Розділ 3 Вбивство Георгія Гонгадзе

Вбивство Георгія Гонгадзе

Президент Річард Ніксон прожив довге і цікаве життя. Але до американської історії він увійшов насамперед як фігурант у справі «Уотергейт», завдяки якій змушений був піти у відставку. Президент Леонід Кучма у відставку не пішов, хоча весь другий термін його президентства був затьмарений справою про вбивство Георгія Гонгадзе.

Гонгадзе зник пізно ввечері 16 вересня 2000 року. Підготувавши черговий номер інтернет-газети «Українська правда», головним редактором якої була (і залишається) Олена Притула, Гонгадзе поїхав додому і на шляху туди зник. Додому він не повернувся. Й більше ніхто його не бачив. Пізніше стало відомо, що журналіста було вбито 17 вересня. Його обезголовлене тіло знайшли 2 листопада у Таращанському лісі приблизно за сто кілометрів від Києва.

Георгій Гонгадзе народився 1 травня 1969 року в Тбілісі у родині грузинського дисидента і режисера Руслана Гонгадзе та українки Лесі Гонгадзе (Корчак). Ще до падіння Радянського Союзу його призвали до армії. Служив він в Афганістані. Наслідуючи приклад батька, Гонгадзе включився в опозиційний рух — очолив інформаційний центр Народного фронту Грузії. У 1989 році він переїхав до України в рідне місто матері — Львів. Після смерті батька Георгій записався до повстанської армії в Абхазії, зняв кілька документальних фільмів про грузино-абхазький конфлікт, був важко поранений й знову повернувся до України. Закінчивши факультет іноземних мов Львівського національного університету, Гонгадзе став головним режисером у творчому об'єднанні «Центр Європи», ведучим телепрограм на львівському телебаченні. У 2000 році він створює інтернет-сайт «Українська правда», де різко критикує режим Леоніда Кучми, публікуючи сенсаційні матеріали про президента та його найближче оточення. Як наслідок, Георгій отримував постійні погрози на свою адресу. Помітивши, що за ним встановлено міліцейське стеження, Гонгадзе незадовго до зникнення, 14 липня 2000 року, звернувся з відкритим листом до Генерального прокурора України Михайла Потебенька. В листі журналіст попереджав правоохоронні органи країни про неминучу трагедію.

Тим часом у 1999–2000 роках в кабінеті президента України Леоніда Кучми проводяться несанкціоновані записи деяких розмов президента і його відвідувачів. У будь-якому разі йшлося про 600 годин записів. Наприкінці 2000 року один із офіцерів охорони президента майор Микола Мельниченко виїхав за межі України і заявив про те, що несанкціоновані записи в кабінеті Кучми проводив він. Одночасно, 28 листопада 2000 український політик, спікер парламенту, лідер Соціалістичної партії, Олександр Мороз, з трибуни парламенту озвучив уривки «записів Мельниченка» в кабінеті Кучми. Конкретніше — той запис, де йшлося про Гонгадзе. Мороз звинуватив президента у причетності до організації зникнення журналіста:

«Сповзанню суспільства в пітьму криміналу і бандитизму треба покласти край. Тому, маючи достатні підстави, зобов'язаний заявити, що замовником зникнення журналіста Георгія Гонгадзе є Президент України Леонід Кучма, причому замовником, який систематично контролював виконання свого доручення. Про підготовку цього замовлення з самого початку знав голова Адміністрації президента Володимир Литвин. Безпосереднім розробником сценарію та організатором здійснення операції є міністр внутрішніх справ України Юрій Кравченко»[24].

На прес-конференції, яка відбулася після виступу Мороза, член соціалістичної партії Юрій Луценко оприлюднив той запис, де президент просить міністра Кравченка «розібратись» з опозиційним журналістом.

Тут необхідно зробити невеликий відступ: у 2002 Микола Мельниченко передав записи, якими володів на той час, Юрію Фельштинському. Останній взяв на себе керівництво проектом з розшифрування плівок. Протягом кількох місяців зібрана Фельштинським група фахівців, до якої ввійшли професіонали з СБУ, які спеціалізувались на «прослушці», займалась у Вашингтоні розшифруванням плівок. Завдяки цьому більшу частину розмов транскрибовано. Тому у розпорядженні авторів даної книги є всі розшифровані тексти «плівок Кучми».

При всій удаваній простоті та очевидності звинувачень проти президента Кучми, висунутих Морозом на підставі плівок, у зв'язку зі зникненням і вбивством Гонгадзе, варто наголосити, що самі записи не містять прямих вказівок на те, що президент Кучма наказав вбити Георгія Гонгадзе. Можна навіть стверджувати, що будь-який кваліфікований юрист без особливих проблем доведе в суді, що на підставі записів зробити висновок про причетність Кучми до вбивства Гонгадзе неможливо. Проте, безумовний факт полягає в тому, що президент Кучма (і про це записи свідчать) ставився до Гонгадзе вкрай негативно, і його репліки могли бути сприйняті підлеглими як вказівка покарати або й навіть убити опозиційно налаштованого журналіста. Наведемо максимально повну (на даний момент) добірку уривків з розмов президента України, в яких згадувався Гонгадзе. Згадок багато. Варто підкреслити, що майже всі записи в кабінеті українського президента були надзвичайно поганої якості і буквально «розбирались» фахівцями від слова до слова. Незважаючи на всі зусилля, багато текстів не піддавалися транскрибуванню. Тому незакінченість фраз, не завжди чіткий зміст свідчать, на жаль, про жахливий рівень запису.

Запис розмови Леоніда Кучми з головою парламентського Комітету з свободи слова та друку

Олександром Зінченком, 13 травня 2000 р.

[Кучма по селектору запитує в помічника, чи є Зінченко, віддає команду запросити.]

Кучма: [Говорить по телефону] Доброго дня! Ой слухай, та тут мене, бля, я із Зайцем півтори години, замість 30 хвилин тут боровся, бля.

[Входить Зінченко.]

Зінченко: Можна?

Кучма: Та, бля, заморочив голову, я вже не знав, як, я кажу: «Нехай Зінченко заходить». [Голосно сміється.]

Зінченко: Леонід Данилович, спасибі, що прийняли. Ну, якщо можна, я дуже коротко. Є кілька поточних проблем і декілька більш серйозних, якщо буде час, потім обговоримо. З поточних — це дві дати: 6 червня — день журналістів, і я б вніс пропозицію спробувати ініціювати, ви знаєте, проблема свободи слова, журналісти і так далі. […]

Кучма: Як у «Дзеркалі тижня» збирають найбільш опозиційних журналістів зі свободи слова — шваль, бля, перепрошую, там є й талановиті журналісти. Але, якась Коробова, бля, ну у неї чорний [слово нерозбірливо], чорнорота. А той грузин.

Зінченко: Гонгадзе.