Розділ «45.2.2. Екологічна проблема»

Екологічна проблема — одна з глобальних проблем сучасності, що проявляється в різкому загостренні суперечностей у відносинах між суспільством і природою, порушенні природних процесів через надмірну антропогенну дію, непередбачувані наслідки НТР, зростання енергоспоживання і спалювання викопного палива, демографічний вибух, збройні конфлікти, техногенні катастрофи тощо.

Забруднення навколишнього середовища внаслідок дії людини відбувається в різних формах: контамінація (насичення середовища інертними матеріалами), інтоксикація (насичення хімічно активними субстанціями), радіаційне забруднення (радіонукліди),електромагнітна детеріорація, деструкція (порушення природних структур) та ін. Часто ці форми діють комплексно і спричинюють загрозливі порушення в природних процесах, що зрештою може призвести до повної деградації біосфери та загибелі цивілізації.

Особливо різко зросло навантаження на навколишнє середовище в другій половині XX ст. У взаємовідносинах між суспільством і природою відбувся якісний стрибок, коли в результаті різкого збільшення чисельності населення, інтенсивної індустріалізації та урбанізації планети господарські навантаження почали повсюдно перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення і регенерації. Внаслідок цього порушився природний круговорот речовин у біосфері, під загрозою виявилося здоров'я нинішнього і майбутнього поколінь людей.

Нині спостерігаються три небезпечні глобальні тенденції: зміна складу атмосфери; посилення "парникового ефекту" і потепління клімату, що може призвести до розтавання льодів і катастрофічного підвищення рівня океану; забруднення навколоземного Космосу залишками космічних апаратів.

Чотири інші небезпечні тенденції мають субглобальний масштаб: забруднення Світового океану нафтовою плівкою, що порушує енерго- і масообмін між гідросферою та атмосферою; скорочення озонового шару, який захищає життя на Землі від жорсткого ультрафіолетового випромінювання Сонця; деградація лісів, головної "фабрики" кисню, як унаслідок їх вирубування (в тропічних країнах, що розвиваються, і в Російській Федерації), так і пошкодження кислотними дощами (в розвинутих країнах). В окремих регіонах екологічна криза досягла рівня екологічного лиха (Приуралля, зона Чорнобиля, Амазонія, чимало індустріальних агломерацій).

Процес спустелення щорічно веде до вилучення із сільськогосподарського виробництва біля 6 млн.га земель. Особливо сильно цей процес проявляється в Сахельських країнах Африки, розмішених на межі Сахари і савани.

Багато країн світу зіткнулися із серйозними водоресурсними проблемами, які полягають не лише в кількісній нестачі води, а і в дефіциті чистих прісних вод. Щорічно у водойми попадає велика кількість неочищених стічних вод. Серед найбільш забруднених рік і озер світу Дунай, Рейн, Сена, Міссісіпі, Волга, Дніпро, Ладозьке озеро, Балхаш та ін.

На кожного жителя планети щорічно видобувається біля 20 т мінеральної сировини, 97— 98 % її у вигляді відходів надходить потім у грунт, воду, повітря. Маса відходів і забруднювальних речовин, що надходять у навколишнє середовище, ставить під загрозу життя і здоров'я людей, існування рослинного і тваринного світу.

Людство вже значною мірою усвідомило загрозу екологічної кризи. Створено відповідні наукові центри та інші організації на національному рівні та світового масштабу. Сформульовано наукові основи раціональної екологічної політики, досягнуто міжнародної домовленості з ряду екологічних проблем (скорочення споживання викопного палива і перехід до екологічно безпечних джерел енергії, припинення випуску озоноруйнівних субстанцій, заборона на промисел китоподібних і ряду інших видів тварин тощо). Широкого розмаху набули міжнародні громадські рухи на захист природи, проти небезпечних технологій. Істотним елементом у системі заходів для подолання екологічної кризи визнано екологічне виховання населення.