Розділ «48. Повстанці Катеринославщини в боротьбі за Україну»

Багряні жнива Української революції

Цю успішну операцію Михайло Малашко здійснив проти ночі 7 березня 1920 року. В ній брали участь отаман Петренко, старшини Іванов, Черноусов, Дяківський, Березюк, повстанці Жук, Журавель, Кабак та інші.

Під час нальоту, писали згодом чекісти, повстанці реквізували з місцевої скарбниці майже 13 мільйонів рублів, спалили або порвали всі справи повітової продовольчої комісії та військового комісаріату, вбили двадцять одну «мирну людину». І не тільки вбивали, стверджували пізніше чекісти, «але по-звірячому при цьому знущались, калічили, рубали тіла на дрібні частини…»

З цього повідомлення випливає, що під час захоплення міста нібито загинули лише мирні громадяни і не було вбито жодного (!) червоноармійця та чекіста. Чекісти стверджували, що Михайло Малашко «власноручно убивав і мучив людей». Чого тільки не понаписують чекісти! Писали б краще про свої «подвиги»!

Трагедія біля Байкової могили

Перед обідом вирушили з міста. Оскільки стало відомо, що з Катеринослава вийшов кінний відділ латишів, то пішли не просто на Софіївку, а зробили великий крюк. Та біля села Миколаївки латиші наздогнали повстанців і прищемили хвіст обозу. В короткому бою загинуло п’ятеро старшин і троє козаків.

Далі вже відходили од села до села з боєм. Врешті виїхали із Посуньок на рівний степ, яким проходила залізнична колія. Перейшовши тор, кіннота зруйнувала колію, але червоноармійці, які вискочили з ешелону, що прийшов із Катеринослава, встигли атакувати ліве крило повстанців. Хоч партизани ніколи не встрявали у фронтові бої, все ж мусили ставати до бою в степу. Продовжувався він шість годин, а коли закінчилися набої, довелося одходити. Втекла кіннота й ті, що встигли вскочити в брички.

А півсотні піших козаків продовжували боронитись. Із них залишилося живими лише сімнадцять. Решта ж, а серед них — одинадцять учнів Верхньодніпровської середньої сільськогосподарської школи (найстаршому було 18 років), полягли серед степу, коло Байкової могили — червоні у полон не брали.

Кінна частина Малашка таки пробилася до Софіївки. Тут стояв Верхньодніпровський полк, який чомусь не пішов згідно з наказом на Долгінцеве і Кривий Ріг. Тепер же партизанам не було рації виявляти себе, бо червоні надіслали велику кількість війська й чотири панцерники на дільницю П’ятихатки — Верховцеве — Долгінцеве. Отож партизани розсіялися. «Чималесенько тоді виловили їх, немало й хат селянських попалили червоні. В однім лише селі Комісарівці було розстріляно 25 душ повстанців, що прийшли додому…» Та на цьому боротьба не припинилася. Тим більше що розбрунькувалася весна, яка завжди була революційним сигналом для повстанців. Швидко отямитися після поразки козакам Малашка допомогли шалені репресії червоних.

Відсидітися ніхто не мав найменшого шансу.

«І він запалив вогонь повстання»

Повстання ширилося. Чекісти змушені були навіть створити штаб для боротьби проти отамана Михайла Малашка. Очолили штаб чекісти Ф. Леонюк та П. Онищенко. В їхнє розпорядження колегія ВУЧК виділила загін чекістів. До пошуків було залучено також представників особливого відділу 13-ї армії. В усі повіти Катеринославської губернії виїхали уповноважені губЧК.

Тим часом отаман Малашко рейдував Катеринославщиною, завдаючи червоним болючих ударів. Повстання на півдні України розгоралося. Земля знову починала горіти під ногами російських окупантів.

На жаль, бойовий шлях кошового Малашка — так невчасно! — добігав кінця: в липні 1920 року чекісти довідалися, що хворий на тиф Малашко вилежується в с. Орловому. Щоправда, раптовим наскоком кінного загону москалям не вдалося його захопити. Але зрадник винюхав ще теплий слід отамана і привів загін у с. Карпове Карнаухівської волості.

Михайла Малашка доставили в Катеринославську губернську ЧК, де, незважаючи на тяжку хворобу, катували, а потім у ніч проти Великодня його разом із товаришем — отаманом Трифоном Гладченком — зарубали.

Невдовзі були взяті в полон та розстріляні повстанці Жук, Журавель, Кабак, Дяківський та його дружина А. К. Орельська — ця інтелігентна дівчина, яка закінчила гімназію, працювала у кошового Малашка писарем.

Виступ отамана Малашка проти совєтської влади, за визнанням ворога, «став сигналом до відкритого повстання партизанських загонів…» «Попри те, що дрібні і навіть значні партизанські загони розсіювались і винищувались Красною армією, в травні, червні, липні та серпні 20 року повстанство ширилося і зростало, набираючи епідемічного характеру. З’являються все нові і нові отамани…»

Ворог не перебільшував.

Збройний виступ отамана Михайла Малашка був першим значним виступом селянства в 1920 року на півдні України.

І він запалив вогонь повстання по всій Україні…

Наступний розділ:

49. Ледь не прохопився

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Багряні жнива Української революції» автора Коваль Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „48. Повстанці Катеринославщини в боротьбі за Україну“ на сторінці 4. Приємного читання.

Зміст

  • Відомості про видання

  • Розділ без назви (2)

  • Від автора

  • Леонід Череватенко Україна, умивана кров'ю

  • 1. Народження синьожупанника

  • 2. «Видиш, брате мій…»

  • 3. Другий всеукраїнський військовий з'їзд

  • 4. «Зрада!»

  • 5. Виступ полуботківців

  • 6. Київ. 26 липня 1917 року

  • 7. Так творилася Українська революція

  • 8. Сам на сам із «братнім» народом

  • 9. Був третій день Різдва 1917 року

  • 10. Трагедія на станції Яблонна

  • 11. На Північному фронті

  • 12. Проголошення незалежності та перші бої за неї

  • 13. Київ. Гарячий січень 1918-го

  • 14. Несмертельна зустріч зі смертю (Розповідь богданівця)

  • 15. Лютий 1918-го у Києві

  • 16. Київська трагедія

  • 17. Що робити з вашим сином?

  • 18. Перша смерть

  • 19. Подільські «більшовики»

  • 20. Вбивча логіка

  • 21. Життя здавалося йому карою Божою

  • 22. Махновці в Бурлацькому[5]

  • 23. Кривава драма села Марчихина Буда

  • 24. Українська Держава та її падіння

  • 25. «Смерть помирила їх»

  • 26. Вони вірили в гарне майбутнє

  • 27. Під козацькі пісні

  • 28. Ще й року не минуло…

  • 29. Похмурий день 14 грудня 1918 року

  • 30. «Час і нам, панове, погуляти!»

  • 31. Романтик із Бородянки

  • 32. Евакуація УНР очима урядовця Андрія Бондаренка

  • 33. Перший бій

  • 34. Про Житомир та його оборонців

  • 35. Кривава драма в Житомирі

  • 36. Бій під Станишівкою

  • 37. Останній день Івана Луценка

  • 38. Саме вони…

  • 39. По обидва боки Дністра

  • 40. Трагедія в Білій Криниці

  • 41. «Не журись, брате…»

  • 42. «Україна є і буде»

  • 43. «Вони не скажуть…»

  • 44. Подвиг Євгени Вовкової

  • 45. Більшовицька мобілізація

  • 46. Перед приходом Денікіна

  • 47. Козацька радість

  • 48. Повстанці Катеринославщини в боротьбі за Україну
  • 49. Ледь не прохопився

  • 50. Трагедія родини Сушкових

  • 51. А бій продовжувався…

  • 52. Дивне рішення Симона Петлюри

  • 53. Орисин кожух

  • 54. Смерть художника Гніденка

  • 55. У Жашківській земській лікарні

  • 56. Великодні жнива тетіївських гайдамаків

  • 57. Кров за кров

  • 58. Бій під Джугастрою

  • 59. Таке не забувається

  • 60. Мовчати було неможливо

  • 61. «Серце козацьке рвалось вперед»

  • 62. Максим і Гриць

  • 63. Трагедія сотника Савчука-Савінчука

  • 64. Свято на колоцвинтарній вулиці

  • 65. Похорон у Сатанові

  • 66. Дорога вела до моря

  • 67. Відходила Україна

  • 68. Як не треба будувати державу

  • 69. Рукостискання наших ворогів

  • 70. З іменем Господа на устах…

  • 71. Іван Максимчук

  • 72. За брата кров

  • 73. Під Кабардинкою

  • 74. Мрії та дійсність

  • 75. Починалася весна 1922 року…

  • 76. Життя і смерть отамана Соколовського

  • 77. Василь Совенко, лицар ордена Залізного хреста

  • 78. Любов і ненависть Трифона Гладченка

  • 79. «Брат урагану» Григорій Чупринка

  • 80. Чигиринський отаман Юхим Єльченко

  • 81. Отаман Вовгура, начальник штабу Степової дивізії

  • 82. Волинський отаман Лукаш Костюшко

  • 83. Святий і страшний

  • 84. Невесела одіссея отамана Чорної Хмари

  • 85. Адріян Марущенко-Богданівський, воїн та історик

  • 86. Залізні не вмирають (біографія сотника Армії УНР Л. Романюка)

  • 87. Роль «Кобзаря» в долі Олександра Пителя

  • 88. Повстанець Микола Малашко

  • 89. Подільський отаман Хмара

  • 90. Воїн-бандурист Дмитро Стопкевич

  • 91. Іван Левицький. Роздуми після поразки

  • 92. Канівський козак Павло Гарячий

  • 93. Подільський отаман Чорний Ворон

  • 94. Микола Сціборський

  • 95. Михайло Палій-Сидорянський

  • 96. Борис Монкевич. Військовий та історик

  • 97. Прекрасна українка Харитина Пекарчук

  • 98. Одіссея богданівця Валентина Сімянціва

  • 99. Генерал-полковник Армії УНР Андрій Вовк

  • 100. Андрій Глувківський і сотник Пругло

  • Джерела книги та біографічні довідки на авторів спогадів, студентів Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина)

  • Воскресіння синів і дочок, які полягли у боротьбі за свободу нашої Батьківщини (Післямова автора)

  • Відгуки на перше видання книги

  • Про автора

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи