Розділ 6 Віктор Ющенко — Дон Кіхот від політики

Третя світова: Битва за Україну

Віктор Ющенко — Дон Кіхот від політики

У 2005 році президентство Ющенка обіцяло райдужні перспективи. Всі тоді дружно критикували «режим Кучми» й так само дружно нахвалювали нового президента і його команду. Проголошували його «надією нації», а його улюблене звертання «любі друзі» стало повсюдно використовуватись, щоправда, не без іронії. Вступивши на посаду президента Україні на хвилях ейфорії, Ющенко мусів одразу ж взятися за вирішення цілого комплексу державних проблем. У своїй інавгураційній промові 23 січня новий президент задекларував, що головними його завданнями стануть нещадна боротьба з корупцією, розмежування бізнесу та політики, підтримка свободи слова та відкритість влади.

Ющенко почав з реформи бюрократичної машини. Адміністрацію президента перейменували у Секретаріат. На посаду керівника Секретаріату призначили голову виборчого штабу Ющенка Олександра Зінченка. Новий президент заявив про скорочення чиновницького апарату, замінив всіх голів обласних адміністрацій в країні та звільнив аж 18 тисяч державних службовців. Кабінет Міністрів очолила Юлія Тимошенко. Як і в роки попередніх адміністрацій, розпочалася боротьба з політичними противниками, щодо яких органи прокуратури почали заводити кримінальні справи, звинувачуючи їх, окрім усього іншого, і в сепаратизмі.

Ющенко одразу ж дав зрозуміти, що головною стратегічною зовнішньополітичною метою його правління стане орієнтація на Європу із збереженням позитивних тенденцій в українсько-російських відносинах. Тому свій перший офіційний візит президент Ющенко здійснив саме до Росії, куди прибув 25 січня. Перед самим вильотом, стоячи на трапі літака, він заявив про те, що призначає прем’єр-міністром Юлію Тимошенко, чим розвіяв чутки, що котилися Києвом, про те, що кандидатура прем’єр-міністра затверджуватиметься в Росії. «Це була жорстка відповідь Кремлю: Київ має наміри будувати відносини з Москвою на зовсім іншій, ніж раніше, основі — писала російська газета «Комерсантъ». — За задумом нової української влади, це мають бути відносини рівноправних партнерів, а не молодшого та старшого брата. А, можливо, роль старшого брата зіграє цього разу Україна».

Делікатність ситуації полягала ще й у тому, що в момент призначення Тимошенко прем'єр-міністром, на неї в Росії завели кримінальну справу та оголосили в міжнародний розшук. Після візиту Ющенка до Москви про кримінальну справу Тимошенко всі забули, а Ющенко особисто запевнив президента Росії в дружніх намірах українського народу. Ющенко підтвердив, що Росія була й залишається стратегічним партнером України і що він хоче відбудовувати українсько-російські відносини на засадах довіри і взаємовигоди.

Через кілька днів Ющенко мав прибути до Брюсселя, але поїздка, призначена на 27 січня, несподівано скасувалася через «погодні умови». До столиці Євросоюзу Ющенко навідався тільки у лютому. Там він намагався переконати європейських чиновників у бажанні України стати якщо не повноправним членом ЄС, то принаймні її асоційованим членом із перспективою вступу в європейське співтовариство. Керівництво ЄС запевнило українців у підтримці євроінтеграційного курсу України, але підкреслило, що Україна ще не готова для вступу в ЄС. В України не залишалося іншого виходу, як впасти в «братні обійми» російського ведмедя.

«В мого уряду чисті руки й красти він ніколи не буде»

Під час інавгураційної церемонії 23 січня 2005 року новообраний президент сказав фразу, яка в подальшому стала крилатою: «У мого уряду чисті руки й красти він ніколи не буде». Йому повірили, проте не всі, оскільки Ющенко не завжди виконував свої обіцянки. Свідчили про це й призначення на високі державні посади за принципом кумівства чи близької спорідненості. Кума Петра Порошенка новий президент призначив головою Ради національної безпеки та оборони (РНБО). Кума Олега Рибачука — віце-прем’єром з питань євроінтеграції. Кума Юрія Павленка — міністром у справах сім’ї, молоді та спорту. В Харкові рідний племінник Віктора Ющенка (син його старшого брата Петра), Ярослав Ющенко, незважаючи на молоді роки й відсутність будь-якого досвіду управлінської роботи, став заступником губернатора. Ще одного кума, Олександра Черевка було призначено на посаду голови Черкаської обласної державної адміністрації. Відома українська співачка Оксана Білозір, близька до клану Ющенко (серед іншого, вона хрестила одну з дочок Порошенка), отримала посаду міністра культури. На користь Ющенкові не пішов і скандал з його сином Андрієм, який роз’їжджав столицею на розкішному лімузині і користувався мобільним телефоном вартістю у декілька тисяч доларів.

Першим каменем спотикання для Ющенка стала конституційна реформа, відповідно до якої президентсько-парламентська система влади мала стати парламентсько-президентською. Попередньому президентові, Леоніду Кучмі, вдалося підготувати цю реформу для прийняття новою владою, проте остання не поспішала її реалізовувати, виправдовуючись тим, що обраний президент Ющенко отримав досить широкий вотум довіри з боку народу й не зобов'язаний передавати частину своїх повноважень Раді. Проте перед парламентськими виборами 2006 року Ющенку все-таки довелося піти на реалізацію цієї реформи. Під примусом він погодився обмежити свої повноваження. Тепер йому довелося їх ділити з Кабінетом міністрів та прем'єр-міністром. У підсумку це призвело до постійного перетягування канату з боку в бік, до перманентного конфлікту з Кабінетом міністрів, до непоодиноких відставок уряду. Страждала перш за все справа. Населення чекало відчутних змін, а не постійних перестановок в уряді. Тим часом глобальних перетворень в економіці та політиці не відбувалося. Більше того, скандальна сварка між прем'єр-міністром Тимошенко та главою РНБО Порошенком призвели не тільки до відставки уряду Тимошенко, а й до розчарування широких народних мас в ідеалах Помаранчевої революції та її лідерах.

У боротьбі за скорочення чиновницького апарату, Ющенко одночасно збільшив чисельність свого Секретаріату до 600 працівників. Витрати з держбюджету на утримання Секретаріату Ющенка склали 1,5 млрд гривень. А витрати на утримання Верховної Ради в цей час становили «всього лише» 1 млрд. Утримання уряду обходилося в 500 мільйонів гривень. Всі рішення, що приймалися в державі, контролювалися й остаточно затверджувалися Секретаріатом. Як наслідок, особа, яка його очолювала, стала другою за впливом у державі.

Навмисне чи ні, Ющенко повністю скопіював систему, створену у 2000 році в Росії. Після приходу Путіна до влади керівник його адміністрації Олександр Волошин видав (за підписом Путіна) указ, згідно з яким керівник Адміністрації президента (АП) Росії став другою особою в державі. Абсолютно всі папери, всі призначення, нагородження та підвищення в державі повинні відтепер проводитися за погодженням з керівником адміністрації президента. Оскільки керівник АП призначався самим президентом, відповідав тільки перед ним та міг бути знятий тільки ним, виходило, що цей абсолютно призначений, а не обраний народом чоловік, був другою особою в країні, нікому, крім президента, непідзвітною.

У підсумку, саме діяльність Секретаріату призвела до зростання невдоволення в Україні та падіння рейтингу Ющенка. Під впливом обставин він змушений був скоротити чисельність державного апарату. Власне, будь-який українській уряд, що приходив до влади, починав зі скорочення державного апарату як мінімум на 10 %, одночасно збільшуючи контрольні чи інші функції держави, що в результаті призводило до збільшення кількості того апарату, який належало скоротити. Ющенко примудрився сформувати аж три центри влади: Секретаріат президента, Кабінет Міністрів та РНБО. Секретаріат дублював функції уряду та втручався в його політику. Без остаточного узгодження з Секретаріатом жодна урядова постанова не обнародувалася. Така процедура, в свою чергу, створювала передумови для майбутніх протистоянь і сутичок. Розширення повноважень РНБО, яка мала право коректувати та втручатися в підготовку рішень уряду (фактично також дублювала функції уряду), створило ще більше напруження в державному управлінні та підготовило грунт для особистих обвинувачень стосовно один одного таких амбіційних політиків, як Тимошенко (Кабінет Міністрів) та Порошенка (РНБО). Чисельність апарату РНБО збільшили до 220 осіб.

Можливо, Ющенко розрахував, що в даній ситуації він завжди виконуватиме роль третейського судді, «розділятиме та володарюватиме», проте саме це його й погубило. Народ сприймав лідерів Помаранчевої революції Ющенка та Тимошенко як єдине ціле, як команду однодумців, які доповняють одне одного. А вони перетворилися в лебедя, рака та щуку з відомої байки Крилова. Чвари між колишніми союзниками розчарували їх прихильників, рейтинг «помаранчевих» почав стрімко падати.

Однак, незважаючи на обмежені можливості президента визначати економічну та соціальну політику, особливо після внесення змін до Конституції України, Ющенко зміг частково реалізувати проголошену ним програму «Десять кроків назустріч людям». У країні дещо підвищився рівень життя, збільшилася допомога матерям при народженні дитини: за первістка виплачували 12 тисяч гривень, за другу дитину — 25 тисяч, за третю й наступних — 50 тисяч гривень. «Матері-героїні» почали отримувати винагороду у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму. В Україні, вперше за часи незалежності, зростала народжуваність, до того ж непоганими темпами: у 2009 році в Україні народилося понад півмільйона дітей, що стало найвищим показником за всі роки незалежності країни.

У 2007–2008 роках Ющенко запровадив у практику проведення інтернет-акцій «Запитай президента», вважаючи, що це сприятиме встановленню зворотного зв'язку з народом та підвищить його власний рейтинг (тут теж Ющенко скопіював нововведення Путіна, що полюбляв спілкуватись «з народом» в прямому ефірі). Але одного разу, отримавши запитання: «Шановний пане президент, скажіть, будь ласка, скільки ми (прості люди) маємо вам заплатити, щоби ви разом з усіма депутатами Верховної Ради, міністрами, урядовцями назавжди виїхали за кордон й не заважали Україні нормально розвиватися?» — Ющенко образився і подібні акції більше не проводив.

Важливими соціальними програмами, проголошеними Ющенком в період його правління, були програми з будівництва доступного житла, якого потребували понад 17 млн громадян України. Але обіцянки так і залишилися обіцянками, що так і не були реалізовані. У 2007 році, на зустрічі з українськими бізнесменами, Ющенко ініціював програму підтримки малозабезпечених дітей, багатодітних сімей, дітей-сиріт і проблемних дітей, позбавлених батьківського піклування, та спрямував на розгляд парламенту питання про підтримку сімей, що взяли дітей на усиновлення, вважаючи, що кожна дитина, яка залишилася без батьків, повинна знайти сім'ю. Ці програми підтримали відомі українські олігархи Віктор Пінчук та Рінат Ахметов, а також інші бізнесмени, завдяки чому програму вдалося реалізувати й створити національну державну підтримку усиновлення.

Одним з головних напрямків своєї діяльності Ющенко вважав реформування судової системи, МВС, органів прокуратури та СБУ. Проте гучно задекларовану реформу правоохоронної системи не тільки не провели, як на те сподівалося суспільство, але й ще більше заплутали взаємозв’язки законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Зі всього заявленого на початку правління Ющенкові вдалося змінити лише кадровий склад держапарату, призначивши на посади своїх прибічників, обмеживши при цьому їхній вплив та роздробивши служби на дрібні структури, які стали незалежними. Виняткову популярність і підтримку всіх автомобілістів отримала проведена Ющенком реформа ДАІ. На всеукраїнських зборах співробітників ДАІ президент несподівано оголосив про ліквідацію даної структури (за часів Януковича службу відродили). Прагнучи чисельно скоротити Службу безпеки України й виділивши в окремі структури Службу соціальних зв’язків та охорони інформації та Службу зовнішньої розвідки, Ющенко автоматично збільшив чисельність спецслужбовців, піджививши їх діяльність солідним бюджетом, а також посприяв появі нових силових академій. Окрім академій МВД та СБУ, з’явилася ще й Академія зовнішньої розвідки.

Ющенко планував провести, проте не довів до кінця, медичну реформу. Власне, він тільки встиг провести нараду про необхідність проведення реформи для збереження безоплатних медичних послуг. В результаті збільшили бюджетне фінансування державою медичних закладів, де ті, хто присягав клятвою Гіппократа (а не Піфагора, як одного разу сказав Янукович) могли виконувати свій професійний обов’язок. Однак медичну систему це не змінило, ефективність надання медичних послуг не стала кращою. Пацієнтів змушували приходити до лікарів зі своїми бинтами та ліками в одних випадках і грошима та подарунками — в інших.

Ющенко щиро хотів довести до кінця «справу Гонгадзе», арештувати та покарати не тільки виконавців цього вбивства — співробітників МВС, які виконували наказ про нейтралізацію невгодного журналіста, але й невстановлених замовників злочину. Численні повернення до даної справи тільки сприяли втечі чи загибелі ключових свідків, підозрюваних та обвинувачених. Головного свідка — міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка — знайшли мертвим на його заміській дачі за день до виклику до генпрокуратури. Точних імен замовників не назвали, відповідно, вони залишилися на волі.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Третя світова: Битва за Україну» автора Фельштинський Ю.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 6 Віктор Ющенко — Дон Кіхот від політики“ на сторінці 1. Приємного читання.