Розділ «Австро — Угорський кордон»

— Маєш папіроску? — питає. Я дав йому, у нього пальці дрижать.

Не відходимо далеко. Залягаємо на полі, переладовуємо зброю і слухаємо большевицького «урррааа» в селі. Ціла наша лінія на полі залягає. Ми тільки чекаємо. Гансен не командує, командує Трач. Большевики показуються між хатами і раптом ціла наша лінія б'є сальвами. Вогонь цільний. По нашій лінії несеться грімке «слааа-вааа» і ми всі, як один зірвались вперед. Біжимо навипередки, назад між ці хати, прямо на ці косоокі обличчя. Стріляємо на бігу. Десь з-боку б'є совєтський кулемет, але не бачу, щоб наші падали. Вбігаємо в село, не знаю, що нас напало, йдемо вперед, як вітер, большевики тікають, б'ємо їх з-поміж хат, в садах і огородах, бачив я, як один прицілився до нашого, я стрелив на бігу, большевик пустив кріса і зловився за груди. Я минув його, як він ще падав, совєтський кулемет справді б'є, але не в наш бік, а за большевиками. Тут і там лежать наші трупи в селі, большевицьких значно більше, біля якоїсь хати невелика група здалася, стоїть з піднесеними руками. Ми вже на краю села, відбили, поодинокі большевицькі бійді чмигають полем від нас, на схід, деякі стрільці попідпирали свої кріси і стріляють за ними в ціль, як за зайцями.

Біля здобутого совєтського кулемета стоїть ппор. Трач, спітнілий, змучений. Побачив мене і на все горло:

— Свате, ти чого мене лишив, побіг з Гансеном до заду?

— А-а, кажу, — Гансен взяв мене з собою, хотів дуже курити!

— Під час бою!

— Під час бою. Він трясеться, як дитина.

Трач показує кулемет.

— Здобули. Це скоростріл Ґорюнова, зараз будемо вчитись стріляти з нього, це наш трофей, буде нам на охорону.

В селі втихає. Ми назад на лінії, большевицький наступ відбитий і зліквідований. Ппор. Трач взяв мене, Стаха і кількох стрільців, понесли ми цей здобутий кулемет на горбочок, ппор. Трач сам лягає біля нього, показує, як закладати ленту, як стріляти, маємо ще шість лент з набоями до нього, досить на нову атаку. Ми горді на цей трофей, тільки не знаємо ще, скільки він нам коштуватиме. Чотовий пояснює:

— Це є скоростріл Ґорюнова, як бачите на колесах, як старий Максим, але вже без водного, а з повітряним охолодженням…

Ппор. Трач сам кладеться на землі біля кулемета, йому на землю кластися, так, як іншому сідати на крісло, може й тому він так любив навколо себе нас класти на зeмлю, показує як ладувати, як розладовувати і чорт його знає, де він цього навчився, і як він цим стріляв вже за большзвиками. Пускає коротку серію із трьох набоїв, десь на схід, на всякий випадок.

— Зрозуміло? — питає і кладе двох стрільців та наказує виравляти; ще добре вони не поклались, як паде гострий стріл.

— Снайпер!! — кричу.

— Свате, не роби паніки — озивається ппор. Трач і раз йому те з панікою не вийшло. Паде другий стріл, ппор. Трач скрутився з болю і крізь зуби сичить:

— К чортам…

Кількох з нас залягло, розглядаємо можливі пункти, щоcь ворушиться на далекому дереві. Посилаємо туди низку стрілів. Дехто далі бавиться із снайпером, а нам треба рятувати чотового. Куля поцілила, нижче клуба, пройшла через м'язи, виглядає що не рушила кости, рана здається легка, «гайматшус». Чотовий пробує йти самий, але штани насякають кров'ю. Робимо перев'язку і відпроваджуємо його до хати. Прибігає санітар, засипає рану дезинфекційїіим порошком, перев'язує справно наново. Чотовий надробляє міною, але видно, що терпить, перед вечором дістає гарячку, ходити вже не може. Санітар відвідав його вечором вдруге, закаження, треба негайно до шпиталя. Може куля була затроєна, хто знає. Чотовий скликає нас, всіх своїх підстаршлн на останню відправу і дає нам припоручення.

— Ти, свате, — каже до мене, — перебираєш чоту.

— Видно, що поручник гарячкує — кажу на те. — Стахо-леґіоніста має більший стаж за мене і віком старший… Трач піднісся на лікті на ліжку.

— Свате, к чортам, багато говориш, це є наказ, не роби торговиці.