TextBook Коли виїхали в поле, один із більшовиків тривожно запитав:
— Куди ж це нас везуть?
— А тобі хіба не все їдно?
Інший вершник докинув з усміхом, що був видний навіть у темряві:
— До Авраама на пиво, він давно вже вас виглядає.
Засуджений хотів ще щось сказати, та старшина припинив балачку.
Під’їхали до перевозу… Спочатку переправлялись кіннотники. Козаки на підводах мусили чекати.
Врешті й Панас Заворицький опинився на тому березі. Він сидів на возі, загорнувшись у кобеняк. Йому страшенно не хотілось бути присутнім на розстрілі. Не хотів він і чути розмову засудженого зі старшиною. Але дітися було нікуди…
Один комісар продовжував мовчати, інший весь час говорив, говорив, говорив… У його голосі бриніли сльози. Він просив не вбивати його.
— А мій батько, а моя мати, а моя жінка, — донісся тремтячий голос старшини, — вони те-еж тебе просили. І ти їх не помилував… А дітки — плакали, молили тебе, — ти ж їх не помилував… Чим же вони були винні? Чому ти відняв у них життя?!
Що було казати комісарові?
— А тепер плачеш, просиш… Пустить тебе, щоб завтра знов упився безневинною кров’ю? Ні, падлюко…
Та комісар хотів жити. І він упав на коліна…
Раптом почулися крики:
— Стріляй, стріляй!
Уздовж берега посипалися постріли. Заіржали стривожено коні. Один із комісарів, якраз той, що намагався вимолити собі життя, тікав берегом, як заєць. Тікав у напрямку лісу.
— На коней! Догнати!
У ту ж мить полетіли вершники. Вигуки і удари копит почали стихати. На хвилину все затихло. І раптом — три вибухи з револьвера.
— Хоч цей тепер уже не втече, — донеслося від порома.
Панас натягнув на голову кобеняк — щоб не чути і не бачити…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Багряні жнива Української революції» автора Коваль Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „57. Кров за кров“ на сторінці 3. Приємного читання.