Розділ «19. Україна напередодні і на початку Другої світової війни»

Вчені України зосередили основну увагу на проблемах інтенсифікації розвитку базових галузей індустрії, насамперед тих, які працювали на оборону. Вчені Інституту гірничої металургії досліджували проблеми виробництва високоякісної сталі, Інституту хімії - технології одержання чистого алюмінію та міді, Інституту електрозварювання - автоматичного зварювання під шаром флюсу і т. д. Проте у 1939 р. дещо знизилися проти 1938 р. обсяги виробництва чавуну, сталі та прокату. У сільському господарстві ще давалися взнаки наслідки сталінської колективізації та голодомору 1932-1933 рр. До того ж у 1939 р. колгоспників позбавили істотної частини присадибних ділянок. Колгоспи так і не отримали виробничої самостійності.

У 1940 р. було організовано систему підготовки трудових резервів. Робітникам було встановлено 8-годин ний робочий день і 7-денний (без жодного вихідного дня!) робочий тиждень. У республіці зростала кількість організацій Тсоавіахіму, де готували кадри для потреб оборони. Товариство Червоного Хреста організувало санітарне навчання населення. Швидкими темпами розвивався фізкультурний рух.

Вкрай негативно на обороноздатності країни позначилися судові процеси проти керівних кадрів. Було репресовано керівників Дніпрогесу, Запорізького металургійного комбінату, Макіївського металургійного заводу, " Азовсталі", Краматорського металургійного заводу, Харківського тракторного заводу, кількох хімічних підприємств та ін. У 1940 р. тільки в системі управління металургійною промисловістю Наркомважпрому СРСР із 151 директора основних підприємств 62 працювали менше року, 55 - від одного до двох років. Не обминули репресії і науковців, які працювали на оборону. Загальновідома роль у війні механізованої пускової установки реактивних снарядів, яку в народі прозвали "катюшею". У її розробці брав участь військовий інженер з України І. Гвай. Але цю зброю було запущено в серійне виробництво з великим запізненням, а вчених-конструкторів - начальника реактивного НДІ І. Клеймьонова та його заступника Г. Лангемака - розстріляно. Заарештовували і С. Корольова, який ще в 1933 р. працював у реактивному НДІ заступником директора, а з 1934 р. - керівником відділу ракетних літальних апаратів. "Нашій країні вся ваша піротехніка і фейєрверки не потрібні і навіть небезпечні", - заявив йому слідчий. Корольов потрапив на Колиму, а потім в ЦКБ-29.

Корольов Сергій Павлович (1907-1966) - учений-механік, конструктор ракетно-космічних систем. Народився в Житомирі у сім'ї вчителя. Навчався в Київському політехнічному інституті. Закінчив Московське вище технічне училище (1930) і почав працювати в Центральному аерогідродинамічному інституті. У 1931 р. створив групу, що вивчала реактивний рух. Наприкінці 1933 р. - заступник директора Реактивного НДІ, з 1934 р. - керівник відділу ракетних літальних апаратів, протягом 1942- 1946 pp. - заступник головного конструктора двигунів. Зробив вагомий внесок у розробку потужних ракетних систем, з допомогою яких були здійснені космічні польоти людини. Помер під час невдалої операції.

У сталінських таборах загинули конструктори нових видів озброєння, танків, літаків В. Бекаурі, В. Заславський, К. Челпан, О. Фірсов, К. Калінін. Відомий конструктор перших радіолокаційних пристроїв П. Ощепков, який працював над удосконаленням радіолокаційних станцій, був заарештований разом із багатьма колегами. Тому Червона Армія в переддень війни залишилася без радіолокаторів, які вже під час бойових дій довелося за золото купувати в Англії та США.

Щоб продовжити виробництво нових літаків, фахівців-в'язнів, яких не встигли розстріляти чи замордувати, було зібрано у спеціальний науковий центр - ЦКБ-29 (репресовані називали його "шаражкою"), де працювали відомі авіаконструктори та інженери: "вороги народу" А. Туполев, Д. Томашевич, Р. Бартіні, В. Петляков (майже 30 осіб, у тому числі і з України).

Масово арештовували військових діячів, зокрема у Київському особливому військовому окрузі (KOBO). Із 44 тис. репресованих командирів і політпрацівників армії та флоту понад третину становили воєначальники KOBO: командувачі Й. Якір і І. Федько, член Військової ради, начальник Політуправління М. Амелін, начальники штабу округу Д. Кучинський і В. Бутирський, заступники командувача військ Д. Фесенко, Ф. Інгауніс і І. Капуловський та багато інших. Усього в Київському та Харківському округах було репресовано понад 150 вищих командирів. Про наслідки цих явищ свідчить доповідна записка начальника Головного управління політпропаганди Червоної Армії О. Запорожця від 15 квітня 1941 року: "...Майже всі оперативні аеродроми нині непридатні для польотів. Навіть у дивізії ППО (протиповітряна оборона. - Авт.) м. Києва жоден авіаполк підняти у повітря не можна. Насторожує той факт, що в авіаційних частинах KOBO минулої зими підготовка проведена була незадовільно".

Отже, саме сталінські репресії зумовили те, що промисловість України не могла працювати з належною ефективністю.

19.3. Прорахунки і помилки радянського керівництва

Складну ситуацію напередодні війни погіршили прорахунки і помилки керівництва країни. Громадяни вірили, що уряд СРСР робить усе можливе, аби уникнути війни, і працює на благо країни. Сприяла цьому й офіційна пропаганда, яка надто перебільшувала силу Червоної Армії. Посилено пропагувалася теорія Сталіна, Ворошилова, Бульонного, Тимошенка та Мехліса, що Червона Армія воюватиме на "ворожій території" і тільки "малою кров'ю". Повністю було згорнуто антифашистську пропаганду. Це зумовлювалося насамперед ситуацією у Комуністичній партії, що керувала всіма ланками життя. Багатьох її керівників було знищено. Кількість членів КП(б)У протягом 1933-1938 рр. зменшилась удвоє. На діяльності нових керівників позначилися репресії, напруженість у суспільстві.

Аналогічне становище спостерігалося і в армії. Кадрових офіцерів було винищено, а нові командири не мали належного досвіду. Вкрай негативно позначилася на боєздатності армії і діяльність К. Ворошилова, С. Будьонного, Л. Мехліса, Г. Кулика та ін. Недолугість теорій сталінських "стратегів" продемонструвала радянсько-фінська війна (листопад 1939 року - березень 1940 року), протягом якої СРСР втратив понад 500 тис військовиків. За подвиги у цій війні І. Кравченко, X. Краснокутський, М. Лисенко та інші представники українського народу були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Бездарне командування призвело до втрати 44-ї дивізії імені М. Щорса з України. її бойові порядки з обозами розтягнулися на 30 км, що дало змогу фінам знищити її на вузьких лісових дорогах.

Ще однією кривавою сторінкою тієї війни був штурм залізобетонних дотів "у лоб", наслідком якого була загибель десятків і сотень тисяч червоно армійців. Свідок тих подій, фін, колишній кулеметник, який воював на "лінії Маннергейма" (полоса залізобетонних укріплень) згадував про штурм солдатами Червоної Армії Хоттіненського вузла оборони: "...А потім ланцюгами пішла ваша піхота. Вона йшла так густо, що ми не встигали перезаряджати стрічки. Дуло розжарилося до червоного і всі кулі влучали в ціль. А ваші солдати продовжували по штабелях трупів повзти вперед. Потім знову піднімалися з гвинтівками. На весь зріст, лише з гвинтівками... Наш унтер сказав: "Ці росіяни до дідька хоробрі хлопці, але в них там, нагорі, хтось напевно з'їхав з глузду."".

Генерал армії А. Грибков згадував, що наша піхота мала на озброєнні "трьохлінійку" зразка 1891 р., трохи модернізовану у 30-х роках, а фіни - автомати "Суомі". Вітчизняний варіант такої зброї на фронт не потрапив. Його забракував С. Будьонний, сказавши, що автомат призначений "для американських гангстерів, солдату він не до лиця". Фіни були набагато краще екіпіровані, а наші солдати потерпали не лише від холоду, а й від недостатнього харчування (буханки хліба, що замерзали, треба було розрубувати сокирою, а у фінів були галети). Червоноармійці спали в наметах у 40-градусний мороз, а супротивник обігрівався в саунах.

Ця війна продемонструвала низький рівень радянської військової теорії, наслідком були десятки й сотні тисяч загиблих, полонених, поранених і обморожених бійців. Під час війни з Фінляндією всі лікарні України було заповнено ними. Війна ще більше погіршила міжнародне становище країни. СРСР було виключено з Ліги Націй і проголошено агресором.

Перед початком німецько-радянської війни радянське керівництво замінило на посаді наркома оборони К. Ворошилова на С. Тимошенка. Про ситуацію у Червоній Армії в цей момент свідчить "Акт про прийом Наркомату оборони Союзу СРСР тов. Тимошенка С. К. від тов. Ворошилова К. Є." від 8 травня 1940 року. В ньому наголошується, що значна частина озброєння армії застаріла, нові зразки техніки надходять повільно, запущено укомплектування та опорядження військ, оперативні та мобілізаційні плани не розроблені, статути та інструкції непридатні, бойова підготовка командного складу слабка, Генштаб не має даних про систему прикриття кордонів, всі частини, крім кавалерійських, у жалюгідному стані. Навесні 1941 року на всю армію налічувалося лише 37 тисяч радіостанцій, механіки-водії мали по 7-10 годин водіння бойових машин, пілоти - по 10-15 годин льотного часу, лише 44 з них були здатні літати за будь-яких умов удень і вночі. Проте майже нічого не змінилося. Надалі ігнорувалася теорія глибоко-ешелонованої оборони. З великим запізненням почали формувати механізовані корпуси, хоча було-таки запущено в серійне виробництво нові танки КВ і Т-34. Ще гірше становище було в авіації, оскільки талановиті авіаконструктори опинилися за ґратами. Наприклад, бомбардувальник АНТ-58 (згодом він отримав назву ТУ-2), автором якого був А. Туполев, був значно досконаліший за аналогічні німецькі літаки. Однак його двічі знімали з озброєння, а натомість випускали застарілі Пе-2, Іл-4.

Перед війною було демонтовано укріплені райони на старому кордоні. Спорудження нових до початку війни не було забезпечене. Одночасне переобладнання аеродромів під керівництвом НКВС і особисто Берії для нових літаків призвело до скупчення їх на відомих німцям аеродромах. Тому більшу частину літаків було знищено на початку війни.

Плани прикриття кордонів були застарілими. Радянські угруповання на момент нападу німців були укомплектовані переважно зношеною технікою і озброєнням. У довоєнний час, з моменту підписання Пакту про ненапад, СРСР істотно програвав у безпеці. За логікою Сталіна, щоб не спровокувати Німеччину на агресію, слід співробітничати з нею. Почалося це ще під час воєнних дій в Польщі. Так, радянські і німецькі війська наступали на Львів з двох боків і врегулювали всі деталі, щоб уникнути конфлікту, що закінчилось спільним парадом німецьких і радянських військ у захопленому Львові. Співробітництво продовжувалося і після розгрому Польщі. Так, було налагоджено регулярне забезпечення "Люфтваффе" (німецьких ВПС) радянськими метеозведеннями, що полегшило німцям бомбардування Англії. В. Молотов і А. Мікоян надали німецькому командуванню військово-морську базу на 35 км східніше від Мурманська для ремонту кораблів, яка діяла включно до закінчення операцій в Норвегії.

Протягом сімнадцяти місяців після підписання радянсько-німецького пакту Німеччина отримала із Радянського Союзу 865 тис. т нафти, 140 тис. т марганцевої руди, 14 тис. т міді, 3 тис. т нікелю, 101 тис. т бавовни-сирцю, понад 1 млн т лісоматеріалів, 11 тис. т льону, фосфати, платину і майже 1,6 млн т зерна. У свою чергу, СРСР одержав від Німеччини військових матеріалів на суму 977, 2 млн марок. Через радянську територію здійснювався транзит стратегічної сировини і продовольства з країн Тихоокеанського басейну, Близького Сходу. СРСР фактично перетворився на невоюючого союзника Гітлера. Такими були наслідки Пакту про ненапад в серпні 1939 року і вступу Червоної Армії на українські і білоруські землі.

Командування неправильно оцінило досвід війни в Іспанії та інших країнах у 1936-1939 рр. Потерпала армія від прорахунків і злочинних помилок в кадрових питаннях. На початку 1940 р. понад 70 % командирів дивізій, 70 % командирів полків і 60 % військкомів і начальників політвідділів з'єднань працювали на цих посадах менше року. В армії панувала атмосфера недовір'я. Низьким був рівень освіти військових: з 225 командирів полків жоден не мав вищої спеціальної освіти.