Розділ «Тема 14. Культура України XX ст.»

1. Культурна політика УНР

У XX ст. українська культура зазнала кардинальних змін. Спричинені принципово новими соціально-політичними умовами, соціальними вибухами вони передусім виявилися в радикальному перегляді обріїв духовного життя.

Однією з визначальних подій XX ст. була Перша світова війна. Вона призвела до глибокої економічної, суспільно-політичної кризи Російської імперії, під владою якої перебувала більша частина України. Ліквідація самодержавства, революційні рухи, активізація національно-визвольного руху народів імперії, які прагнули державної незалежності (народи України, Прибалтики, польських земель тощо), посилили кризову ситуацію.

Суттєві зрушення відбувалися і в культурі України. Підвищення національної самосвідомості українського народу, що почалося ще в XIX ст., активізація діяльності численних суспільно-політичних об'єднань, партій, громадських організацій створювали міцний фундамент для актуалізації та реалізації споконвічної мети українців - життя у вільній країні. Визначальним кроком на цьому шляху стало утворення в березні 1917р. Української Центральної Ради на чолі із М. Грушевським, яка бачила своє призначення в завоюванні українцями незалежності.

В умовах військово-політичного протистояння, іноземної інтервенції, громадянської війни УЦР визначила свою державотворчу політику і доклала багато зусиль для її реалізації. Головними напрямами діяльності УЦР, передусім спрямованої на підйом української культури, були: підвищення рівня освіти населення; активізація наукової діяльності в Україні; сприяння розвитку українського мистецтва.

Діяльність УЦР у сфері освіти передусім передбачала повернення в освітянський простір української мови. Впровадження рідної мови в процес навчання проходило в закладах усіх рівнів - від початкових до вищих шкіл. Подолання неписемності (80 % населення не мали освіти), поширення знань з історії народу, актуалізація його культурних здобутків - завдання, які були поставлені УЦР. Створений Радою Генеральний секретаріат (міністерство) народної освіти забезпечував реформування системи освіти. Було відкрито 39 гімназій у містах та селах, вжито заходів щодо українізації навчального процесу - організовано кафедри українознавства у вищій школі, вводилися дисципліни, які паралельно читалися українською та російською мовами. Цей процес проводився з урахуванням інтересів та побажань національних меншин, які мешкали в Україні.

УЦР значну увагу приділяла розширенню мережі вищих навчальних закладів, залученню до роботи в них відомих учених, діячів мистецтва. Так, у жовтні 1917 р. було відкрито Київський український народний університет. У листопаді того самого року для підготовки вчителів українських середніх шкіл були відкриті Педагогічна академія в Києві, а також Київський географічний інституту, Київський юридичний інститут, Херсонський педагогічний інститут та ін. З листопада 1917 р. почала діяти Академія мистецтва - перша вища художня школа в Україні, завданням якої організатори вважали піднесення національного мистецтва до світового рівня.

Рішеннями І Всеукраїнського педагогічного з'їзду, проведеного у квітні 1917 p., II Всеукраїнського вчительського з'їзду, який проходив у серпні 1917 р., при УЦР було створено Шкільну раду, а при Комітеті УЦР - Шкільну комісію. Першочерговим завданням цих державних органів було забезпечення організації освітянської діяльності в країні, а головне, проведення українізації освіти. Згідно з цим в Україні відкривали курси для вчителів, для населення організовували курси з українознавства, українською мовою друкували навчальну літературу. Обов'язковим для учнів усіх освітянських закладів було вивчення української мови, історії, літератури.

За часів УЦР демократизація змісту та організації освіти виявилася у тому, що вчителю надавалася свобода у виборі методики навчання, організовувалося постійне підвищення кваліфікації вчителів, вирішувалися питання про шкільне самоврядування, безкоштовне навчання, можливість кожному продовжувати навчання, видання педагогічного журналу "Вільна українська школа".

Національно-демократичні перетворення характеризували і вишу школу. Створення та діяльність кафедр історії України, української мови, української літератури, права, української етнографії, історії української науки та використання в навчальному процесі здобутків західноєвропейської вищої школи, зарубіжних і вітчизняних наукових досягнень сприяли вихованню не просто висококласних фахівців, а й патріотів, свідомих українців.

Діяльність УЦР, спрямована на активізацію розвитку науки, дозволила українському науковому товариству здобути статус Академії наук. У ній працювали науковці, відомі як в Україні, так і у світі: Д. Багалій, М. Туган-Барановський, С. Єфремов, О. Єфименко, О. Левицький, С. Маслов, В. Перетц та ін. Дослідження вітчизняної історії дозволили розробити нові наукові концепції, у яких історія України знайшла власне тлумачення. Прикладом цього є, зокрема, такі праці, як "Ілюстрована історія України", "Коротка історія України" М. Грушевського, "Про козацькі часи на Україні" В. Антоновича, "Історія українського письменництва" С. Єфремова та ін.

УЦР опікувалася розвитком українського мистецтва. Про це свідчить, наприклад, заснування Українського національного театру, до трупи якого увійшли такі відомі артисти України, як М. Садовський, П. Саксаганський, І. Мар'яненко та ін. Влада виділяла театрам кошти для зміцнення матеріальної бази, звільняла від оподаткування. Було організовано школу підготовки професійних акторів та режисерів. Удосконалювався репертуар театрів, до якого уводилися твори українських авторів.

Зміст і спрямованість культурної політики УЦР були підтримані громадськістю, до її реалізації залучалася не тільки українська інтелігенція, а й все населення країни. Це стало підставою активізації національного культурного життя, утвердження впевненості у стрімкому піднесенні культури. Сподівання на можливість національного культурного розквіту підтримувала політика наступних урядів України.

Багато починань впроваджував уряд Української Держави гетьмана П. Скоропадського. За часів гетьманського уряду (квітень 1918-січень 1919 р.) засновувалися нові українські гімназії(близько 150), були відкриті Всеукраїнська академія наук на чолі з В. Вернадським, Український театр драми та опери, створена Українська державна капела, Державний симфонічний оркестр, Національна галерея мистецтв, Державний український архів, почав працювати Український історичний музей тощо. У країні розгорнулася масштабна видавнича справа: видавалися газети, журнали, гуманітарна, технічна, художня література мовами різних народів, які проживали в Україні. Важливим актом уряду П. Скоропадського було ухвалення закону про

Автокефалію православної церкви в Україні, впровадження якого в життя сприяло консолідації українців навколо однієї церкви, подоланню, хоча б певною мірою, втрати духовної єдності народу. Крім того, влада опікувалася збереженням національної культурної спадщини, музейною справою (у країні працювали 36 краєзнавчих, історичних, художніх музеїв), охороною історичних, художніх пам'яток минулого. Саме в цей час було відкрито "Молодий театр" у Києві під керівництвом Л. Курбаса, Першу народну оперу, Першу дитячу оперу, російську оперу в Києві, Національний зразковий театр, прийнято закон про утворення Державного драматичного театру, створено в Києві Державну драматичну школу для підготовки працівників народних театрів тощо. Отже, гетьманат, реставруючи монархічний лад, проводив активну національно-культурну політику.

Після падіння гетьманату під ударами лівих повстанців, очолених лідерами колишньої УНР, було встановлено владу /Директорії на чолі з С. Петлюрою (у центральних районах України). У листопаді 1918 р. в Галичині було проголошено незалежність Західно-Української Народної Республіки, яка 22 січня 1919р. разом з УНР урочисто проголосила злуку в єдину соборну Українську державу. Після запеклої боротьби на чотири фронти (проти більшовиків, російських "білих", поляків та румунів) незалежна Україна зазнала поразки. Незгуртованість політичного керівництва, відсутність єдності прагнень та нечисельність української еліти, незрілість української нації (наслідок русифікаторської політики царату) призвели до втрати української незалежності.

Українські землі опинилися в стані роз'єднання: більша їх частина як територія УРСР увійшла до СРСР; Східна Галичина, Західна Волинь, частина Полісся відійшли до Польщі; Північна Буковина - до Румунії; Закарпаття - до Чехословаччини. Незважаючи на це, національно-культурні перетворення, розпочаті Центральною Радою і гетьманом П. Скоропадським, не втрачали своєї значущості в перші роки існування України в умовах радянської влади. Але згодом, унаслідок політики цієї влади, українська культура зазнала значних змін.

2. Культура СРСР

Встановлення в листопаді 1917р. - січні 1918 р. радянської влади на більшій частині території України, утворення в грудні 1917 р. Української Радянської Соціалістичної Республіки, а у 1922 р.