Розділ «7. БІОСФЕРА»

7.1. Поняття про біосферу

Біосфера — це загально планетна оболонка, склад, будова й енергетика якої зумовлені минулою і сучасною діяльністю всієї сукупності живих організмів на Землі. Виникла близько 3,5 млрд років тому. Охоплює частину атмосфери до висоти озонового шару (20—25 км), верхні шари земно? кори і всю гідросферу. Нижня межа опускається в середньому на 2— З км на суші і на 1—2 км нижче дна океану. Нижня термічна межа біосфери зумовлена високими температурами глибинних верств земної кори. Верхня — наявністю короткохвильового ультрафіолетового проміння, від якого живі організми захищені озоновим шаром. Потужність її змінюється від 13 км у полярних широтах до 22 км на екваторі. Біосфера є складною, цілісною, організованою і саморегульованою екологічною системою, в якій під впливом живих організмів відбуваються акумуляція, трансформація і перерозподіл величезних ресурсів речовини й енергії. У ній зародилося і розвинулося життя в усій різноманітності форм.

Усі організми об'єднуються у чотири царства живої природи: рослини (до 500 тис. видів), тварини (до 1,5 мли видів), гриби (понад 100 тис. видів), бактерії (мікроскопічні, часто одноклітинні організми).

Живі істоти різних царств тісно взаємопов'язані. Рослини здатні створювати органічні речовини з неорганічних, виділяючи кисень. Цей процес називають фотосинтезом.

Тварини не можуть самі створювати органічних речовин. Вони одержують їх, з'їдаючи траву (травоїдні) чи інших тварин (хижаки).

Кисень, що виділяється рослинами, усі живі організми використовують для дихання, а вуглекислий газ, який вони видихають, необхідний рослинам для фотосинтезу.

Залишки відмерлих рослин і тварин розкладають бактерії грунту, перетворюючи їх у прості неорганічні речовини, які поглинають нові покоління рослин. Якби не санітарна робота бактерій, то залишки відмерлих тварин і рослин вкрили б Землю шаром у декілька метрів.

7.2. Походження і поширення життя на Землі

7.3. Рослинність суходолу та океану

Рослинність — це сукупність усіх рослин на Землі. Вона представлена різноманітними рослинними угрупованнями — фітоценозами. Фітоценози — це закономірне поєднання різних рослин на певній ділянці, яке склалося внаслідок тривалого їхнього розвитку і зв'язане з усіма зовнішніми умовами існування. Такими поєднаннями рослин є ліс, луки, степ, хвойний ліс, мішаний ліс та ін.

У полярних і субполярних країнах поширені полярні пустині, тундра і лісотундра. Полярні пустині або вкриті вічним льодом з мікроскопічними водоростями, або дуже бідною рослинністю—лишайниками, мохами, частково водоростями і небагатьма вищими рослинами: ломикаменем, полярним маком та ін.

Тундра — це безлісі простори, на яких багато лишайників, мохів, карликових чагарників і напівчагарників (таких, що скидають листя на зиму, і вічнозелених). Через несприятливі умови рослини малорослі (не вищі за 10—20 см), здебільшого стеляться по землі або ростуть подушками. Багато з них мають ксероморфний вигляд, тобто ознаки пристосування до посушливих умов життя. Рослини переважно багаторічні, бо для однорічних — вегетаційний період дуже короткий і несприятливий.

Лісотундра — це острови тундри і дуже розрідженого пригніченого лісу. З деревної рослинності тут ростуть береза, ялина, модрина, вільха, кедрач та ін.

У помірних широтах багато лісів (хвойних, мішаних і широколистяних) і безлісих просторів. Хвойніліси (тайга) в Євразії та Північній Америці утворюють суцільну зону. У таких лісах у Євразії ростуть різні види ялини, смерека, сосна, модрина. У Північній Америці до цих порід додаються секвоя, дугласія.

Мішані ліси складаються з хвойних і листяних порід: дуба, клена, липи, ялини, сосни, смереки з домішками дрібнолистих.

Широколистяні ліси розташовані на окраїнах лісової зони біля океанів. Серед широколистих порід переважають дуб, бук, клен, каштан, в'язові та ін. В областях океанічних кліматів з високою вологістю повітря (Данія, Британські острови, Скандинавія) багато вересняків. Вересняки — це фітоценози з переважанням вересових, серед яких розкидані невисокі хвойні та берези.

З трав'яних рослинних угруповань у помірному кліматі найбільші простори займають степи. В Північній Америці їх називають преріями, в Угорщині — пуштами, у Південній Америці — пампасами.

Степи — фітоценози з більш-менш ксерофітною рослинністю і більш-менш зімкнутим травостоєм, для якого характерно багато дернових злаків і сухолюбних видів різнотрав'я (представників різних родин, крім злаків, бобових і осокових). В євразійських злакових степах більше ковили, тирси, типчака, келерії та ін. У Північній Америці прерії (степи) зайняті низькотрав'ям. Там більшість становлять злаки грама і бізонова трава. Поряд із трав'яною рослинністю в степах (у долинах річок і балках) багато чагарників і байрачних лісів, а в цих лісах ростуть дуб, в'яз, ясен, клен, сосна, тополя, осокір.

Між лісовою і степовою зонами знаходиться лісостеп. Це простори, де ділянки лісу виходять на вододіли і закономірно поєднуються з ділянками степів. З лісової флори в лісостепу поширені дуб, ясен, граб, липа, береза, осика, модрина та ін. В Євразії на захід від Уралу в лісостепу більше дуба, на схід — берези. Для прерій теж характерний дуб. Природна трав'яна рослинність представлена головним чином різними злаками. Збереглась така рослинність в основному в заповідниках.