Розділ «Тема 12. Мистецтво України як втілення духовних пошуків XIX ст.»

1. Художнє життя в Україні в ХІХ ст.

У XIX ст. в Україні відбувалася подальша еволюція як народного, так і професійного мистецтва. Народна творчість продовжувала розвиватися у календарно-обрядовому і сімейно-обрядовому фольклорі, казках і легендах, народному малярстві тощо. У професійному мистецтві вияв західноєвропейських та російських впливів був обумовлений тим, що багато українських митців здобували свою освіту за кордоном, і, навпаки, художники Західної Європи і Росії жили та працювали в Україні. Водночас українське професійне мистецтво органічно взаємодіяло з народною творчістю, живлячись її духом і образами.

В українському професійному мистецтві XIX ст. виявлялися ті самі художні стилі, напрями, течії, які характеризували художню культуру Західної Європи і Росії: на початку століття втрачає позиції класицизм, зароджується і розквітає романтизм, у середині століття повно виявляються реалізм і критичний реалізм, наприкінці - з'являються символізм і модерн.

Суспільно-політична ситуація, що склалася в Україні, спричинила формування митця нового типу. Він займає активну громадянську позицію, не байдужий до суспільних проблем, втручається в соціальні процеси, живе життям свого народу, намагається поліпшити його становище.

Важливим явищем художнього життя цієї доби стала українська художня критика, започаткована впродовж другої половини XIX ст. На межі ХІХ-ХХ ст. художньо-критична думка зосереджувалася в заснованих у той час професійних журналах - "Артистичний вісник", "В мире искусств", "Літературно-науковий вісник", "Сяйво", "Дзвін", "Українська хата", "Искусство и печатное дело". Рецензії і статті публікувалися на шпальтах газет "Киевская искра", "Южный голос", "Южные записки" та ін.

Звертаючись до критичного осмислення розвитку українського мистецтва, М. Грушевський, Г. Павлуцький, Д Антонович, М. Вороний, М. Мочульський, Г. Хоткевич, І. Труш, О. Кобилянська, І. Франко, М. Коцюбинський та багато інших об'єднувались у боротьбі за його оновлення.

Важливим для розуміння засадничих позицій української художньої критики того часу є осмислення мети художньої діяльності та ролі мистецтва в суспільному житті, співвідношення художніх ідеалів та ідеології, ставлення до історико-художньої спадщини, зрештою, соціального статусу митця. Від ставлення до цих проблем значною мірою залежали позиції критиків, їхня оцінка конкретних творів. Напередодні масштабних соціальних зрушень і великих політичних катаклізмів питання щодо спрямування розвитку художньої культури загострилися як ніколи. Мистецтво поринуло у вир духовної боротьби за майбутнє, створюючи ідеали та утопи, концентровано відбиваючи саму сутність духовних процесів того часу.

Культура України, зокрема художня, у XIX ст. відчувала потужну підтримку з боку меценатів: О. та І. Безбородьків (утримували Ніжинську гімназію), Г. Галагана (утримував колегію для хлопчиків у Києві), Є. Чикаленка, П. Білецького-Носенка, В. Дідушицького, А. Шептицького, подружжя Русових, родини Терещенків, Симиренків, Харитоненків, Алчевських. Є. Чикаленко фінансував видання "Словаря російсько-українського" М. Комарова, журналу "Киевская Старина", сплачував гонорари за українські твори письменства, друковані в "Киевской Старине"; організував при Науковому товаристві ім. Т. Г. Шевченка у Львові фонд допомоги українським письменникам, фінансував тижневик РУП "Селянин" у Львові, став головним фундатором "Академічного Дому" у Львові. Меценаткою видавничої діяльності, організатором народної бібліотеки, фундаторкою Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка у Львові була Є. Милорадович.

На кошти родини Харитоненків було засновано дитячий притулок для дівчат-сиріт, селянський банк, гуртожиток для студентів Харківського університету, реальне училище, церкву в с. Нижня Сироватка, жіночу гімназію, Троїцький собор. Значні кошти виділялися для розширення будівлі Сумського окружного суду, богадільні. Перший бетонний міст у Сумах через річку Сумку було побудовано на кошти П. І. Харитоненка. При Сумському реальному училищі було затверджено стипендію імені Г. Харитоненка. П. Харитоненко заснував у Сумах дитячу лікарню, виділив гроші для заснування кадетського корпусу. Крім цього, члени родини давали численні пожертвування навчальним закладам, духовенству для роздавання бідним, пенсії, стипендії. Аби зробити рідне місто Суми більш відомим, П. Харитоненко разом зі своєю дружиною запросили до співпраці багатьох відомих російських та зарубіжних фотографів, які зробили фотокартки околиць Сум і надрукували їх у Стокгольмі.

П. Симиренко профінансував видання "Кобзаря" Т. Шевченка 1860 р. та допомагав різним українським культурним установам. У часи гоніння на все українське жодне українське видання не виходило без допомоги В. Симиренка. За посередництвом М. Грушевського він фінансово підтримав Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка у Львові.

Дуже багато для музеїв Києва, зокрема, для створення та поповнення фондів національного художнього, російського, західного та східного мистецтва, зробили поміщики-меценати Б. і В. Ханенки. Мандруючи Європою, в Італії, Франції, Німеччині вони зібрали унікальну колекцію образотворчого мистецтва, яку подарували Україні. Меценати Львова (зокрема, В. Дідушицький та А. Потоцький) як шанувальники мистецтв стали членами-засновннкамн доброчинної організації, покликаної допомагати науковцям та літераторам.

М. Терещенко фінансував будівництво у Києві дитячого притулку, притулку для дорослих на Бессарабці, звів церкву, побудував лікарню для робітників, амбулаторну лікарню, лікарню Хреста на Подолі, павільйони для годування бідноти тощо, заснував гімназію, торговельну школу, курси, жіночі комерційні класи, сприяв будівництву Політехнічного інституту, перебудові Подільської жіночої гімназії та Михайлівської сільськогосподарської школи. Для дітей бідноти він відкрив двокласні училища Міністерства народної освіти та ін.

Значний внесок у формування Харкова як наукового, освітянського та мистецького центру було зроблено М. Голіциним, В. Каразіним, І. Слатіним. Так, М. Голіцин опікувався діяльністю Харківського колегіуму; В. Каразін був фундатором Харківського університету; з ім'ям видатного музичного та громадського діяча, диригента І. Слатіна пов'язане відкриття відділення Імператорського російського музичного товариства в Харкові.

Відомий харківський підприємець, банкір, фінансист, засновник гірничопромислового товариства О. Алчевський власним коштом відкрив 1862 р. першу в країні жіночу безкоштовну недільну школу.

її очолювала видатна українська просвітниця, педагог, віце-президент Всесвітньої ліги освіти X. Алчевська (дружина О. Алчевського). На замовлення родини Алчевських російський скульптор В. Беклемішев створив перший у світі пам'ятник Т. Шевченку в Харкові.

Один з найстаріших культурно-освітніх закладів України - Харківську державну наукову бібліотеку ім. В. Короленка - було створено за сприяння видатних учених та громадських діячів: Г. Данилевського, Д. Багалія, X. Алчевської, М. Сумцова, В. Франковського.

2. Провідна роль літератури в українській художній культурі XIX ст.

З часу виходу "Енеїди" Котляревського наприкінці XVIII ст. розпочався новий етап у розвитку літератури, який характеризувався переважанням світської тематики, зверненням до реалій життя, розширенням жанрової системи, переходом на народну розмовну українську мову.

Значного поширення набув в українській літературі романтизм. Романтичні орієнтації в українській літературі були започатковано у творах Г. Квітки-Основяненка ("Маруся", "Сердешна Оксана", "Щира любов" тощо).