• прибуток і капіталізацію не оподатковують;
• процедура заснування проста, а ціна її розумна;
• трастова декларація, що містить ім'я засновника офшорного трасту, є секретним документом, який гарантує повну конфіденційність;
• трастове законодавство в Новій Зеландії стабільне, його не переглядають у бік обмеження прав іноземного підприємця.
Крім суто офшорних переваг, у Новій Зеландії на відміну від класичних офшорів, на території яких будь-яка ділову активність офшорних компаній заборонено, при дотриманні деяких правил можна вести бізнес.
Технологія використання новозеландського офшорного трасту така. Зазвичай одночасно із трастом засновують новозеландську компанію, яка відповідно до трастової декларації є управляючою трасту, при цьому засновник трасту може бути акціонером і директором створеної компанії. Така проста схема не підходить, якщо потрібна конфіденційність й у цьому випадку її доповнюють включенням номінального директора. Застосування офшорного трасту для податкового планування практично не викликає питань – тут можна використовувати більшу частину напрацьованих схем класичного офшора.
Нова Зеландія не є офшорною юрисдикцією, однак спеціально створена структура може бути зручним інструментом для організації міжнародної торгівлі з мінімальним оподаткуванням прибутку. Компанія, зареєстрована в Новій Зеландії, має право здійснювати підприємницьку й інвестиційну діяльність, а також відкривати банківські рахунки в будь-якій країні світу. Порядок, згідно з яким здійснюють реєстрацію компанії в Новій Зеландії, визначено Законом про компанії 1993 р., основна мета прийняття якого полягала в тому, щоб зробити операцію за назвою "реєстрація компанії в Новій Зеландії" однією із найлегших і навіть найприємніших операцій у світі.
Підсумовуючи, можна сказати: якщо вам потрібна компанія із престижної юрисдикції, яка ні в кого і ніколи не буде асоціюватися з поняттями офшор і відмивання брудних грошей, і водночас із широкими можливостями законної податкової оптимізації, швидким й ефективним сервісом інститутів державної влади, то одним із найімовірніших рішень цього завдання буде реєстрація компанії в Новій Зеландії.
Щодо Росії, то вперше російські бізнесмени отримали можливість відкривати офшорні компанії в 1991 р., коли швейцарська компанія "Riggs Walmet Group" оголосила, що виходить на радянський ринок із пропозицією з організації таких компаній. Пропонувалася не тільки допомога у створенні безподаткових компаній "під ключ", але і підтримка їх діяльності – унесення щорічних внесків до бюджету країни базування, забезпечення секретарських послуг з обробки пошти, організація щорічних зборів акціонерів, складання балансів тощо. За міжнародними стандартами вартість послуг була достатньо високою: 4800 дол США за реєстрацію офшорної компанії і по 1100 дол США щорічно за її підтримку.
Ідея формування на території Росії вільних (у т. ч. офшорних) зон, тобто, територій, які російські податківці зараз називають чорними дирками, отримала підтримку бізнесових кіл і владних структур на рубежі 80-90-х pp. XX ст. – коли почала розгортатися системна економічна криза й усі республіки колишнього СРСР масово вдалися до господарських експериментів. Із 1994 р. пільгами щодо місцевих податків почала привертати увагу інвесторів Калмикія. Розв'язуючи загальні питання створення і діяльності ВЕЗ у Росії в 1994-1995 pp. органи державної влади й управління поряд з іншими типами зон створили дві офшорні зони. Першою була зона економічного сприяння "Інгушетія", друга – комплексна зона Кабардино-Балкарії у складі локальних вільних зон і Міжнародного офшорного центру.
Зону економічного сприяння "Інгушетія" було засновано Постановою Ради Міністрів Російської Федерації від 19 червня 1994 р. № 740 терміном на один рік з орієнтацією на залучення вітчизняного і зарубіжного капіталу, забезпечення виконання програми соціально-економічного розвитку, становлення ринкової інфраструктури. Для реалізації поставлених цілей дозволили створення і реєстрацію на офшорній території до 15 тис. підприємств із пільговим митним і податковим режимами. Намагання російських підприємців шляхом повторної реєстрації на території офшорної зони позбутися обов'язкових податкових витрат змусило уряд заборонити повторну реєстрацію, але визнати експеримент загалом ефективним. Термін діяльності зони було подовжено на 1,5 роки – до кінця 1996 р.
Із 30 січня 1996 р. зону економічного сприяння було перетворено в центр міжнародного бізнесу "Інгушетія". Метою діяльності центру було проголошено залучення іноземного капіталу, технологій, управлінського досвіду в галузі зовнішньоекономічної діяльності, зростання податкових надходжень та забезпечення зайнятості. На території центру були зареєстровані компанії міжнародного бізнесу (КМБ), тобто компанії, що діяли за нормами російського законодавства та не були резидентами Російської Федерації. Оскільки процедура реєстрації й умови діяльності КМБ в Інгушському центрі мали бути тотожними до умов в аналогічних зарубіжних центрах, то відповідним чином тут були відрегульовані і нормативно-правові акти. Згідно з ними забезпечувалося збереження анонімності, комерційної таємниці, конфіденційності діяльності, упровадження низки адміністративних послаблень щодо реєстрації компаній та умов їх діяльності. У 1999 р. центр міжнародного бізнесу "Інгушетія" було ліквідовано спеціальною постановою Кабінетом Міністрів РФ без будь-який суттєвих обґрунтувань.
Першим серед регіонів, що отримали статус вільної економічної (офшорної) зони став "Алтай”. Це єдиний регіон, який має особливий міжнародний статус, визнаний ЮНЕСКО. "Алтай" - не тільки вільна економічна зона чи податкова гавань, але й унікальний природно-економічний комплекс, на території якого запроваджено розгалужену систему податкових пільг. Еколого- економічний район (ЕЕР) "Алтай" має право звільняти на п'ять років підприємства, банки, фінансові організації та їх філії від податків, зборів і платежів (у т. ч. ПДВ й акцизів), які стягують до бюджету республіки.
Компанії в офшорній зоні звільняють від оподаткування в обмін на зобов'язання сплачувати незначні фіксовані платежі. В ЕЕР "Алтай" існує дві групи підприємств, що мають пільги з оподаткування. До першої групи належать компанії, зареєстровані в ЕЕР, що здійснюють прямі інвестиції в економіку краю. Вони отримують податкові пільги терміном до 10 років. Другу групу утворюють компанії, зареєстровані в ЕЕР "Алтай", засновниками яких є фізичні та юридичні особи, що не проживають на території краю. Результати діяльності ЕЕР "Алтай" були такими: за період 1997-1998 pp. зареєстровано близько 4 тис. підприємств – суб'єктів регіону. Інформацію про стягнені податкові платежі, структуру компаній, переважаючі види діяльності тощо – не наводили. У 1999 р. вільну економічну (офшорну) зону "Алтай" тією ж постановою, що й ЦМБ "Інгушетія", було ліквідовано теж без будь-який суттєвих обґрунтувань.
У 1997 р. було створено офшорне ffЗолоте кільце" в м. Угличі. Трохи згодом офшори з'явилися в Туві, Смоленську, Евенкії. Нині законодавчі акти, що дозволяють за бажанням оголосити регіони офшорами, прийняті в Ульяновській обл., Якутії, Бурятії, Татарії, Башкири і навіть у Підмосков'ї. Що стосується зональних адміністративно-територіальних округів (ЗАТО), то їх історія розпочинається з 1996 р. і першим із них став секретний Снежинськ (колишній Челябінськ-70). Зараз у Росії закритих ЗАТО близько сорока, і половину з них Міністерство фінансів вважає офшорними зонами (серед російських міст-офшорів м. Саров (колишній Арзамас-16) і м. Трьохгірський (колишній Златоуст-36).
За неофіційними даними, до 40 % зареєстрованих у російських офшорах фірм – підприємства, що реально працюють у
Москві. При цьому переважна більшість російських офшорів займаються торгово-посередницьким бізнесом, працюють на ринку цінних паперів і здійснюють факторингові та трастові операції. Зазвичай російські офшорні компанії не самостійні організації, а є частиною великих структур. Вони виконують роль такого собі гаманця, у якому холдинги акумулюють кошти (більшість банків і багато великих московських торгових мереж).
Пільгові компанії в податкових оазисах Росії за своїм правовим становищем й організаційним механізмом багато в чому аналогічні іноземним фірмам офшорного типу, хоча діють повністю в межах російського законодавства. Головна відмінність полягає в тому, що від податків вони звільнені не повністю, а тільки від місцевої складової. У багатьох питаннях сфера ділового застосування і фінансовий механізм російської пільгової компанії також аналогічні зарубіжним оф- шорним фірмам. У російського й іноземного варіантів офшору є свої переваги і недоліки.
Переваги російських офшорів:
• Російська компанія має сприятливіший імідж, ніж іноземний офшор. Інформацію про володіння іноземним офшором можуть розглядати як компрометуючу, що неприйнятно для осіб, яким важливий чинник громадської думки (для політичних діячів, великих підприємців тощо). Іноземні офшори дають переваги зазвичай при активній зовнішньоекономічній діяльності, пов'язаній з експортом товарів (робіт, послуг), кредитуванні тощо. Проте застосування таких організацій пов'язане з пильною увагою контролюючих органів (напр. заходи ЦБ щодо офшорів: Вказівка ЦБ РФ №500 від 12.02.99). Із січня 1999 р. будь-яка операція російської організації з іноземним офшором може бути причиною податкових перевірок. У такому ж руслі ухвалено й закон "Про протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом". При відкритті ж внутрішнього офшору найбільший ризик полягає у протидії місцевих адміністрацій, які недружньо ставляться до немісцевих підприємств.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Іноземні інвестиції» автора В.А.Вергун на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „4.2. Офшорні зони в Азії й Індійсько-Тихоокеанському регіоні“ на сторінці 6. Приємного читання.