TextBook Під’їхали до школи. Жовто-блакитний прапор над рундуком красномовно стверджував, яка влада в селі…
Невдовзі Панас Заворицький уже відповідав на питання сотника…
За кілька годин на нараді старшин було вирішено перемістити загін в околиці Гайворона, де планувалось оперувати до приходу регулярної української армії, яка вже почала свій похід на Київ.
Надвечір відбувся й суд над полоненими більшовиками. Довго не міркували: катюги мусили отримати по заслузі. Селяни ж, побоюючись, щоб повстанці раптом не виявили милосердя, послали старосту довідатися, що ж вирішено.
— Ну, як справа з комісарами? — звернувся до отамана староста. — Селяни просять покарати їх на смерть або віддати їм… Бо, не дай Бог, втечуть… Тоді не один із нас позбудеться голови або хазяйства. Досить того, що вони лише в нашому селі посиротили чотирнадцять родин, попалили майно і худобу…
— Не хвилюйтеся, від нас вони не втечуть, — певно відповів сотник. — Вирок буде виконано вже цієї ночі.
Тут підійшов страшенно схвильований старшина повстанського загону. Він приступив до отамана і гаряче почав просити, щоб той дозволив йому «поговорити» з арештованими…
— Друже, допит переведено… Їхня доля вже вирішена. Потурбуйтесь про наряд козаків, який виконає вирок. І дивіться, щоб вони не втекли.
— Будьте певні, не втечуть, — старшина аж дрижав від хвилювання. — Я сам буду їх стерегти.
Виявилося, що у цього чоловіка один із комісарів власноручно розстріляв усю родину: батька, матір, жінку і двох малолітніх дітей. Тому й отаман не дозволив йому допитувати арештованих. Не був старшина присутній і під час ухвалення вироку.
Пізно ввечері на величезному подвір’ї Великомечетнянської економії гамір посилився. Тіснилися готові до вимаршу підводи. Під навісом нетерпеливилися осідлані коні. Дехто з козаків ще порався біля своїх коників: напував їх, оглядав сідла. Сотник напучував козаків, які мали змінити варту довкола села:
— Глядіть же, хлопці, — казав він, — пильнуйте, бо тепер ніч — самі розумієте. За околицю села нікого не випускать. Ті, кого мінятимете, нехай їдуть прямо до перевозу й там нас чекають. Скажете, щоб пором тримали на цьому боці. Ні в якому разі на той бік не подавать. Якщо кого затримаєте, приведете прямо до перевозу. Поодиноких вибухів не лякайтесь, а коли почуєте один залп — це буде гасло, по котрому здіймайтесь із постів і прямуйте до перевозу. Глядіть, не витрачайте марно набоїв… Ну, з Богом!
І вартові вирушили.
Десь за півгодини пролунала команда ладнатися в дорогу й іншим. Настрій козаків був бадьорий — про це свідчили жарти і сміх. Отаман давав останні настанови кінному відділу, якому було доручено виконати екзекуцію.
— Вартові вже повідомлені, й про видачу заарештованих балачок не буде. Зустрінемося коло волості… Вирок виконаєте, як переправимося через Бог.
Відразу за брамою економії починався ліс. Виїхали з піснею.
Ой там на горі Січ іде,
Гей, малиновий стяг несе…
Співали неголосно. Здавалося, що й вози намагались не гуркотіти. Неначе крадькома, світив місяць. Та все ж ліс розбудили. А тут ще — несподіваний різкий постріл. За мить прокотився дзвінкий відгук. Пісня урвалася. Кожний намагався вслухатися в ніч, але скрип возів і тупіт коней не давав цього зробити.
Проїхали лісок. За ним лежали хатки Великої Мечетні. Ось і волость. Поруч ґанку в колі вершників стояв віз, неподалік якого біліли дві постаті. Комісари… Що думають вони? Ясно що…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Багряні жнива Української революції» автора Коваль Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „57. Кров за кров“ на сторінці 2. Приємного читання.