Розділ «10.4. Проблеми формування фондового портфеля»

Вибір моделей формування портфеля

Аналіз процесу формування та управління інвестиційним портфелем

Проведений аналіз процесу формування й керування інвестиційним портфелем, в основі якого лежить сучасна портфельна теорія, дозволив зробити висновки, які можна сформулювати в такий спосіб:

1. Ефективна безліч містить ті портфелі, які, водночас, забезпечують і максимальну очікувану прибутковість при фіксованому рівні ризику, і мінімальний ризик при заданому рівні очікуваної прибутковості.

2. Передбачається, що інвестор вибирає оптимальний портфель із портфелів, що становлять ефективну безліч.

3. Оптимальний портфель інвестора ідентифікується із точкою дотику кривої байдужності інвестора з ефективною безліччю.

4. Диверсифікованість, зазвичай, призводить до зменшення ризику, тому що стандартне відхилення портфеля в загальному випадку буде менше, ніж середньозважені стандартні відхилення цінних паперів, що входять у портфель.

5. Співвідношення прибутковості цінного папера й прибутковості на індекс ринку відоме як ринкова модель.

6. Прибутковість на індекс ринку не відображає прибутковості цінного папера повністю. Не розтлумачені елементи включаються у випадкову погрішність ринкової моделі.

7. Відповідно до ринкової моделі загальний ризик цінного папера складається з ринкового ризику й власного ризику.

8. Диверсифікованість призводить до усереднення ринкового ризику.

9. Диверсифікованість може значно знизити власний ризик.

Таким чином, можна сформулювати основні постулати, на яких побудована сучасна портфельна теорія:

1. Ринок складається з кінцевої кількості активів, прибутковість яких, для заданого періоду, вважається випадковою величиною.

2. Інвестор спроможний, виходячи зі статистичних даних, одержати оцінку очікуваних (середніх) значень дохідностей і їх попарних коваріацій ступенів можливості диверсифікованості ризику.

3. Інвестор може формувати будь-які допустимі (для цієї моделі) портфелі. Прибутковості портфелів є також випадковими величинами.

4. Порівняння обраних портфелів ґрунтується тільки на двох критеріях: середньої прибутковості й ризику.

5. Інвестор не схильний до ризику у тому розумінні, що із двох портфелів з однаковою прибутковістю він обов'язково надасть перевагу портфелю з меншим ризиком.

Зрозуміло, що на практиці суворе дотримання цих положень є дуже проблематичним, проте використання портфельної теорії повинно призводити до успішності рішення з її допомогою завдань управління інвестиціями. В останні десятиліття використання портфельної теорії значно розширилося. Усе більше інвестиційних менеджерів, керівників інвестиційних фондів застосовують її методи на практиці, і хоча в неї є чимало противників — її вплив постійно росте не тільки в академічних колах, але й на практиці.

Список літератури