Розділ «51. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСТВА КРАЇНИ»

Господарський комплекс об'єднує всі ланки суспільного виробництва, розподілу та обміну на своїй території. Формування господарського комплексу пов'язане з дією різних факторів. Фактори — це конкретні умови, що визначають ступінь ефективного розміщення господарського комплексу та його складових. Вони виступають певним співвідношенням між об'єктом розміщення й територією, на якій він розміщується.

До найважливіших факторів формування господарського комплексу можна віднести: сировинний, паливно-енергетичний, водний, трудовий, споживчий, транспортний, науково-технічного прогресу, ринкової кон'юнктури, економіко-географічного положення та екологічний.

Сировинний фактор характеризує ступінь матеріаломісткості як відношення витрат на сировину до обсягу виробленої продукції. Якщо відношення сировини до готової продукції лише трохи перевищує одиницю, то виробництво не матеріаломістке; якщо ж кратність становить два й більше, то матеріаломісткість вважається високою. Сировинний фактор є провідним для таких видів виробництва, як гірничодобувна промисловість, лісопильна й целюлозно-паперова промисловість, виробництво соди, калійних добрив, азотних добрив із коксівних газів, збагачення руд кольорових і чорних металів, виробництво міді, нікелю, цементна промисловість, виробництво металургійного та гірничого обладнання, цукру-піску, маслоробна.

Паливно-енергетичний фактор за характером впливу на розміщення виробництва близький до сировинного, бо паливо, як і ряд інших видів сировини, теж мінеральний ресурс.

Паливомісткими вважаються виробництва, що поглинають багато тепла. Це — виробництво глинозему, віскозного шовку, хлібопекарна промисловість, виплавляння нікелю, виробництво соди, синтетичного каучуку, целюлози, цементу. Вони розміщуються поблизу паливних баз.

Енергомісткі виробництва розміщуються поблизу потужних джерел електроенергії (в основному гідроелектростанцій). До них належать виплавляння легких металів (алюміній, титан, магній), електролітичне виплавляння міді, виробництво віскозного шовку, синтетичного каучуку.

Основна маса води використовується у промисловому й сільськогосподарському виробництві. Найбільш водомістким є вирощування сільськогосподарських культур на зрошуваних землях. У промисловості найбільш водомістким є виробництво продукції хімії органічного синтезу.

Вплив трудового фактора визначається обсягом витрат праці на виробництво одиниці продукції. Найбільш працемісткими галузями є електроніка, приладобудування, інструментальне виробництво, автомобіле- й верстатобудування, вовняна і шовкова промисловість.

Дія споживчого фактора виявляється в наближенні виробництва до місць споживання готової продукції. До споживача тяжіють виробництво шовкових і вовняних тканин, швейна промисловість, хлібобулочні вироби, борошно, сірчана кислота, енергія ТЕЦ, залізобетон, цегла, меблі, цукор-рафінад, мала металургія.

Вплив транспортного фактора лається взнаки не лише через вартість перевезень, а й через забезпеченість території транспортним сполученням. Деякі вантажі (будівельні матеріали — пісок, щебінь, гравій, вугілля) перевозити на великі відстані невигідно, бо транспортні витрати не лише стають порівнянними з вартістю продукції, а й можуть перевищувати її.

Фактор науково-технічного прогресу істотно впливає на розміщення продуктивних сил. Науково-технічна революція сприяє зниженню матеріаломісткості виробництва, змінює співвідношення значимості різних видів металів для господарства, розміщення деяких галузей. Так, електронний транспорт істотно послабив залежність виробництва від енергетичних баз, що особливо важливо для машинобудування, легкої промисловості, сільського господарства.

Фактори кон'юнктури ринку визначають рух цін, цінних паперів, розмірів виробництва, зайнятості. Кон'юнктура ринку здійснюється у співвідношеннях між наявними на ринку матеріальними цінностями та послугами й потребою в них.

Економіко-географічне положення об'єкта характеризує сукупність його відношень до інших об'єктів, що лежать поза ним. Найважливішими є відношення до джерел природних і трудових ресурсів, ринків збуту продукції, транспортна забезпеченість, екологічна ситуація.

Екологічний фактор характеризує вплив господарства на природу. Негативні наслідки впливу господарства на природне середовище визначаються неухильним зростанням споживання природних ресурсів, що призводить до їхнього вичерпання, забруднення природного середовища відходами господарської діяльності, які негативно впливають на здоров'я людей. Для усунення суперечностей між господарством і природою необхідна раціоналізація природокористування та екологізація господарської діяльності.

Господарство — система виробництва, обміну, розподілу і споживання, яка склалась і розвивається в певних територіальних межах. Первинними осередками є підприємства та установи. Особисте підсобне господарство населення є елементом господарства. Усі підприємства, що випускають однорідну продукцію і мають схожі процеси виробництва (або єдину вихідну сировину), хоч і розташовані в різних місцях країни, утворюють галузь господарства.

Все господарство під кутом зору участі у створенні сукупного суспільного продукту і національного доходу поділяється на сферу матеріального виробництва і невиробничу сферу.

Сфера матеріального виробництва — сукупність галузей економіки, що виробляють матеріальні блага. До неї належать промисловість, сільське й лісове господарство, вантажний транспорт, зв'язок (обслуговування підприємств виробничої сфери), будівництво, торгівля і громадське харчування, матеріально-технічне постачання, заготівлі.

Невиробнича сфера — галузь діяльності людей, результатом якої є різні послуги, що задовольняють потреби суспільства або окремих його членів і не пов'язані безпосередньо зі створенням матеріальних благ. До неї належать житлово-комунальне господарство й побутове обслуговування населення; пасажирський транспорт, зв'язок (обслуговування організацій невиробничої сфери та населення); охорона здоров'я, фізична культура й соціальне забезпечення; освіта, культура і мистецтво; кредитування і страхування; управління.

Концентрація — процес побільшення виробництва, зосередження його на великих підприємствах. Рівень концентрації характеризується: питомою вагою великих підприємств у випуску продукції та в загальній виробничій потужності даної галузі; обсягом продукції та величиною потужності в середньому на одне підприємство;