Розділ 10. ФОРМУВАННЯ ТА УПРАВЛШНЯ ІНВЕСТИЦІЙНИМ ПОРТФЕЛЕМ ПІДПРИЄМСТВА

— фіксований відсоток при зниженні прибутку захищає інвестора від втрати частини доходів у зв'язку з погіршенням фінансового стану емітента;

— облігації є старшими цінними паперами і зобов'язання за ними задовольняються в першу чергу;

— ризик за облігаціями менший через те, що їх погашення може бути гарантоване заставою майна емітента.

Деякі з цих переваг при поліпшенні фінансового стану емітента, тобто підвищенні його прибутку, стають недоліками облігацій. Так, при рості прибутку емітента, фіксований дохід обмежує дохідність капіталу, а низький рівень індексації доходу не рятує від інфляції. При настанні терміну погашення облігацій інвестор втрачає перспективне джерело інвестування.

Відсотки з облігацій частіше менші, ніж з акцій, відсутня загроза поглинання підприємства-емітента шляхом скуповування його цінних паперів.

Слід врахувати, що капітал, одержаний шляхом випуску облігацій, позичковий, а не власний. Підвищення його ваги у майні емітента підвищує ризик неплатоспроможності або банкрутства емітента.

При виборі напрямку інвестування слід враховувати метод Парето або метод дисбалансу в житті. Аналіз 80/20 — це точне співвідношення між причинами (вкладеними коштами/витратами праці. Цей метод враховує індивідуальне формування інвестиційного портфеля та концентрацію зусиль на найприбутковіших напрямках інвестування.

Враховуючи перелічені принципи методології Парето, часткове використання аналітики фінансового ринку та його професійних послуг, можна запропонувати такі вимоги до формування інвестиційного портфеля підприємства:

— інвестиційна стратегія повинна відображати індивідуальність інвестора;

- діяти активно та враховувати принцип дисбалансу ринку, який свідчить, що тільки 20 % цінних паперів ринку приносять 80 % дохідності портфеля, 20 % продукції дає 80 % прибутку;

— якщо неможливо перехитрувати ринок — слід слідкувати за ним на основі аналізу аналітики ринку (дохідність та ризи-ковість);

— робити фондові інвестиції на основі індивідуальних знань та досвіду інвестора в окремих галузях;

— робити довгострокові інвестиції, тобто тримати придбані акції протягом десятка років і більше;

— купувати цінні папери, коли ціни на них падають ("низькі ціни");

— вкладати основні кошти в акції (співвідношення акції/ облігації має бути не менше 60/40);

— враховувати переваги відсталих ринків, наприклад, купувати цінні папери постсоціалістичних країн;

— продавати збиткові акції, якщо ціна падає на 15 %;

— перекидати ресурси з низь неприбуткових ЦП у високоприбуткові.

При цьому пропонується такий критерій оцінки прибутковості ЦП як індекс відношення ціни до прибутку. Якщо цей індекс нижче 10 — варто купувати ці активи.

Таким чином, формування індивідуального портфеля інвестицій повинно ґрунтуватись як на використанні аналітики фінансового ринку, так і на основі знань та досвіду інвестора.