Розділ «Тема 13. Характеристика світового культурного простору XX ст.»

Історія української культури


1. Особливості світової культури XX ст.


Складність осмислення культури XX ст. (Новітньої доби) передусім пояснюється її близькістю в часі (майже сучасність), а також тим, що вона, на відміну від культур минулих епох, наповнена безліччю цінностей протилежного звучання, орієнтирами, яким неможливо надати однозначного визначення.

Розвиток світової культури XX спи обумовлювався значною кількістю соціальних потрясінь, спричинених жорстокими світовими та локальними війнами, революціями, національно-визвольними рухами. їхніми наслідками стало витіснення загальнолюдських духовних цінностей на другий план і поширення антигуманних ідей, посилення утилітарних спрямувань життя і затвердження тотального руйнування "старого" як "застарілого".

У XX ст. відбувся остаточний перехід до капіталістичного способу виробництва та панування монополій. Це сприяло нерівномірному економічному розвитку країн, руйнації багатонаціональних імперій (зокрема, Російської, Австро-Угорської, Турецької, Японської), розпаду колоніальної системи і утворенню самостійних держав на основі колишніх колоній та підкорених територій, а також розподілу світу на сфери впливу між державами-лідерами. Поглиблення процесу індустріалізації й автоматизації виробництва спричинило руйнування традиційної структури суспільства, традиційного суспільного життя. Маси людей переселялись у міста, відчужуючись від звиклого способу життя, що мало наслідком порушення міжособистісних зв'язків, традиційних форм і норм спілкування. Збільшення значення міст і міського способу життя призвело до урбанізації культури, а в результаті - до її маргіналізації. Суспільство поступово перетворювалося на сукупність різних об'єднань, партій, спілок, угруповань. Це вело до тотальної інституалізації, наслідком якої стала втрата людиною індивідуальності, власного "Я". Людина все більше ізолювалася від суспільства і почала сприймати його винятково як сукупність безмежно схожих один на одного індивідів (однаковий одяг, однакова інформація, однакові потреби, однакові думки тощо).

Численні дослідження стану світової культури XX ст. надали можливість виявити її основні особливості

Культурне життя цього часу характеризують, з одного боку, потужні інтеграційні процеси, а з другого - поширення расового, етнічного, релігійного розмаїття тощо. Згідно з цим світову культуру XX ст. характеризують взаємодія і взаємозбагачення її численних типів та поглиблення суперечностей між ними. Майбутнє світової культури пов'язують із утвердженням і поширенням європоцентризму до світового масштабу, а також із зростанням ролі східної культури. Світова культура XX ст. вирізняється як етноцентризмом, так і поширенням космополітизму,

XX ст. відзначено культурним плюралізмом - співіснуванням різних цінностей, ідеалів, точок зору в межах єдиної культури, що передбачає існування в суспільстві різних соціальних інститутів (церковних організацій, освітніх систем, політичних партій тощо). Завдяки цьому різні групи населення мають можливість задовольняти свої культурні потреби, складаючи розмаїття форм культурного самовираження як у світовому, так і в національному масштабі.

Зростання ролі техніки в житті людини і суспільства спричинило технократизм - визнання техніки безумовно необхідною та винятково значущою для людства основою розвиненого індустріального суспільства та функціонування і змісту культури. Це призвело до розриву гармонійного зв'язку людини з природними основами життя, визнання панування людини над природою, значущості технічного прогресу, нарощування технологічних і наукових знань як вищих цінностей для людства. Природа була перетворена на об'єкт людської діяльності, об'єкт необмеженої експлуатації.

Бурхливий розвиток техніки і виробництва, визнання їх першорядної значущості спричинили загострення екологічних проблем, хижацьке ставлення до використання природних ресурсів, порушення природних умов життя і стали загрозою здоров'ю людства. Технократизм здебільшого сприяв і зниженню активності людей: раніше вони самі намагалися творити, а тепер воліють, щоб це за них робив хтось інший.

XX ст. відзначено відчуженням людини від культури - різні форми людської діяльності та їхні результати перетворилися на ворожу, самостійну, відокремлену від людини силу, яка панує над нею. Виявами відчуження стали безсилля особистості перед зовнішніми виявами життя; визнання безглуздя людського існування; неприйняття системи цінностей певного суспільства; панування почуття самотності; втрата індивідом власного "Я".

Демократизація культури XX ст. зумовила залучення широких верств населення (порівняно з попередніми епохами) до активного культурного буття. Цьому сприяли політика всезагальної писемності, розвиток засобів масової інформації, зокрема радіо та телебачення. Зворотним боком демократизму культури стало переважання в житті людини споживацьких орієнтирів.

Суттєвою ознакою культури Новітнього часу вважається іррелігійність. До XX ст. культурні настанови людства спиралися на релігійний світогляд. Втрата його значущості призвела до зневажання та ігнорування моральних законів суспільства. Твердження "Бог мертвий" було покладено в основу життєвих позицій, породжувало непорушну віру в Людину як Деміурга. "Заперечення Бога" стало й причиною ставлення до всього сущого як до засобу вирішення суто практичних завдань, панування принципів утилітаризму та раціоналізму.

Високий рівень матеріального виробництва, науково-технічний прогрес викликали всезагальну спеціалізацію суспільства. Складність сучасного виробництва вимагає від його учасників вузької професійної підготовки, без якої неможливо навіть виконання дуже простої роботи. Оскільки вузька спеціалізація демонструє високу результативність виробничого процесу, її значення визнається абсолютним для всіх сфер людської діяльності, у тому числі політики, права, науки, мистецтва тощо. Наслідком цього стали такі серйозні небезпеки, як позбавлення людини перспективного бачення світу, однобічність діяльності й особистісної реалізації, знеособлення знань, стандартизація навичок.

Однією з особливостей сучасної культури є тенденція до заміни знання інформацією, перетворення інформації на визначальну силу. Знання, яке завжди було невід'ємним від свого носія - людини, орієнтувало її на творчість, припинило бути безперечною цінністю. Воно трансформувалося в уніфіковану, знеособлену інформацію, яка сприяла формуванню в особистості орієнтації не на самостійне творення, а на вживання і використання вже створеного.

Тому сучасну культуру характеризує прагматична спрямованість. Будь-яка діяльність людини XX ст. має єдиний вимір - розрахунок, користь, власний егоїстичний інтерес (хоча для частини суспільства загальнолюдські - релігійні, моральні та ін. - цінності залишаються провідними). Наслідком прагматизму стала зміна традиційних ціннісних орієнтирів, коли навіть така цінність, як родина, опинилася під загрозою знищення.

Дегуманізація, девальвація духовних основ суспільного та особистого життя, нехтування такими цінностями, як свобода та демократія, - ознаки культури доби. Зокрема, їх виявленням було насадження кривавих диктатур, однією з найпоширеніших форм яких є тоталітарний режим (в Італії - часів Муссоліні, в Німеччині - Гітлера, в СРСР - Леніна та Сталіна, у Китаї - Мао Цзедуна, у Кампучії - Пол Пота тощо).

Однією з основних культурних тенденцій сучасності є глобалізація, яка зумовлює виникнення проблеми уніфікації культур та збереження їх розмаїття. Активний процес інтернаціоналізації, взаємного обміну культурними цінностями має як позитивний результат (поширення культурного діалогу), так і негативний (можливість утрати культурної самобутності). Лідерами глобалізації постають країни Заходу, які втягують у свою "орбіту" народи різних культур.

Глобалізація спричинила у XX ст. проблеми, від розв'язання яких залежить майбутнє людства, а саме: проблеми соціального характеру (демографічні, міжетнічні, здоров'я, організованої злочинності тощо); соціально-політичного (проблеми війни і миру, запобігання війн із застосуванням зброї масового ураження, тероризм тощо); економічного (проблеми бідності, нестачі продуктів харчування, виснаження невідновлюваних природних ресурсів та ін.); соціально-біологічного (наркоманія, алкоголізм та ін.); духовно-морального характеру (падіння загального рівня культури, релігійно-конфесійна ворожнеча, поширення культу насильства тощо).

Безумовною особливістю культурного життя XX ст. є його інтенсивність і динамізм, унаслідок чого мало не кожне десятиліття характеризується наявністю тільки йому притаманних специфічних ознак. За життя одного-двох поколінь відбуваються не знані раніше зрушення в економіці, політиці, суспільних структурах, системі цінностей тощо, осяяні вірою в необмежений прогрес цивілізації.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія української культури» автора Невідомо на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Тема 13. Характеристика світового культурного простору XX ст.“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Частина І. Феномен української культури та її генеза з давніх часів до Середньовіччя

  • Тема 2. Українська культура як самобутнє явище

  • Тема 3. Культурні процеси на території України у давні часи

  • Тема 4. Культура Середньовіччя

  • Тема 5. Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства як середньовічний тип культури

  • Частина II. Українська культура ХІV - ХVІІІ ст. та європейський культурний простір

  • Тема 7. Духовні процеси в Україні XIV - першої половини XVII ст.

  • Тема 8. Культурні парадигми в Західній Європі та Росії ХVІІ-ХVІІІ ст.

  • Тема 9. Духовне життя в Україні у другій половині XVII-XVIII ст.

  • Частина III. Розвиток української культури у взаємодії з європейською і російською культурами (XIX - початку XXI ст.)

  • Тема 11. Українська культура XIX ст.

  • Тема 12. Мистецтво України як втілення духовних пошуків XIX ст.

  • Тема 13. Характеристика світового культурного простору XX ст.
  • Тема 14. Культура України XX ст.

  • Тема 15. Українська культура часів незалежності