон "Про мови в Українській PCP", яким українська мова проголошена державною, що підтверджено Конституцією України.

Від перших років існування незалежної України постало питання вдосконалення системи освіти. У травні 1991 р. Верховна Рада України прийняла Закон "Про освіту", 1999 р. - Закон "Про загальну середню освіту", в яких проголошено, що підґрунтям освіти в Україні є принципи гуманізму, демократії, національної самосвідомості, взаємоповаги між націями і народами, головним завданням - виховання творчої, конкурентоспроможної особистості. На це спрямовано програму державної підтримки обдарованих дітей, діяльність багатьох авторських шкіл, середніх навчальних закладів із ранньою профілізацією - гімназій та ліцеїв тощо, нових навчальних закладів - міжнародних шкіл та університетів, приватних середніх та вищих навчальних закладів.

Програма реформування системи освіти в Україні спрямована на її інтеграцію в міжнародну освітню систему. Разом з тим реформа освіти виявила численні труднощі, пов'язані з недоукомплектованістю шкіл якісними навчальними посібниками, повільною зміною змісту освіти, руйнуванням практично всієї системи професійно-технічного навчання тощо.

Реформування системи вищої освіти в Україні характеризує пошук оптимальної відповідності між сформованими традиціями в українській вищій школі та новими віяннями, пов'язаними зі вступом у світовий освітній простір. Це разом із поглибленням спеціалізації передбачало гуманізацію та гуманітаризацію вищої освіти. Демократизація вищої освіти відбилася у впровадженні 2008 р. системи зовнішнього незалежного оцінювання знань для вступу у вищі навчальні заклади. Започаткування багаторівневої системи організації вищої освіти забезпечує мобільність темпів навчання і розширення можливостей вибору майбутньої спеціальності тощо.

Наукові досягнення України - це її потенціал і візитна картка. Останніми роками науковці розробили нові схеми ракетних двигунів, створили інструменти для монтажних і ремонтних робіт у відкритому космосі та ін., а також спільно з науковцями, зокрема США, здійсненими спільні розробки космічних апаратів, уклали угоду між інститутом електрозварювання ім. Б. Патона і аерокосмічним агентством HACA щодо розроблення технології зварювання в космосі.

Україна має потужний науковий потенціал, володіє унікальними технологіями, є виробником низки конкурентоспроможних на світовому ринку товарів - супутник Землі "Січ", літаки "Мрія","Ан", кораблі і найпотужніші у світі преси, турбіни, дизельні двигуни, тепловози, електронні мікроскопи. Значних успіхів вітчизняні вчені досягли в генній інженерії і біотехнології, біокібернетиці, створенні штучного інтелекту, мембранних технологій, монокристалів і штучних алмазів, а також у дослідженнях в галузях матеріалознавства, надтвердих матеріалів та технологій зварювання, фундаментальних дослідженнях у математиці, теоретичній фізиці, біології, хімії, медицині. Науковці України беруть участь у міжнародних програмах (наприклад, космічні програми "Морський старт", "Глобалстар", "Спектр", "Марс - 96", "Шатл - 97", "Океан", "Природа"), створили та забезпечують діяльність вітчизняної дослідницької станції в Антарктиді.

Певних успіхів досягли вітчизняні вчені у сфері гуманітарних наук, У країні відкрито нові наукові інститути - української археографії, сходознавства, української мови, народознавства, українознавства та ін. Особливо активним є розвиток вітчизняної історичної науки, що відобразили праці О. Кульчицького, Є. Сверстюка, П. Голочка, Ф. Турченка та ін., уведення до наукового обігу праць істориків діаспори Н. Полонської-Василенко, Д. Дорошенка, О. Субтельного.

Водночас реструктуризація управління економікою, перехід підприємству приватну власність, виїзду 1992-1996 рр. за кордон значної кількості науковців, скорочення державного фінансування негативно позначилися на розвитку науки.

Трансформація суспільства в роки незалежності сприяла відновленню значущості та активізації релігійного життя. Суттєво змінилися відносини держави і церкви - Конституція України гарантує громадянам свободу совісті і віросповідання за умов відокремлення церкви від держави і школи від церкви. Провідна роль належить православній церкві - Українській православній церкві Московського патріархату, Українській православній церкві Київського патріархату, Українській автокефальній православній церкві. Релігійне життя в сучасній Україні визначає діяльність багатьох релігійних конфесій - відновлено діяльність Української греко-католицької церкви, функціонує римсько-католицька церква, 32 напрями протестантства (баптисти, адвентисти сьомого дня, ієговісти тощо), зберігають значущість іудаїзм та іслам, поширилися нетрадиційні культи (РУН-віра, кришнаїтство, буддизм) та ін.

Нові ціннісні орієнтації, маргіналізація суспільної поведінки яскраво виявилися в зміні системи культурно-масової роботи - істотному скороченні мережі традиційних клубних закладів, інтенсивному розвитку приватної системи клубів, поширенні нових форм самодіяльності та ін.