Розділ «IX. КРАЯГН»

А Країн опустився зi своїм конем бiля калинового куща i пустив Солов'їху на той кущ. Стала Солов'їха дуже гарно спiвати, а Країн притулив до губiв сопiлку та й почав ту пiсню переймати. Цю пiсню перейняв i заграв ще кращої. Як вiн заграв ще краще за Солов'їху, то птаха стала гарною дiвчиною – Солов'їною, а кущ калини гарним городом. Назвали люди той город Переяславом-на-Дунаї, бо тут Країн перейняв славу найкращого музики в свiтi.

А вiд Краяна (красного вогню) i Солов'їни пiшов народ українцiв, або тарiйцiв, греки ж називали їх фракiйцями, або тракiйцями, а земля їхня звалась Країною.

На синьому Дунаї жило могутнє плем'я країнцiв. Вони пасли отари i на мисливство тратили свою силу i мужнiсть, бенкетували пiсля вдалих ловiв, спiвали обрядових пiсень на весняному святi Слави, на лiтньому святi Купала, на осiнньому святi Рода i Роди i водили дiвчат вiд Дунаю до Шлюбу.

Одного разу в часи Русальських свят чорнокосу красуню схопив Орел. Стрiли, випущенi мужчинами, упали з неба назад на землю. Тодi молодцi-козаки пiшли в гори шукати юнку, але через рiк повернулись нi з чим. I забули про неї, як забувають про багато чого на цьому свiтi.

Через двадцять рокiв вона сама прийшла, змучена i сухорлява, i з нею був юнак, гарний, дужий, як вона сама двадцять рокiв тому, але мав вiн холоднi i жорстокi орлинi очi. Коли жiнку запитали, де вона була стiльки часу, то розказала, що Орел занiс її в гори i жила в нього. Народився у них син. Коли Орел став слабнути вiд старостi, вiн останнiй раз пiднявся високо в небо i впав звiдти на гострi скелi, а син його прийшов ось з нею.

Всi дивились iз зачудуванням на сина Орла, вiн був як i всi люди, але вирiзнявся статурою i красою та очi мав, як у князя над птахами. Мати матерiв роду-племенi країнцiв запитала юнака:

– Чи ти знаєш, що таке Рада найстарiших жiнок?

Син Орла сказав:

– Я не знаю, що таке Рада, але ви не знаєте, що таке Влада.

Мати матерiв сказала:

– Рада, це коли народ вибирає Вiче – найстарших матерiв родiв, позначених Божистою мудрiстю, i вони радяться, як жити племенi.

Син Орла сказав:

– А Влада – це наказ i його виконання.

Старiйшини загомонiли помiж себе:

– Ми його не розумiємо, у нас нема такого звичаю.

– Я покажу вам, що таке Влада, – вигукнув син Орла.

У його голосi зазвучав метал, i душi у всiх людей затремтiли, але радiсть покори i єдностi поселилася в них. Син Орла пiдiйшов до гурту отроковиць, вибрав найкращу юнку i сильною рукою прихилив до себе.

– Вона буде менi за жiнку. Чия вона наречена i хто забере в мене її? Ось я стою перед вами з голими руками, беззбройний?

I виступив з гурту витязь з мечем i списом у шкiряному нагруднику. Хоча дiвчинi i подобався син Орла, але, побачивши свого нареченого, якому на Купала вiддала вiнок, вона рвонулась до нього, та син Орла затримав її за волосся, i вона впала на траву, а син Орла наступив ногою юнцi на розхристанi груди, i з рота в неї пiшла кров, а душа вилетiла з уст i полетiла у Вирiй. Охнули всi люди i стали на колiна. Холоднi i жорстокi очi Орленка хилили їх у поклiн, витязь-наречений упав на колiна разом з усiма, а рука його так i заклякла на рукав'ї меча.

Син Орла сказав: