РОЗДІЛ 3. ДЕРЖАВНЕ І МІЖДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУЧАСНОГО ОФШОРНОГО БІЗНЕСУ

До реєстрації має бути сплачено мінімум 40 % статутного капіталу, причому сплата може бути здійснена грошима або майном (акціями, нерухомістю тощо), а при внесенні майна у статутний капітал необхідне проведення незалежної експертизи на предмет оцінки реальної вартості внесених активів (оскільки процедура оцінки досить громіздка і дорога, то перевагу зазвичай надають сплаті грошима). Гроші вносять у банк на спеціальний рахунок, розморожування якого відбувається після реєстрації компанії в комерційному реєстрі. Після сплати статутного капіталу (усього або частини) засновники проводять загальні збори, на яких затверджують статут, вибирають членів адміністративної ради (управляючі, директори) і ревізійний орган (ревізори, спостерігачі). На загальних зборах оформляють протокол, що має бути завірений нотаріусом. Після цього здійснюють реєстрацію товариства в комерційному реєстрі і з цього моменту компанію вважають створеною.

Американська модель реєстрації

Американська модель корпоративного законодавства є подальшим розвитком британської моделі законодавства про компанії в напрямі більшої гнучкості і простоти. Кожний штат США (включаючи федеральний округ Колумбію) має власне законодавство про корпорації. Якщо компанія збирається вести свою діяльність тільки в одному штаті, то її можна зареєструвати там, але якщо компанія збирається здійснювати бізнес у двох і більше штатах, то необхідно вибрати відповідний штат інкорпорації. Після того, як корпорацію було зареєстровано в одному штаті, то для роботи в іншому штаті їй необхідно одержати дозвіл на ведення бізнесу у влади цього штату. Корпорація може захотіти мати зареєстрований офіс в одному штаті, а реальний офіс може розташовуватися в іншому штаті, а у штаті реєстрації необов'язково займатися яким-небудь бізнесом і/або мати персонал. Подібна свобода вибору призводить до того, що корпорації воліють реєструватися у штатах із найліберальнішим законодавством (Делавер, Вайомінг, Невада).

Законодавства практично всіх штатів передбачають існування так званих закритих корпорацій (close corporation), тобто акції яких належать одному або кільком акціонерам (до ЗО осіб). У корпораціях даного виду акціонери беруть активну, особисту участь в управлінні справами корпорації, а акції можуть переходити до сторонніх осіб тільки за згодою інших акціонерів. Закритим корпораціям заборонено пропонувати свої акції до публічного продажу, а якщо компанія пропонує свої акції широкому загалу, то вона є також і суб'єктом федерального законодавства. Зокрема, компанія має одержати дозвіл на масштабну емісію акцій у Федеральній комісії із цінних паперів (Securities Exchange Comission (SEC)), оскільки завданням останньої є захист інвесторів від нечесної поведінки відкритих корпорацій. Процедура одержання дозволу винятково складна і вимагає регулярного надання величезного обсягу інформації про компанії, а також щоквартальної публікації фінансової звітності в засобах масової інформації. От чому із 3 млн зареєстрованих корпорацій у США тільки 10 тис. емітують свої акції серед широкого загалу.

Порядок створення корпорації

Корпорації створюють шляхом реєстрації сертифіката інкорпорації (штат Делавер)/статей інкорпорації (штати Вайомінг, Вашингтон) в офісі секретаря штату, обраного для інкорпорації. Сертифікат/статті інкорпорації містять таку інформацію:

• назва корпорації;

• мета, з якою її створюють;

• розмір статутного капіталу (якщо акції мають номінальну вартість) або кількість акцій без номінальної вартості, дозволених до випуску;

• адреса зареєстрованого офісу;

• ім'я й адреса зареєстрованого агента;

• ім'я й адреса інкорпоратора.

Загалом допускають включення в сертифікат/статті інкорпорації імен директорів, але на практиці цього ніколи не роблять із міркувань конфіденційності. Зрозуміло, імена директорів і службовців однаково необхідно буде зазначити в щорічному звіті, але це трапиться через якийсь час (через рік). Роль інкорпоратора відіграє співробітник сервісної або юридичної компанії. В Україні слово incorporator іноді помилково перекладають як засновник, надаючи йому зовсім іншого змісту, проте інкорпоратор – це всього лише особа, яка підписує сертифікат/статті інкорпорації, агент, що діє за дорученням майбутніх директорів корпорації. Для прискорення реєстрації рекомендують зазначити в заявці на реєстрацію мінімум три бажані назви корпорації, перерахованих у порядку переваги. У випадку, якщо перша назва при перевірці збігається з уже існуючою, то буде використано другу назву і т. д.

Згідно із законодавством багатьох штатів вимагають мінімум три інкорпоратори (включаючи мінімум одного резидента даного штату – зазвичай юриста або співробітника секретарської компанії), однак наразі збільшують кількість штатів, що віддають перевагу ліберальним процедурам Делавера, Нью-Йорка, Вайомінга, Вашингтона, де корпорація може бути заснована одним інкорпоратором. Деякі штати вимагають повної оплати мінімального статутного капіталу, хоча це, радше, є винятком. Зазвичай статті інкорпорації супроводжують документом, у якому фізична або юридична особа – резидент штату дає згоду виконувати обов'язки зареєстрованого агента (пересилати офіційну пошту, що надходить від державних органів і призначена для корпорації, та виконувати деякі інші функції).

У штаті Делавер після реєстрації сертифіката інкорпорації корпорацію вважають створеною, його оригінал залишають в офісі секретаря штату, а інкорпоратору повертають копію сертифіката з документом, що підтверджує істинність цієї копії. Неформальна назва цього документа – сертифікат із золотою печаткою. В інших штатах (Вайомінг, Вашингтон) після реєстрації статей інкорпорації офіс секретаря штату випускає сертифікат інкорпорації і тільки із цього моменту корпорацію вражають створеною. Після цього інкорпоратор призначає своїм наказом директорів корпорації, які повинні виконувати свої обов'язки до проведення перших зборів акціонерів. Зазвичай закони про компанії штатів не накладають жодних обмежень на громадянство і місце проживання директорів, акціонерів і службовців нової корпорації. Підпис інкорпоратора під його наказом нотаріально не засвідчують, хоча за необхідності це можна замовити за додаткову плату.

Потім проводять перші збори директорів, на яких ухвалюють сертифікат інкорпорації/статті інкорпорації, статут корпорації, зразок сертифіката на акції, печатку, проводять вибори до ради директорів, призначають президента, віце-президента, секретаря і скарбника), приймають рішення про відкриття рахунку у банку і визначають, хто буде відкривати рахунок (і, відповідно, мати право підпису) й ухвалюють рішення про продаж акцій корпорації певним особам.

Законодавств більшості штатів вимагають мати, принаймні, трьох директорів, хоча в деяких досить й одного (Делавер, Вайомінг). Директорами можуть бути і нерезиденти, якщо інше не заявлено у статтях інкорпорації. Після внесення грошей до каси корпорації і реєстрації в акціонерній книзі зазначені особи одержують сертифікати на певну кількість акцій і перетворюються в акціонерів, останні також проводять збори, на яких схвалюють дії інкорпоратора і директорів. На загальних щорічних зборах акціонерів здійснюють вибори (перевибори) директорів й ухвалюють глобальні зміни, такі як, наприклад, зміни до уставу або збільшення статутного капіталу. Акціонери, що володіють пев- ною кількістю акцій (залежно від закону, статей інкорпорації або уставу) мають право на скликання позачергових зборів акціонерів. Щорічно корпорації мають надавати річний звіт в офіс секретаря штату інкорпорації, у якому міститься інформація про директорів, службовців, капітал тощо.

Британська модель реєстрації

У Великій Британії і багатьох країнах Британської Співдружності (Багами, Британські Віргінські о-ви, Гібралтар й ін.) реєстраційними документами компанії є меморандум асоціації (Memorandum of Association), статті асоціації (Articles of Association) і сертифікат інкорпорації (Certificate of Incorporation). Найзручніше зареєструвати компанію через локальну сервісну компанію. Співробітники (зазвичай двоє) підписують заздалегідь складені меморандум асоціації і статті асоціації, а також заповнюють спеціальну форму, що підтверджує виконання всіх необхідних вимог місцевого законодавства (у Великій Британії цю форму називають "Statutory Declaration of compliance with requirements on application for registration of a company (n 12)". Меморандум асоціації встановлює основи існування компанії, її повноважень й обов'язки як юридичної особи і містить таку інформацію:

• Назва компанії має вказувати на обмежену відповідальність словами Limited, Ltd., іноді Sociedad Апопіта, S.A., Gmb, Corporation, Corp. тощо, причому в багатьох юрисдикціях заборонено використовувати слова, що вказують на зв'язок з урядом, королівською родиною тощо, а в деяких країнах і використання слів, що натякають на масштабний характер бізнесу, пов'язані з підвищеною планкою статутного капіталу (напр., на о. Мен використання слів Global, International тощо припускає наявність оплаченого статутного капіталу 100 тис. брит. ф. ст.). Без одержання ліцензії заборонено вживати слова банк, страхування й аналогічні.