Розділ «9. ФІЗИКО-ГЕОГРАФІЧНИЙ ОГЛЯД ЧАСТИН СВІТУ ТА МАТЕРИКІВ»

Майже всі річки Африки мають дощове живлення. Вони розливаються в сезон дощів. В областях із середземноморським кліматом розливи бувають узимку, в субекваторіальних поясах — улітку, а взимку річки міліють. В екваторіальній області річки повноводні протягом усього року.

Територію, води з якої стікають у той або інший океан, називають басейном цього океану. Площа басейну Атлантичного океану значно більша, ніж площа басейну річок Індійського океану. Це пояснюється будовою материка — поверхня Африки піднята переважно у східній частині.

Пливучи плоскогір'ями і прорізаючи тверді кристалічні породи, річки утворюють численні пороги та водоспади.

Близько 1/3 території материка не має стоку в океан, тобто належить до басейнів внутрішнього стоку.

Річки басейну Атлантичного океану. Ніл — найдовша річка у світі (6671 км). Він починається на Східно-Африканському плоскогір'ї, тече крізь озеро Вікторію. У верхній течії Ніл утворює пороги й водоспади. Рівниною річка пливе повільно й спокійно, розгалужуючись на численні рукави і протоки в широкій заболоченій долині. Нижче вона дістає назву Білий Ніл. Біля міста Хартума Білий Ніл приймає води Голубого Нілу, який стікає з Ефіопського нагір'я. Голубий Ніл приносить багато намулу, що осідає на полях під час розливу. Після злиття Білого й Голубого Нілу річка вдвічі ширшає, і називають її Нілом. Впадаючи в Середземне морс, вона утворює велику дельту, на місці якої кілька десятків тисяч років тому була затока Середземного моря.

Режим Нілу дуже складний, бо ця річка проминає різні кліматичні пояси. В екваторіальній частині басейну Нілу дощів випадає багато; крім того, високий і сталий рівень річки у верхів'ях регулюється озерами. А втім, на рівнині багато води Білого Нілу втрачається через випаровування. Тому в живленні Ніл у чільне місце належить Голубому Нілові: він приносить улітку, тобто в період дощів на Ефіопському нагір'ї, дуже багато води, й цим зумовлена повінь. Вона поступово поширюється вниз річкою, і в нижній течії Ніл розливається наприкінці літа і на початку осені. У зимові й весняні місяці рівень води в річці різко знижується.

Конго (Заїр) — найбільш повноводна і друга за довжиною річка Африки (4320 км). Багатоводністю та площею басейну Конго поступається лише Амазонці. Річка вдвох місцях перетинає екватор і повноводна впродовж усього року. Конго (Заїр) тече уступами плоскогір'їв, тому тут багато порогів і водоспадів. Судноплавство можливе лише на окремих ділянках. Річка не утворює дельти, її каламутні води широким потоком виносяться далеко в Атлантичний океан.

У Гвінейську затоку впадає багатоводний Нігер. Це третя за довжиною і за площею басейну річка Африки. Як і на інших річках, на Нігері багато порогів і водоспадів.

Річки басейну Індійського океану. Замбезі — найбільша з річок Африки, що течуть в Індійський океан (2660 км). У верхній течії вона несе свої води по рівній місцевості і тому судноплавна. Нижче річку перепиняє безліч порогів і водоспадів. Русло її то розширюється, то звужується в глибоких ущелинах.

На Замбезі знаходиться один із найбільших у світі водоспадів — Вікторія. Тут річка широким потоком (1800 м) падає з висоти 120 м у вузьку ущелину, що перетинає її русло. Гуркіт і ревіння водоспаду чути на багато кілометрів навколо. Вода, падаючи, здіймає на сотні метрів угору величезні стовпи дрібних бризок.

Озера зосереджені переважно в середній частині Африки. Багато з них (Танганьїка, Ньяса та ін.) лежать по лінії Великих Східно-Африканських розломів, тому улоговини їх мають витягнуту форму. Ці озера, як правило, оточені високими й крутими горами. У них велика глибина і значна довжина. Так, озеро Танганьїка за ширини 50—80 км тягнеться в довжину на 650 км. Це найдовше прісноводне озеро світу. За глибиною (1435 м) Танганьїка поступається тільки Байкалові. Навколишні гори підносяться на 2000 м.

Озеро Вікторія — найбільше в Африці за площею водного дзеркала. Його улоговина знаходиться не в розломі, а в пологому прогині платформи. Тому це озеро недуже глибоке (середня глибина 40 м, найбільша 80 м); береги Його пологі й розчленовані. Ураганні вітри, що ними часто супроводжуються тропічні грози, спричиняють на озері дуже сильні шторми.

На південь від пустелі Сахари в субекваторіальному поясі знаходиться мілководне (глибиною 4—7 м) озеро Чад. Площа Його, залежно від опадів і розливу річок, що в нього впадають, різко змінюється, збільшуючись у дощовий період іноді майже вдвічі. Береги озера дуже заболочені. Озеро Чад безстічне, вода в ньому слабо солона.

На Ефіопському нагір'ї є озера, улоговини яких утворилися внаслідок підкачування річкових долин і глибоких знижень лавовими потоками під час виверження вулканів. Так виникло озеро Тама, з якого витікає Голубий Ніл.

Природні зони. Обабіч екватора (4—5° пн. ш. і пд. ш.), у басейні річки Конго (Заїр) і вздовж Гвінейської затоки на північ від екватора—зона вологих вічнозелених екваторіальних лісів.

Зона лежить у поясі екваторіального клімату. Знаходження сонця в зеніті або біля нього протягом року зумовлює постійне й рівномірне нагрівання повітря. Середня місячна температура +25, +27 °С. Опадів тут багато: 1500— 2000 мм, а в горах — 3000 мм та більше. Дощі випадають рівномірно протягом усього року, дещо більше їх навесні та восени.

Ґрунти екваторіальних лісів формуються за умов жаркого й вологого клімату. Материнські породи тут, як і на інших територіях у низьких широтах земної кулі, багаті на сполуки заліза, а тому мають червоний колір. Ґрунти, що утворюються на цих породах, набувають також червонуватого відтінку. Оскільки ґрунти вологих екваторіальних лісів багаті на залізо та алюміній, їх називають червоно-жовтими фералітними.

Жаркий клімат, велика кількість вологи, а також багаті на живильні речовини ґрунти сприяють розвиткові густої вічнозеленої деревної рослинності. Екваторіальні ліси ростуть кількома ярусами. Світлолюбні дерева тягнуться до сонця та утворюють верхній ярус заввишки 35—50 м. Стовбури дерев нагадують колони і тільки вгорі мають розлогу густу крону. Під цими велетнями кількома ярусами ростуть нижчі й менш вибагливі до світла дерева.

В екваторіальному лісі навіть удень сутінно, сонячне світло ледве пробивається крізь густе листя. Тут багато епіфпів — рослин, що оселяються на стовбурах і гілках дерев (мохів, лишайників, папороті, квіткових рослин). Листя високих дерев жорстке й щільне, з лискучою, ніби лакованою, поверхнею, що оберігає його від надмірного випаровування та опіків від палючого сонця, від ударів дощових струменів під час великих злив. У рослин нижніх ярусів листя, навпаки, тонке й ніжне. Для високих дерев характерне дошкоподібне коріння, що виростає в нижній частині стовбура і є додатковою опорою.

Дерева в екваторіальному лісі скидають листя не відразу, а поступово. Тому екваторіальні ліси вічнозелені. Вони надзвичайно різноманітні за своїм складом. Самих тільки дерев близько 1000 видів! Верхній ярус утворюють фікуси, пальми, сейба та ін. У низьких ярусах ростуть банани, деревоподібні папороті, ліберійське кавове дерево, ліани (виткі рослини, іноді з дерев'янистим стеблом). У лісах, які виникли на місці вирубок і згарищ, ліани густо обвивають стовбури дерев. Ніби канати чи змії, піднімаються аж до верховіття і звідти звисають гірляндами, роблячи лісову хащу місцями непрохідною.