Розділ «48. Повстанці Катеринославщини в боротьбі за Україну»

Багряні жнива Української революції

«…Попри те, що він людина малоінтелігентна, малограмотна, зумів врахувати незадоволення Українських народних мас білогвардійщиною, своєчасно використав це незадоволення… Народ ненавидів і охоче йшов під прапори тих, хто заявляв про свій намір вигнати білих і знищити білогвардійщину, і Мелашко (правильно: Малашко. — Ред.)… став популярним отаманом партизанського загону… Цій популярності сприяла його особиста хоробрість і, поза сумнівами, адміністративні здібності».

У повстанському русі брав участь і брат отамана — Микола Малашко — гімназист, один з організаторів Вільного козацтва «Торецька Січ».

Як вже зазначалося, після розгрому денікінців із тактичних міркувань Михайло Малашко на якийсь час підпорядкувався червоним. «Маневр Мелашко був дуже спритним, — зазначали червоні, — не кажучи вже про те, що він зберігав свої загони, він тим самим отримав можливість збільшити їх шляхом вербування повстанців у бригаду, яку формував, озброїти… за рахунок Червоного командування».

Чекісти намагались «збагнути, — як вони казали, — цього сфінкса — Мелашко». І врешті розшифрували його. Як видно зі звіту «Центрального управления ЧК при СНК УССР» за 1920 р., «червоний командир» Малашко «вів агітацію за Петлюру, намагаючись розкласти Красну армію зсередини», був «поборником самостійної України і прибічником Петлюри».

Більшовиків обурювало, що Малашко розсилав «циркуляри волосним і сільським виконкомам, щоб на всій Україні існувала українська мова, і вводив у школах навчання на Українській мові. Зрозуміло, діяльність його поширювалась у сфері дислокації його частин».

Командування Красної армії для таких «контрреволюційних» випадків мало універсальний рецепт: направити ненадійну частину на фронт. По-перше, частина відривалась від місцевості, де була створена і, відповідно, живилася підтримкою місцевого населення. По-друге, совєтське командування розраховувало за короткий час перетворити ненадійних червоноармійців на мертвих.

У такий спосіб вони свого часу намагались вирішити проблему Григор’єва та Махна, але ті резонно відмовились виконати наказ. Бо йти на фронт за сотні верст означало б смерть для їхніх частин чи армій.

Не виконав ультимативного наказу йти на фронт і Малашко.

Чекісти у своїх донесеннях повідомляли, що діяльність отамана «набирає характеру відкритого повстання проти совєтської влади. Він розганяє ревкоми, влаштовує погроми, роззброює совєтську міліцію, знищує зв’язок». Але підступний ворог не оголошує Малашка ворогом, а заманює його для пояснень у штаб 45-ї дивізії в Олександрію, де й заарештовує.

Це сталося на початку березня 1920 року.

Михайла Малашка під конвоєм відправляють до штабу 4-ї армії в Катеринослав. «Тут виявляються здібності, про які сказано вище, — писали у зведеннях чекісти, — він зумів 4-х конвоїрів із семи, що його супроводжували, прихилити на свій бік, а ті вбили трьох інших і разом із Мелашком втекли». За іншою версією (про неї я писав вище), отамана визволили козаки коша.

4 березня в рідному селі Софіївці Михайло Малашко збирає командирів своїх частин. На нараді були присутні начальник штабу Черноусов (Черновус), заступник командира 4-ї Окремої бригади Дяківський, заступник адміністративного відділу бригади Березняк, професор Прохоренко, який завідував культурно-просвітницьким відділом у цій «червоній» частині, а також командир Верхньодніпровського полку Петренко, командир Веселотернівського полку Федорченко, Тишанін (Іванов) та інші.

На раді оголошено партизанську війну совєтській владі.

Наліт на Верхньодніпровськ

Після наради повстанський загін під проводом Михайла Малашка вирушив із Софіївки (рідного села отамана) на Верхньодніпровськ. Загін складався приблизно зі 150 кінних та 70 піших козаків із кулеметом. Зброю мали лише чоловік 70–80. Але й у них відчувався брак набоїв — кожен мав всього по 5–10 патронів до рушниці.

По великій грязі, через хутори й невеличкі села рушили козаки-повстанці в напрямку на Верхньодніпровськ. По дорозі піймали дві «продкомісії»…

Коли були в Семенівці, Малашко наказав, щоб піші козаки взяли в селян по коню. Майже за кожним взятим конем їхав господар (також верхи). Тож здалека здавалося, що в загоні 300 кінних. Близько 20-ї години під’їхали до станції Верхньодніпровськ і зупинилися. Пустили наперед чотирьох вершників. Ті тихо зняли вартових. Тоді вже з’явилася і вся «кіннота». Хутко роззброїли розгублених червоноармійців, забрали кулемет і до 20 душ полонених.

Тихою ходою пішли далі до міста, до якого лишалося 12 верст. Пройшли півшляху і спинилися: чекали розвідника, який мав повернутися з Верхньодніпровська з відомостями про стан у місті.

Щоб не гаяти даремно часу, частина кінноти заглянула в сусіднє село. Там піймали близько 40 латишів. Роззброїли їх. У цей час із міста прийшов зв’язок. Його інформація додала оптимізму: як і передбачалося, червоних у місті було небагато, до того ж ніхто не сподівався нападу.

Отож, перехрестившись, вирушили. Йшли тихо. Та, коли дісталися околиці Верхньодніпровська, майже всіх охопила нервозність. «Кожен рвався наперед, хоч більшість була з голими руками. Гарячковість довела до того, що в місто влетіли… Вмент по всіх перехрестях вулиць стояли по два кіннотники, а решта пішла робить ревізію в інституціях». Без жодного пострілу було роззброєно караульну роту, міську та повітову міліції. Два червоних відділи окремого призначення роззброїли так, що їхні «бійці» навіть не бачили, хто роззброїв, — бо більшість спала.

«Нігде не було жадних непорозумінь…» Ніхто не ставив опору. «До ранку вже все місто було без комісарів і комісаріатів. Взяли ще чотири кулемети, чимало рушниць, але, чого найбільше треба було — набоїв, знову не здобули. На ранок ходили лише по місту й «контролювали» комісарські кватирі».

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Багряні жнива Української революції» автора Коваль Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „48. Повстанці Катеринославщини в боротьбі за Україну“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Відомості про видання

  • Розділ без назви (2)

  • Від автора

  • Леонід Череватенко Україна, умивана кров'ю

  • 1. Народження синьожупанника

  • 2. «Видиш, брате мій…»

  • 3. Другий всеукраїнський військовий з'їзд

  • 4. «Зрада!»

  • 5. Виступ полуботківців

  • 6. Київ. 26 липня 1917 року

  • 7. Так творилася Українська революція

  • 8. Сам на сам із «братнім» народом

  • 9. Був третій день Різдва 1917 року

  • 10. Трагедія на станції Яблонна

  • 11. На Північному фронті

  • 12. Проголошення незалежності та перші бої за неї

  • 13. Київ. Гарячий січень 1918-го

  • 14. Несмертельна зустріч зі смертю (Розповідь богданівця)

  • 15. Лютий 1918-го у Києві

  • 16. Київська трагедія

  • 17. Що робити з вашим сином?

  • 18. Перша смерть

  • 19. Подільські «більшовики»

  • 20. Вбивча логіка

  • 21. Життя здавалося йому карою Божою

  • 22. Махновці в Бурлацькому[5]

  • 23. Кривава драма села Марчихина Буда

  • 24. Українська Держава та її падіння

  • 25. «Смерть помирила їх»

  • 26. Вони вірили в гарне майбутнє

  • 27. Під козацькі пісні

  • 28. Ще й року не минуло…

  • 29. Похмурий день 14 грудня 1918 року

  • 30. «Час і нам, панове, погуляти!»

  • 31. Романтик із Бородянки

  • 32. Евакуація УНР очима урядовця Андрія Бондаренка

  • 33. Перший бій

  • 34. Про Житомир та його оборонців

  • 35. Кривава драма в Житомирі

  • 36. Бій під Станишівкою

  • 37. Останній день Івана Луценка

  • 38. Саме вони…

  • 39. По обидва боки Дністра

  • 40. Трагедія в Білій Криниці

  • 41. «Не журись, брате…»

  • 42. «Україна є і буде»

  • 43. «Вони не скажуть…»

  • 44. Подвиг Євгени Вовкової

  • 45. Більшовицька мобілізація

  • 46. Перед приходом Денікіна

  • 47. Козацька радість

  • 48. Повстанці Катеринославщини в боротьбі за Україну
  • 49. Ледь не прохопився

  • 50. Трагедія родини Сушкових

  • 51. А бій продовжувався…

  • 52. Дивне рішення Симона Петлюри

  • 53. Орисин кожух

  • 54. Смерть художника Гніденка

  • 55. У Жашківській земській лікарні

  • 56. Великодні жнива тетіївських гайдамаків

  • 57. Кров за кров

  • 58. Бій під Джугастрою

  • 59. Таке не забувається

  • 60. Мовчати було неможливо

  • 61. «Серце козацьке рвалось вперед»

  • 62. Максим і Гриць

  • 63. Трагедія сотника Савчука-Савінчука

  • 64. Свято на колоцвинтарній вулиці

  • 65. Похорон у Сатанові

  • 66. Дорога вела до моря

  • 67. Відходила Україна

  • 68. Як не треба будувати державу

  • 69. Рукостискання наших ворогів

  • 70. З іменем Господа на устах…

  • 71. Іван Максимчук

  • 72. За брата кров

  • 73. Під Кабардинкою

  • 74. Мрії та дійсність

  • 75. Починалася весна 1922 року…

  • 76. Життя і смерть отамана Соколовського

  • 77. Василь Совенко, лицар ордена Залізного хреста

  • 78. Любов і ненависть Трифона Гладченка

  • 79. «Брат урагану» Григорій Чупринка

  • 80. Чигиринський отаман Юхим Єльченко

  • 81. Отаман Вовгура, начальник штабу Степової дивізії

  • 82. Волинський отаман Лукаш Костюшко

  • 83. Святий і страшний

  • 84. Невесела одіссея отамана Чорної Хмари

  • 85. Адріян Марущенко-Богданівський, воїн та історик

  • 86. Залізні не вмирають (біографія сотника Армії УНР Л. Романюка)

  • 87. Роль «Кобзаря» в долі Олександра Пителя

  • 88. Повстанець Микола Малашко

  • 89. Подільський отаман Хмара

  • 90. Воїн-бандурист Дмитро Стопкевич

  • 91. Іван Левицький. Роздуми після поразки

  • 92. Канівський козак Павло Гарячий

  • 93. Подільський отаман Чорний Ворон

  • 94. Микола Сціборський

  • 95. Михайло Палій-Сидорянський

  • 96. Борис Монкевич. Військовий та історик

  • 97. Прекрасна українка Харитина Пекарчук

  • 98. Одіссея богданівця Валентина Сімянціва

  • 99. Генерал-полковник Армії УНР Андрій Вовк

  • 100. Андрій Глувківський і сотник Пругло

  • Джерела книги та біографічні довідки на авторів спогадів, студентів Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина)

  • Воскресіння синів і дочок, які полягли у боротьбі за свободу нашої Батьківщини (Післямова автора)

  • Відгуки на перше видання книги

  • Про автора

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи