Розділ 5 Помаранчева революція

Третя світова: Битва за Україну

Помаранчева революція

Фальсифікація виборів сколихнула широкі маси населення України. В західних та центральних областях розпочалися масові демонстрації з вимогою переглянути результати виборів. На фоні масових акцій громадянської непокори в країні розпочалася чергова політична криза. Вона ввійшла до історії України як «Помаранчева революція» — за кольором партійного прапора «Нашої України» та, відповідно, агітаційного шарфика основного претендента на посаду президента Віктора Ющенка.

Вся передвиборча кампанія Віктора Ющенка мала помаранчевий колір. Помаранчеві стрічки, шарфики, краватки, шапочки використовувалися як розпізнавальний знак співробітників Ющенка. Його син «запатентував» помаранчевий колір й «вулична індустрія» масово продавала всім охочим помаранчеві речі. Прибічники Януковича збиралися під біло-голубими прапорами. Фактичним центром «помаранчевої революції» став центр Києва — Майдан Незалежності, на якому безперервно, впродовж двох місяців, проходили багаточисельні мітинги протесту. З часом це місце стали називати одним словом: Майдан.

Вважається, що революція розпочалася 21 листопада 2004 року, коли після оголошення попередніх результатів виборів Віктор Ющенко та його команда, не дочекавшись офіційних результатів, закликали виборців зібратися ввечері на мітинг, аби захистити свій вибір. На мітингу Ющенко заявив, що результати виборів сфабриковані, закликав оголосити всезагальний політичний страйк й не розходитися, допоки результати голосування не переглянуть.

На центральній площі столиці почали зводити наметове містечко. Комендантом Майдану став прибічник Ющенка Роман Безсмертний (пізніше, коли Ющенко стане президентом, він обійме посаду президентського представника у парламенті). Якщо спочатку рух на Майдані мав хаотичний характер, то з часом прості кияни, а згодом й бізнесмени почали спонсорувати протестантів: встановили наметове містечко, підвозили продукти, медикаменти та дрова, щоби мітингуючи могли зігрітися біля вогнищ. Спорудили велику сцену, де виступали лідери опозиції та велика кількість артистів, що давали свої концерти безоплатно (принаймні на першому етапі).

Опозиційні фракції звернулися з вимогою скликати позачергове засідання парламенту вже наступного дня, щоби обговорити ситуацію, що склалася. Однак комуністи та проурядові фракції, зрозуміло, на засідання не з’явилися. На засіданні Ющенко прийняв присягу як президент України, що викликало нову масову хвилю підтримки. В центрі столиці зібралися від 500 тисяч до 1,5 млн протестувальників.

Варто зазначити, що дії міліції й загонів спеціального призначення були відносно нейтральними та ввічливими. Сили правопорядку не реагували на провокації. Незважаючи на велике накопичення військ МВС у столиці, вдалося запобігти кровопролиттю. Стримано вели себе обидві сторони — опозиція та влада. Столичний майдан поширився на провінційні маста країни. Як і в Києві, життєздатність майданів в регіонах стала можливою завдяки активній підтримці бізнесменів середнього класу. Саме вони виділяли людський та грошовий ресурси для будівництва наметових містечок, забезпечення протестувальників продуктами та медикаментами.

Незважаючи на масові протести, ЦВК 24 листопада оприлюднив офіційні результати та оголосив переможцем Віктора Януковича. Тоді мітингувальники взяли в облогу президентський палац та будівлю Кабінету міністрів. На противагу цим протестувальникам до столиці із східної частини України, а найбільше з Донбасу, почали підвозити прихильників Януковича. Вони своє наметове містечко розгорнули навпроти будівлі Кабінету міністрів. Обговорювалася можливість привезти з Донбасу до Києва понад 300 тисяч шахтарів, які «зітруть з лиця землі» майданівців та не допустять до влади Ющенка. Проте кількість прибічників Януковича в Києві не перевищувала 20 тисяч осіб. Переважно це були шахтарі, за якими на час участі в протестах зберігалася заробітна плата та виплачувалося відрядження. Ночували вони у вагонах потягів, які стояли на запасних коліях київського залізничного вокзалу. Виникла загроза силового протистояння двох таборів та застосування владою сили для розгону демонстрацій.

Український парламент на екстреному засіданні 27 листопада прийняв постанову про політичну кризу в країні, офіційно визнав факт фальсифікації виборів, фактично анулював їх результати, висунув недовіру ЦВК і закликав до мирного врегулювання конфлікту. В західних областях країни органи місцевого самоврядування прийняли рішення про визнання легітимним президентом Віктора Ющенка. У східних регіонах лідери Донецької, Луганської та Харківської областей ініціювали скликання всеукраїнського з’їзду місцевих рад з метою створення автономної держави та визнання легітимності обрання президентом Януковича.

Південно-Східна Українська автономна республіка

На противагу подіям, які відбувалися у західних областях України та Києві, 28 листопада в Сєверодонецьку (Луганська область), відбувся з’їзд депутатів усіх рівнів південного сходу України, що ввійшов до історії як «Сєверодонецький з’їзд». Визначну роль в організації з’їзду відіграли рішучі дії губернатора Харківської області, відомого політика Євгена Кушнарьова. В з’їзді взяли участь майже 3500 депутатів із 17 областей східної та центральної України й Криму та 159 депутатів Верховної Ради України. Метою з’їзду була спроба виробити загальну стратегію зі стабілізації ситуації в країні у разі загострення конфлікту.

На з’їзді звучали заяви про те, що у разі приходу до влади Ющенка та його «помаранчевої команди» депутати південно-східних регіонів та Криму залишать за собою право на дії у відповідь, включно до створення Південно-Східної автономії. При цьому голова Луганської обласної ради Віктор Тіхонов підкреслив, що метою з’їзду є створення Ради регіонів. Питання автономії, яке, на думку присутніх, мало вирішитися через референдум, поки що постановили не педалювати. Делегати з’їзду були одностайні в тому, що «помаранчева революція» в Києві є державним переворотом і закликали мешканців південного сходу України боротися проти «помаранчевої чуми».

Ще до початку з’їзду низка областей України прийняли постанову про зміни системи державного устрою, націлені на розширення повноважень регіонів. 24 листопада 2004 року сесія Луганської обласної ради більшістю голосів вирішила створити Автономну Південно-Східну Українську Республіку та звернулася до Президента Росії Путіна за підтримкою. 27 листопада позачергова сесія Харківської обласної Ради постановила: створити виконавчі комітети обласної та районної Рад Харківської області й наділити їх повноваженнями органів державної влади.

Головою обласного виконавчого комітету сесія обрала діючого губернатора області Євгенія Кушнарьова. Саме йому під час загострення політичної ситуації доручили функцію координації дій з Донецькою, Дніпропетровською, Запорізькою, Луганською, Одеською, Херсонською, Миколаївською обласними радами, Верховною радою Криму та Севастопольською міською радою з метою створення Південно-Східної автономії. Харківська область з ініціативи Євгена Кушнарьова припинила перераховувати кошти до республіканського бюджету до моменту стабілізації політичної ситуації в Києві. В цей же час представники Одеської обласної та міської рад оголосили про наміри зібрати Асамблею народних депутатів всіх рівнів від областей Півдня та Сходу України, щоб прийняти рішення про проголошення Новоросійського краю як самостійної території з автономним управлінням.

У Сєверодонецькому з’їзді брали участь Донецька, Дніпропетровська, Житомирська, Запорізька, Кіровоградська, Луганська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Сумська, Харківська, Херсонська, Чернігівська області, Кримська автономія та Севастополь. Не прибули на з’їзд представники Черкаської та Закарпатської областей. За заявою організаторів делегати з Черкаської та Закарпатської областей не змогли приїхати на з’їзд лише з технічних причин. Кандидат у президенти Янукович на з’їзд запізнився. Виступивши першим на з’їзді, голова Донецької обласної ради Борис Колєсніков запропонував у разі обрання «нелегітимного» президента Ющенка провести на Південному Сході України референдум про недовіру чинній владі та про створення Південно-Східної української республіки на основі федералізму зі столицею в місті Харкові (на правах колишньої столиці радянської України):

«Ситуація виходить з-під контролю. Ми до останнього моменту сподівались на спокійне вирішення конфлікту. Проте зараз вже зрозуміло, що це стало принципово не можливо. Ми зобов’язані захищати інтереси своїх виборців. І якщо нам не дозволять захистити свій вибір, ми готові піти на крайнощі. Ми пропонуємо: виразити недовіру всім вищим органам державної влади, які порушили закон. Створити нову південно-східну державу у формі федеративної республіки. Столицею нової держави стане Харків, відновлена перша столиця незалежної Української республіки».

Всі розуміли, що «головні слова» скаже губернатор Харківської області, лідер політичного об'єднання «Нова демократія» Євген Кушнарьов. Виступ його дійсно був емоційним та рішучим:

«Немає сумніву, що впродовж тижня в Україні здійснювався ретельно спланований та підготовлений, чудово профінансований антидержавний переворот. Використовуючи найсучасніші технології обдурювання людей, намагалися в будь-який спосіб, в тому числі й силовим, посадити на трон самозваного президента… Однак не треба випробовувати наше терпіння… на будь-який випад у нас є гідна відповідь — аж до крайнощів. І я хочу нагадати гарячим головам під помаранчевими знаменами: від Харкова до Києва — 480 кілометрів, а до кордону з Росією — 40! (Оплески). Ми хочемо жити в державі, де кожна людина захищена. Захищені її права, її культура, її мова, її історія, її традиції та її звичаї. Ми розуміємо, що Схід суттєво відрізняється від Галичини, ми не нав'язуємо Галичині наш спосіб життя, але ми ніколи не дозволимо Галичині вчити нас, як треба жити! Ми повинні захистити, зберегти головний духовний стрижень, який нас об'єднує, нашу віру. Ми не приймемо нав'язаний нам спосіб життя, ми не приймемо чужі символи, наш символ — православ'я! Дорогі друзі, ми хочемо спокійно жити, працювати, споглядати, творити, однак над нашою країною, над нашим майбутнім нависла страшна помаранчева загроза. Тому ще раз закликаю всіх бути непохитними, стати в повний зріст й відстояти наш вибір».

Запрошений організаторами з'їзду мер міста Москви Юрій Лужков, відомий своїми антиукраїнськими висловлюваннями ще в Севастополі, теж блиснув красномовством:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Третя світова: Битва за Україну» автора Фельштинський Ю.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 5 Помаранчева революція“ на сторінці 1. Приємного читання.