Розділ «Українськi збройнi сили та прихильники Раднаркому на Українi в груднi 1917 — сiчнi 1918 рокiв»

1) 8-ий Гусарський Лубенський полк — в 2-ий кiнний козачий Лубенський Гетьмана Сагайдачного полк.

2) 9 Гусарський Київський полк — в 4-й кiнний козачий Київський полк.

3) Чорноморський кiнний полк — в 5-ий кiнний козачий Чорноморський Гетьмана Дорошенка полк.

4) 12-й Уланський Бiлгородський полк — в кiнний козачий Гетьмана Богдана Хмельницького полк.

5) 79 Ополченську кiнну сотню — в 5 кiнно-козачу сотню.

6) 105 Ополченську кiнну сотню — в 6 кiнно-козачу сотню.

7) 77 Ополченську кiнну сотню — в 7 кiнно-козачу сотню.

8) 108 Ополченську кiнну сотню — в 8 кiнно-козачу сотню.

9) 2 Окрему Херсонську кiнну сотню — в 9 кiнно-козачу сотню.

5

Сформованному з українцiв при 4 кавалерiйськiй дивiзiї кiнному полку називатися 6 кiнним козачим Гетьмана Мазепи полком " (ф.1076,оп.1, спр.1-а,с.29).

Додамо лише до цього наказу, що 1-м кiнним козачим полком уважався полк "Вiльної України", сформований у Новогеоргiєвську з пiдроздiлiв 8-го запасного кiнного полку та включений до 1-ї Сердюцької дивiзiї. 3-м полком, ймовiрно, був кiнний полк з українцiв 3-ї кiнної дивiзiї, що знаходився в Донбасi. Також певна українiзацiя проходила в 6-й, 7-й та 11-й кiнних дивiзiях.

Були спроби повнiстю зукраїнiзувати 10-у кiнну дивiзiю. Спроби цi закiнчилися певним успiхом (ф.1076,оп.3, спр.6, телеграма вiд 5.12.1917). Зокрема, 10-й Новгородський драгунський полк брав участь у боротьбi з бiльшовиками в Сумах.

На Пiвнiчному фронтi були створенi два українських кiнних полки. Перший з них, полк iменi Шевченка, був складений заходами ротмiстра 14-го Ямбурзького уланського полку Шульги. Полк цей складався з кiннотчикiв-українцiв 8-ї, 14-ї та 17-ї кiнних дивiзiй, начислював 800 шабель на чолi з командиром ямбурзьких уланiв полковником Скуратовим. У сiчнi 1918 року полк iменi Шевченка намагався пробитись на Україну, однак був розгромлений збiльшовиченими вiйськами, його особовий склад взятий до полону, а полковник Скуратiв розстрiляний бiльшовиками в Рогачевi (184,с.149).

Крiм того, при 21-му корпусi був зукраїнiзований 15-й Український гусарський полк. Цей полк разом iз 3-м Уральським козачим неодноразово використовувався для наведення ладу та спокою на фронтi та в прифронтовiй смузi, де панувала анархiя та хаос (28,с.214). Уже навеснi 1918 року 15-й Український гусарський полк разом iз 33-ю дивiзiєю переїхав на Україну, де увiйшов до реєстру кадрової української армiї.

Загалом, при зведеннi разом українська кiннота була в змозi начислювати до 5 тисяч шабель.

Отож, на фронтах Першої свiтової вiйни знаходилось понад 6 мiльйонiв вiйськовослужбовцiв росiйської армiї, з яких тiльки 2 мiльйони можна назвати вояками. Іншi належали до таких органiзацiй, як Червоний Хрест, Земгор, Земсоюз, проходили службу в тилових органiзацiях та пiдроздiлах (289,с.544). З них близько мiльйона вiйськовослужбовцiв за нацiональностю були українцями. З цього мiльйона, виходячи з попередньої пропорцiї 1:3, понад 300 тисяч воякiв перебували на позицiях. З цих 300 тисяч воякiв-українцiв у окремi українськi вiйськовi пiдроздiли були згуртованi:

Пiвденно-Захiдний фронт (без 34-го корпусу) — близько 30 тисяч багнетiв;

Румунський фронт — близько 20 тисяч багнетiв;

Пiвнiчний фронт — близько 10 тисяч багнетiв;