TextBook Вітерець пробігав по високому житу й хвилював його. «Хто вас буде збирати, золоті нивки? — думав невесело Слоквич. — А ти, веселий жайвороночку, невже ж будеш щебетати й ворогам?..»
І непрохана сльоза скочувалась по запорошеному обличчі.
Усі розуміли, що у відступі щастя не здибаєш, тільки в наступі йому можна зазирнути у вічі.
Ось і село Сказинці. Чому воно так негарно зветься? А Бог його святий знає.
Перебрели річечку, вибрались на горб — на другий бік села й, не зупиняючись, пішли далі. Сотник Х., відчувши, що настрій у козаків кепський, зліз із коня і пішов поруч.
— Що ж ви так, хлопці, засмутилися? — запитав стурбовано він. — Заспіваємо яку пісню. Легше буде.
Хтось несміливо й тихо почав: «Їхав козак на війноньку…»
Кілька десятків голосів одразу підхопило. І над принишклими хатками та садками понеслися «смутні слова пісні»:
Дай же, дівчино, хустину,
Може, в полі загину,
Накриють очі темної ночі,
Легше в могилі спочину…
Вмить козаки забули, що голодні. І ноги вже не так боліли.
А серед поля гнеться тополя
Та на козацьку могилу…
Коли пролунав останній рядок пісні, почулися тяжкі зітхання. Хоч «і не козацьке то діло зітхати в поході, та що зробиш?»
По пісні забалакали і незчулися, як побачили тьмяні вогники хат великого села Серби, де колись поляки жорстоко закатували Івана Ґонту. Позаторік у цьому районі діяв більшовицький отаман Чабан. Він навіть підняв селян на повстання проти Директорії. Тож населення тут не дуже прихильно ставилося до запорожців. Селяни дивилися на козаків «не дуже милим оком». Отож і на нічліг розмістилися кепсько. Не було часу й сил розбиратись із селянами — адже козаки були перемучені й страшенно хотіли спати…
Ледь засіріло, рушили геть із цього негостинного села. За кілька годин минули Могилів. Тут довідалися, що більшовики йдуть у 15 верстах позаду. Взнали, що поляки вже залишили Жмеринку і Бердичів. «Чим дальше йшли, тим більше хилили козаки голови».
Зупинилися аж у Серебринцях. Після короткого спочинку почали на краю села робити вправи. Тим часом із Могилева привезли трохи одягу. Той, хто був найбільше обдертий, вдягнувся.
А гарматний грім все наближався. Отож знову в дорогу. Ось і містечко Лучинець. Ворог уже майже наздогнав запорожців — був за п’ять верст.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Багряні жнива Української революції» автора Коваль Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „61. «Серце козацьке рвалось вперед»“ на сторінці 2. Приємного читання.