Розділ «Тема 8. Культурні парадигми в Західній Європі та Росії ХVІІ-ХVІІІ ст.»

1680 р. в Москві при Друкарському дворі було відкрито училище, в якому, зокрема, викладалися слов'янські та грецька мови.

1687 р. у Москві було відкрито Слов'яно-греко-латинську академію - перший навчальний заклад в Росії для підготовки вищого духовенства і чиновників державної служби.

Подальший процес секуляризації культури, зміни світоглядних орієнтирів охопив XVIII ст. - час глибоких змін, обумовлених встановленням у Росії абсолютизму, перетворенням соціально-економічних відносин, поширенням зв'язків із Західною Європою тощо.

Реформи Петра І започаткували перехід від староруських релігійно-патріархальних начал до культури Нового часу, були спрямовані на секуляризацію та європеїзацію культури. Передусім було реформовано систему державного управління. Створення Сенату з постійним складом сенаторів, з елементами колегіальності, особистою присягою, програмою роботи на тривалий період передбачало сувору ієрархічність управління і свідчило про зростання значення бюрократичних принципів вищого управління і зміцнення самодержавства як політичного режиму особистої влади. Управління церквою передавалося державі - було створено колегіальне управління церковними справами (Синод).

Петровські перетворення торкнулися і сфери освіти. Для підготовки фахівців було відкрито спеціальні школи: Навігацьку, артилерійські, інженерні в обох столицях; гірничі - на Уралі; єпархіальні і цифірні, гарнізонні і адміралтейські - у провінціях. У Москві існувала школа іноземних мов, у Петербурзі засновано Морську академію. Дворян для навчання наукам відправляли до Німеччини і Нідерландів, Італії та Англії. Важливою подією в культурному житті Росії було відкриття Академії наук у Петербурзі 1724 р. та Московського університету 1755 р. - значних осередків розвитку освіти та наукової думки.

Протягом петровських реформ у Росії утвердилися абсолютизм та імперський устрій. Російська імперія поступово ставала державою із бюрократичною системою управління, армією і флотом, що впливала на міжнародну політику. Соціально-економічною основою політики абсолютизму став перехід до буржуазних відносин, що співіснували зі старими феодальними.

Водночас реформи Петра І зруйнували цілісність російської культури, породили в ній складні, неоднозначні процеси. Економічні потреби держави спричинили сприйняття західних цінностей, копіювання західного способу життя, прилучення до здобутків Західної Європи як до зразкових. Однак західні начала почали панувати лише в Петербурзі, Більша частина російського народу залишалася під впливом традиційної культури. Колись єдина культура розшарувалася на західно-орієнтовану (Петербург) та традиційну (периферія), сполучною ланкою між якими була Москва. Це викликало розкол і відчуження між російським народом і частиною його еліти. Розбіжність орієнтацій спричинила формування такої риси культури, як бінарність, диференціацію на елітарну (орієнтовану на Захід) та народну (орієнтовану на збереження патріархальних традицій).

Бінарність усієї російської культури виражена в художній культурі ХУІІ-ХУІІІ ст.

Суперечливе єднання традицій та новацій відобразилося зокрема в літературі. З одного боку, агіографічний жанр набув характеру біографії("Житіє Іуліанії Осоргіної") або автобіографії{"Житіє протопопа Аввакума, ним самим написане"), а з другого - як відповідь на потребу відображення реального життя людей виникли нові жанри - реалістична побутова та історична повісті, формувався новий образ героя - простої, земної людини, відтворювалися реалії життя. Інтерес до земного життя детермінував і збільшення уваги до сатиричних творів ("Оповідь про куру і лисицю", "Служба шинку", "Повість про бражника", "Про Шемякін суд", "Про Єрша Єршовича"). Гостра соціальна спрямованість була притаманна творчості О. Радищева, сатирична спрямованість вирізняла новий жанр байки, розвинений у творчості І.Крилова. Новаційним для російської літератури було віршування, започатковане у XVII ст. С. Полоцьким ("Притча про блудного сина", "Про Навуходоносора пануючого"), реформоване та осучаснене у XVIII ст. у творчості М. Ломоносова, В. Тредіаковського, О. Сумарокова, Г. Державина.

Російська проза урізноманітнилася жанрами - "історії", повісті, які в традиціях староруської літератури були в основному анонімними.

У цей час поширилася перекладна література, її зразки ("Повість про Бову Королевича", "Повість про Єруслана Лазаревича"), зберігаючи риси лицарського роману, поступово наближувалися до жанру казки та трансформувалися у фольклорні твори.

Характерними для літератури ХУІІ-ХУІІІ ст., були зверненість до людської особистості, визнання її цінності незалежно від соціального стану, що відповідало загальноєвропейським тенденціям.

У XVII ст. виникли перші записи творів усної народної творчості, які вплинули на письмову літературу, розпочалося зближення літературної і народної мов.

Посилення світських спрямувань характеризувало архітектуру - збільшилася чисельність суспільних будівель державного і торговельного призначення, кам'яних палат бояр, дворян та заможних людей.

Характерною ознакою архітектури того часу було збереження традицій дерев'яного зодчества. Одна з найбільш відомих дерев'яних будівель другої половини XVII ст. - царський палац у підмосковному селі Коломенське. У дерев'яному сакральному зодчестві склався новий - шатровий стиль, відзначений винятковою пишністю декорування, асиметричністю конструкцій Зразком стилю стала церква Вознесіння в с. Коломенське під Москвою. Ці риси були притаманні й кам'яній храмовій архітектурі. Барвистість декорування деталей фасадів надавала будівлям святковості. Прагнення зовнішньої краси, пишності свідчило про посилення світського начала в архітектурі (церкви Різдва в Путинках, Трійці в Никитинках, храми в Ярославлі, Муромі, Устюзі).

Наприкінці XVII ст. у церковному будівництві виникло так зване "наришкінське", або "московське", бароко, для якого показовим стало формування нового типу сакральної споруди - центричної, увінчаної високою дзвіницею, прикрашеної вишуканим різьбленим білокамінним декором. Характерними рисами "наришкінського" бароко були багатоярусність, чіткість пропорцій, пишність декорування, значущість північноєвропейських впливів (московська церква Покрова у Філях).

З першої чверті XVIII ст. містобудування спирається на регулярне планування, основними принципами якого стали квартальна забудова, правильність форм на противагу староруській асиметричності і мальовничості Зовнішність міста стала визначати вже не культова архітектура, а палаци й особняки, будинки урядових установ і аристократії. Регулярне планування в містобудуванні відображено в будівництві нової столиці Росії - Санкт-Петербурга, заснованого 1703 р.

У першій половині XVIII ст. пануючим стилем архітектури було бароко, видатним майстром якого був Б. Растреллі. У другій половині XVIII ст. на зміну бароко прийшов класицизм (/. Старов, В. Баженов, Д Кваренгі, А. Кокорінов, А. Ридальців. ін.)

У XVIII ст. здобула розвитку російська скульптура (Ф. Шубін, М. Козловський, Ф. Щедрін, Е. Фальконе).

Увага до особистості стала однією з причин виникнення в живопису ХУІІ-XVIII ст. "парсуни" (зображення реальної історичної особи), своєрідного варіанта жанру портрета у творчості С. Ушакова, І. Безміна та ін. Видатними портретистами XVIII ст. були А. Матвєєв, І. Нікітін, Ф. Рокотов, Д. Левицький, В. Боровіковський та ін.