РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОФШОРНИХ КОМПАНІЙ У ФІНАНСОВИХ І ТОРГОВЕЛЬНО-ІНВЕСТИЦІЙНИХ ОПЕРАЦІЯХ

• оцінка умов увезення-вивезення капіталу і репатріації доходів дочірніх фірм, визначення пов'язаних із цим податків;

• аналіз можливостей переказу капіталів у формі прямих і портфельних інвестицій, внутріфірмового кредитування;

• розв'язання питань фінансово-бухгалтерської сумісності задіяних компаній і їхніх представництв;

• розробка схем міжнародних ділових операцій, що забезпечують зниження податків та інших витрат;

• створення інвестиційних схем, допоміжних компаній та організація управління міжнародними операціями;

• аналіз фінансового оточення дочірніх фірм, особливостей регіональних фінансових ринків, вибір найдохідніших фінансових інструментів і способів укладення вільних і резервних капіталів материнської фірми.

При заснуванні за кордоном реальних резидснтних підприємств із виробництва товарів і послуг необхідно створити особливі сервісні корпоративні механізми, що забезпечують фінансування основної діяльності компанії, податкового планування і міжнародної міграції доходів. У ході розширення інвестиційної діяльності за кордоном і появи кількох іноземних філій в української фірми виникає необхідність створення складніших міжнародних корпоративних структур. Такі механізми зазвичай передбачають створення офшорних фірм різних типів, міжнародних трастів, холдингових, а також фінансових фірм у зонах податкових пільг.

Керівник компанії, що організовує управління своїми закордонними підприємствами, має враховувати велику кількість чинників, проте особливу увагу варто звернути на головні підводні камені міжнародного планування. У США й у більшості інших розвинених країн діє принцип "arm's length basis", або правило "довжини руки", що означає: з метою оподатковування умови внутрішньофірмової угоди оцінюють за аналогічними угодами в аналогічних умовах. Антиофшорне законодавство США виводить офшорні фірми зі сфери дії системи податкового кредиту (tax credit system). Це означає, що доходи дочірніх фірм у податкових зонах підлягають оподатковуванню на території США в повному обсязі, а офшорні фірми зазвичай виключають із дії угод про уникнення подвійного оподатковування.

Слід зауважити, що податкове планування тісно пов'язане з іншими аспектами міжнародного корпоративного планування, і насамперед із плануванням фінансовим й оперативним. Керівникам материнських фірм необхідно брати до уваги не тільки податкові, але й інші обмеження у здійсненні їх офшорними компаніями зовнішньоекономічних операцій. Особливе місце серед них займає антидемпінгове законодавство іноземних держав, норми якого трактують положенням, щоб ціна продукції визначалася витратами і порівняльними умовами виробництва. Однак антидемпінгове регулювання зазвичай набуває чинності у випадку, якщо ініціатор антидемпінгового процесу може довести, що поставки продукції завдають шкоди місцевому виробнику. Це означає, що антидемпінгове переслідування малоймовірне при поставці окремих партій продукції або при невисокій частці цієї продукції на ринку. У міжнародному антидемпінговому законодавстві є безліч підводних каменів і, зокрема, заплутаними і неконкретними є правила визначення справедливої ціни (fair value). Тлумачення цих норм судами зазвичай спрямоване на захист інтересів національних виробників.

Способи податкового планування

Відповідно до загального правила доходи компанії підлягають оподатковуванню незалежно від місцезнаходження їхнього джерела. Однак, це можливо тільки в тих випадках, коли місцерозташування їхнього джерела може бути встановлене податковими органами. Проте в багатьох міжнародних операціях чітка локалізація джерела доходів відсутня, що дає можливість усунення прямих податків. Це стосується посередницьких угод, комісійних відрахувань, фінансових і консалтингових послуг тощо. Доходи від таких угод, укладених від імені офшорної компанії, надходять на її рахунки без яких-небудь податкових втрат. У світовій діловій практиці вироблено велику кількість корпоративних схем й організаційних методів, що забезпечують оптимальне проведення закордонних операцій, тобто в безподатковій зоні може перебувати центр прибутку міжнародної компанії.

Способи податкового планування комерційних операцій базуються на ознаках класичного офшору, а саме:

• Офшорна компанія є нерезидентною щодо території, де її зареєстровано. Це означає, що її центр контролю й управління перебуває за кордоном. Будь-які комерційні операції офшорної компанії мають проводитися за межами юрисдикції, де її зареєстровано.

• Офшорна компанія звільнена від податків і виплачує щорічний податковий збір. Відповідно, немає податку на капіталізацію, відсутні податки "біля джерела" на вивезення дивідендів, відсотків за кредит, платежів роялті й інших видів доходів.

• Спрощено процедуру реєстрації й управління офшорною компанією. Допускають використання "номінальних" власників і директорів. Вимоги до проведення загальних зборів і рад директорів мають формальний характер. Управління офшорною фірмою здійснюють за допомогою послуг секретарської компанії.

• Для офшорних фірм у податкових оазисах відсутній валютний контроль, вимоги із фінансової звітності зведено до мінімуму або відсутні зовсім. Аудиторські перевірки, за рідкісним винятком, не потрібні.

• Володіння офшорною фірмою може здійснюватися на анонімній основі за високих гарантій конфіденційності. Конфіденційний характер володіння офшорною фірмою гарантований загальноприйнятими правовими нормами та законодавством юрисдикції, у якій офшорну фірму зареєстровано. Таким чином, офшорна компанія не може мати реально функціонуючого офісу у власній офшорній юрисдикції. Усі ділові операції вона має здійснювати за її межами. Ці обмеження не мають істотного значення, тому що офшорні компанії призначені для міжнародних операцій і ведення бізнесу у третіх країнах. їх використовують як інструмент проведення комерційних операцій. Адже право підпису від імені офіційно зареєстрованої юридичної особи може бути корисним у багатьох ділових і життєвих ситуаціях.

Скорочення витрат на податок "біля джерела (withholding tax). На практиці прийомом розміщення дочірніх фірм у країнах із відносно низьким рівнем оподаткування прибутку, наприклад у податкових гаванях, скористатися можна не завжди, оскільки вибір місця розміщення дочірньої фірми визначається цілим комплексом чинників. Особливо це стосується профільних фірм, що спеціалізуються на виробництві товарів або наданні послуги. Для них вирішальне значення можуть мати: наявність необхідного персоналу, близькість до основних ринків збуту, транспортні умови, організаційні чинники тощо. У такій ситуації пріоритет має бути відданий методам, що забезпечують зниження податкових витрат при вивезенні і репатріації доходів. У діловій практиці розроблено ефективні процедури зменшення цих втрат. Ідеться про використання особливих транзитних (conduit) компаній, для розміщення яких вибирають або країни зі сприятливими податковими угодами між двома даними державами, або юрисдикції, що володіють універсальною мережею таких угод. Крім того, для проміжних компаній надають спеціальні податкові пільги.

Для створення міжнародних каналів із трансферту фінансово- інвестиційних ресурсів використовують спеціалізовані холдингові, фінансові і ліцензійні компанії. Вони дозволяють значно знизити витрати, що виникають при трансферті капіталів з однієї країни в іншу. Основою більшості транзитних схем є створення проміжних холдингів. За допомогою посередницької холдингової компанії здійснюють трансферт засновницького капіталу і дивідендів між материнською фірмою та її дочірніми підприємствами. На сучасному етапі роль холдингових фірм у податковому плануванні закордонної діяльності досить значна й у цій сфері накопичено вагомий міжнародний досвід. Дочірні холдингові фірми зазвичай створюють у тих країнах, де умови репатріації і міжнародного переказу капіталу між юридичними особами у формі дивідендів, банківських відсотків і платежів, роялті найсприятливіші. Кількість таких країн обмежена. До них належать: Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, Австрія, Люксембург, Данія, а також деякі податкові гавані. В усіх холдингових юрисдикціях податок "біля джерела" на переказ прибутку значно нижчий, ніж в інших розвинених країнах, де його ставка досягає ЗО % і більше. Разом з тим характер і ступінь податкових пільг, якими користуються холдингові компанії в різних традиційних холдингових юрисдикціях, неоднакові.

При виборі оптимального варіанта корпоративної схеми, що забезпечує зниження податкових втрат, компанії необхідно проаналізувати: