Розділ 6 Віктор Ющенко — Дон Кіхот від політики

У січні 2008 року в країні визріла нова політична криза, пов’язана з тим, що міністр закордонних справ Володимир Огризко під час зустрічі в штаб-квартирі НАТО у Брюсселі 18 січня вручив генеральному секретарю лист, підписаний президентом Віктором Ющенком, прем'єр-міністром Юлією Тимошенко та спікером парламенту Арсенієм Яценюком, де йшлося про прагнення України приєднатись до «Плану дій щодо членства в НАТО» на саміті у Бухаресті в квітні 2008 року. Зі змістом цього листа (до його відправлення до Брюсселя) урядовців та депутатів Верховної не ознайомили. Громадська думка України у питанні про вступ до НАТО вкотре розкололась. У фракціях комуністів та регіоналів з’явилися підстави виступити в парламенті з різкою критикою дій Ющенка та Яценюка. Зокрема у заяві, написаній ними 21 січня 2008 року, вказувалося:

«Підписання Ющенком, Тимошенко, Яценюком листа-звернення до керівництва НАТО по суті означає початок процедури вступу України до НАТО… Боячись свого народу, кулуарно, втрьох, за зачиненими дверима вона [влада] вирішує долю нашої держави. При цьому ні парламент, ні уряд, ні будь-які інші колегіальні органи це питання не розглядали. Спираючись на думку абсолютної більшості громадян України, наших виборців, ми вимагаємо відкликати «лист трьох». Ми звертаємося до керівництва НАТО з тим, що «лист трьох» не виражає волю українського народу, не є предметом політичного консенсусу, а вносить додаткову напругу в українське суспільство, що неминуче призведе до погіршення відносин України з Північноатлантичним альянсом. У зв'язку з цим фракціями Партії регіонів та Комуністичної партії України прийнято рішення блокувати роботу українського парламенту, вимагаючи від підписантів — Ющенка, Тимошенко, Яценюка — відкликати лист про приєднання України до НАТО. Звертаємо також увагу голови Верховної Ради, що при підписанні листа Ви вийшли за рамки конституційних повноважень і вимог Регламенту Верховної Ради. У зв'язку з цим ми просимо Вас відкликати Ваш підпис під даним листом. В іншому разі ми діятимемо адекватно, виходячи із законодавства нашої держави».

Скандал, що вибухнув з приводу «таємних переговорів» з НАТО паралізував роботу парламенту на два місяці. Регіонали та комуністи заблокували трибуну. Тільки 6 березня 2008, після прийняття варіанту постанови Партії регіонів, у якій вказувалося, що рішення про вступ України в НАТО «приймається за результатами референдуму, який може проводитися за народною ініціативою», парламент почав функціонувати.

Через півроку, 16 вересня 2008 року, в Україні розпочалася ще одна політична криза. Її викликав новий розпад правлячої «демократичної коаліції» у Верховній Раді. «Наша Україна — Народна самооборона» та БЮТ розійшлись під час обговорення в парламенті питання про російсько-грузинський конфлікт. Ющенко та його прибічники підтримали Грузію та засудили російську агресію. Тимошенко зайняла більш нейтральну позицію, закликавши обидві сторони до припинення кровопролиття та мирного розв’язання конфлікту. За що її різко розкритикували «Наша Україна» та Секретаріат президента, який фактично звинуватив Тимошенко у зраді державних інтересів.

Критика Тимошенко Секретаріатом президента України розпочалася вже у серпні 2008 року, під час російсько-грузинської війни. Замголови Секретаріату президента Андрій Кислинський звинуватив прем’єр-міністра «в системній роботі на інтереси Росії», що «дороги назад у неї нема, саме цим продиктована її позиція щодо війни у Грузії». Позиція Тимошенко у грузинському питанні дійсно не виглядала безкорисливою. Річ у тому, що саме в ці місяці Тимошенко вступила в складні газові переговори з урядом Росії. Тож «нейтралітет» Тимошенко в російсько-грузинській війні був радше платою Путіну за зговірливість Росії стосовно газового питання.

Ющенко намагався «склеїти» коаліцію, що розкололась, однак спроба закінчилась безуспішно. Не досягнувши мети, 8 жовтня Ющенко видав указ про розпуск Верховної Ради та призначив дострокові парламентські вибори на 7 грудня. Тепер настала черга Тимошенко заявляти про незаконність указів президента. Разом зі своїми юристами впродовж двох днів Тимошенко готувала правове обґрунтування для своєї скарги й 10 жовтня на основі скарги прем’єр-міністра Окружний адміністративний суд Києва призупинив дію президентського указу про дострокові вибори. Внаслідок цього «помаранчевих» змусили сісти за стіл переговорів з буферним блоком Володимира Литвина й пообіцяти Литвину посаду спікера Верховної Ради в обмін на приєднання до «демократичної коаліції». Домовленість відбулася. 8 грудня новообраний спікер парламенту Литвин оголосив про відновлення коаліції. Уряд Тимошенко уникнув відставки та приступив до виконання намічених планів. Плани здавалися грандіозними: Тимошенко мала намір врегулювати вже легендарний українсько-російський газовий конфлікт.

Черговий газовий конфлікт з Росією

Газовий конфлікт з «Газпромом», що розгорнувся на початку 2008 року, безпосередньо пов'язаний зі спробою Тимошенко усунути приватну структуру «РосУкрЕнерго» як посередника між Україною та Росією. Отримавши попередню підтримку з російського боку, український уряд заявив про припинення діяльності цієї компанії, яка на той момент заборгувала «Газпрому» майже півтора мільярда доларів. Як заявила Тимошенко у лютому 2008 року: «Україні та Росії в галузі постачання газом жодних посередників не потрібно й уряд чітко дотримуватиметься своїх позицій». Тоді ж, перебуваючи з візитом у Москві, вона й справді зуміла домовитись, аби поставки російського газу до України здійснювались напряму, у відповідності до договору між «Газпромом» та «Нафтогазом України».

Російська сторона запропонувала Тимошенко створити спільне російсько-українське підприємство для продажу газу всередині України, але прем'єр відкинула цю пропозицію, підкресливши, що «Нафтогаз України» самостійно, без участі Росії, спроможний забезпечити реалізацію російського газу на внутрішньому ринку.

Досягнувши відповідних домовленостей щодо прямого постачання газу, Тимошенко заговорила про те, що накопичені борги за газ не є державними боргами України, а лише боргами фірми-посередника «РосУкрЕнерго», що повинна сплачувати їх «Газпрому» сама. Однак посередницька компанія виплачувати борги не планувала. На момент переговорів у Москві вони становили вже 2,2 млрд доларів. «РосУкрЕнерго» не припиняла спроб перекинути борг на український бюджет, та несподівано її підтримав у цьому прагненні сам президент Ющенко.

Суперечності було врегульовано в такий спосіб. У жовтні 2008 року Україна та Росія підписали меморандум, що передбачав ліквідацію посередників з 1 січня 2009 року та визначав умови постачання газу в Україну на найближчі роки. При цьому Тимошенко, зрозумівши, що виплати Росії боргу «РосУкрЕнерго» в 2,2 млрд доларів державі не уникнути, запропонувала викупити в рахунок цього боргу вже закачаний в українські сховища «РосУкрЕнерго» російський газ загальним обсягом понад 11 млрд кубометрів.

Підписаний меморандум передбачав поетапне трирічне переведення України на ринкові ціни закупівлі російського газу, з одного боку, і на українські тарифи транзиту цього газу до Європи, з іншого. Крім того, сторони домовилися про спільний експорт вільних обсягів російського газу, що перевищують потреби українського ринку, з українських підземних сховищ. Тимошенко запевнила європейські країни, що меморандум передбачає забезпечення безперебійного транзиту російського газу до Європи на довгостроковій основі.

Підписання нового контракту на базі умов, обумовлених у підписаному меморандумі, призначалося на 31 грудня 2008 року. Компанія «РосУкрЕнерго», розуміючи, що її усунули від поставок російського газу, опираючись на підтримку Секретаріату президента України, робила все можливе для того, щоби зірвати підписання цього контракту. Дещо пізніше, 19 січня 2009 року, голова правління «Газпрому» Олексій Міллер визнав, що спроби зриву переговорів мали місце: «Так, дійсно, наприкінці грудня [2008] прем'єр-міністри Росії та України дійшли згоди і наші компанії були готові домовитися про ціну газу 235 доларів за 1000 кубічних метрів за умови спільних експортних операцій з території України. «РосУкрЕнерго» тоді запропонував купувати газ для України за ціною 285 доларів».

Для російської сторони така пропозиція очевидно була вигідною. Для української — настільки ж очевидно виграшною не здавалась, оскільки у компанії-посередника Україна мала купувати газ не по 235 дол. за 1000 кубометрів, а за ціною 285 доларів. Проте несподівано для української сторони 31 грудня 2008 президент України дав вказівку керівникові «Нафтогаз України» Олегу Дубині перервати переговори в Москві, не підписувати угоди з «Газпромом» та негайно залишити територію Росії. Делегацію «Нафтогазу» відкликали. У зриві переговорів Ющенко звинуватив Тимошенко, вказавши, що вона працює на Росію, уряд якої пішов їй назустріч у газових переговорах в обмін на її пасивну позицію в грузинському питанні.

Тимошенко в боргу не залишилась. Вже в середині січня 2009 року вона відкрито заявила ЗМІ, що «переговори, які успішно рухалися, починаючи з жовтня 2008 року, з забезпечення України природним газом за ціною в 235 доларів для українських споживачів та транзит в межах 1,7–1,8 [долара на 1000 кубометрів на 100 км шляху] — зірвали через те, що українські політики, на жаль, намагалися зберегти «РосУкрЕнерго» як тіньового корупційного посередника… Переговори між двома прем’єр-міністрами, а потім між НАК «Нафтогазом» та «Газпромом» тими політичними силами в Україні, які отримали й далі планують отримати корупційну вигоду від роботи «РосУкрЕнерго»»[36].

1 січня 2009 «Газпром» оголосив, що припиняє постачання газу Україні через те, що не підписана угода. А розрахунки нової ціни для України мали базуватися на східноєвропейських цінах для російського газу. Прем'єр-міністр Росії В. Путін дав зрозуміти, що тепер Україні доведеться платити 470 доларів за тисячу кубометрів. Водночас різко скоротилися поставки російського газу до Європи, що йшли з використанням української ГТС. 6 січня європейські країни закликали Росію й Україну якнайшвидше врегулювати спірні питання та відновити регулярні поставки газу.

18-19 січня сторони повернулися за стіл переговорів й продовжили вести їх з урегулювання тих пунктів, які залишались недопрацьованими до 31 грудня 2008-го. Співвласників «РосУкрЕнерго» з українського боку — Дмитра Фірташа, а також Івана Фурсіна російська сторона звинуватила у зв'язках з кримінальним авторитетом Семеном Могилевичем та оголосила в розшук. Сам Могилевич розшукувався багатьма країнами, але спокійнісінько жив на дачі під Москвою та навіть з'являвся на світських раутах. Ціна на російський газ для України склала в кінцевому підсумку 232, 98 долара за 1000 кубометрів — з урахуванням 20-відсоткової знижки, про яку домовилися Росія та Україна. Транзиту ціну довели до 2,7 долара за 1000 кубометрів на 100 км шляху, що, на думку російської сторони, відповідало середньоєвропейській ціні, хоча ціна транзиту російського газу до Словаччини та Чехії в той момент складала 4 долари, а до Німеччини 4 євро.

Важливим елементом загальної угоди стало фіксування тарифів, за якими російський газ мав поставлятися споживачам в Україні. Відразу ж після підписання контракту РНБО «рекомендував» Національній комісії регулювання електроенергетики України (НКРЕ) підвищити ціни на газ для груп населення, які споживають великі обсяги газу, спочатку на 35 %, а потім ще на 5-10 %. Зрозуміло, мова йшла не лише про населення, але й про промисловість, яка в основному зосереджувалася в східних регіонах України. Тимошенко категорично виступала проти підвищення тарифів на газ. Проте «Нафтогаз України» все ж таки підвищив тарифи. У червні 2009 року Тимошенко довелось втрутитися в питання щодо тарифів відкрито: «Я категорично заперечую проти підвищення ціни на газ для людей. Я взяла зобов'язання, що протягом цього року ціна на газ для населення не зміниться, і я дотримаюсь свого слова… Коли людям й так важко, ще піднімати для них ціни на газ! І я не розумію це розпорядження Президента». Зрештою Тимошенко свого домоглася: тарифи не зросли.

Намагаючись знизити рівень енергетичної залежності України від Росії, уряд Тимошенко планував розробити програму енергозбереження та диверсифікації джерел енергоресурсів. Тимошенко також пропонувала шукати варіанти поставок енергоресурсів з інших регіонів світу: Середньої Азії, Азербайджану, Близького Сходу, арабських країн та навіть Європи. Подолавши протистояння команди Ющенка у газовому питанні, Тимошенко у другій половині 2009 року намагалась домовитися з Януковичем про створення коаліції в парламенті БЮТ та Партією регіонів, щоб створити абсолютну більшість та внести зміни до Конституції з метою ще більше обмежити повноваження президента. Проте Янукович не ризикнув піти на союз зі своєю вічною суперницею і у вирішальний момент вийшов з переговорного процесу.