Розділ «16.5. Природно-господарська характеристика природних зон України»

16.5.1. Зона мішаних хвойно-широколистяних лісів

Ця зона охоплює північну частину України, її південна межа проходить повз такі населені пункти: Рава-Руська — Володимир-Волинський — Луцьк — Рівне — Житомир — Київ — Ніжин — Кролевець — на північ від Глухова.

Зона мішаних лісів — це майже 20 % території України. Характерними особливостями її природних умов є низовинний рельєф, наявність піщаних і піщано-глинистих відкладів, густа річкова мережа, широкі річкові долини, достатнє зволоження і високий рівень грунтових вод, переважання дерново-підзолистих грунтів, значне поширення борових і суборових лісів. Після відступання Дніпровського льодовика тут сформувалися моренно-зандрові та зандрові рівнини, моренні гряди, еолові форми рельєфу. Клімат помірно континентальний, літо тепле й вологе, зима порівняно м'яка. Середні температури січня змінюються із заходу на схід від —4,5, —5 °С до —7, —8 °С. Середні температури липня змінюються відповідно від +17 до +19,5 °С. Безморозний період триває 160—180 днів. Зона мішаних лісів є найбільш зволоженою на рівнинній частині України. Річні суми опадів 600—700 мм. Стійкий сніговий покрив тримається 90—100 днів. Густота річкової мережі 0,30—0,50 км/км2. Для річок характерна тривала весняна повінь із широкими розливами, зимова межень. Підземні води є джерелом живлення річок і озер. Дуже поширені низинні болота.

У межах зони переважають мішано-лісові, хвойно-широколистяні ландшафти, які розвинулися за помірно теплого вологого клімату та наявності льодовикових, водно-льодовикових, давньоалювіальних піщаних відкладів. їх характеризують значне поширення дерново-підзолистих грунтів під сосновими та сосново-дубовими лісами, складне перемежування зандрових і моренно-зандрових рівнин, долинно-терасових, лучних і болотних ландшафтних комплексів із меліоративними системами. На півдні зони поширені острівні опілля з ландшафтами північно-лісостепового типу.

Лісистість зони змінюється від 10 до 60 %; у лісах ростуть сосна, береза, дуб, граб, липа, клен. Найбільше поширені дубово-соснові ліси — 45 % укритих лісом площ. Підборовими лісами піщані тераси й масиви. До 10 % території зони — це лучні ландшафти, що розвинулись у заплавах річок. У їхніх травостоях переважають різнотравно-злакові угруповання. Характерна риса ландшафтної структури — болотні природні комплекси, де домінують низинні трав'янисто-мохові та лісові болота. Зона мішаних лісів України представлена Поліссям — своєрідною ландшафтною провінцією (краєм), розташованою в межах України, Білорусі, Росії, з поділом на північну, південну і східну частини. Українське Полісся за особливостями просторової ландшафтної диференціації розмежовується на такі фізико-географічні області: Волинське Полісся, Житомирське Полісся, Київське Полісся, Чернігівське Полісся, Новгород-Сіверське Полісся.

Волинське Полісся — найбільш зволожена, залісена й заболочена з фізико-географічних областей Українського Полісся. Завдяки поширенню тріщинуватих крейдових порід, перекритих малопотужним шаром антропогенових відкладів, тут розвиваються карстові процеси. Вплив карбонатних порід проявляється у фізико-хімічних властивостях наявних в області моренно-водно-льодовикових, долинно-терасових, піщано-горбистих поліських ландшафтів, лучно-болотних і болотних заплавних комплексів.

Житомирське Полісся характеризується переважанням за ядрових ландшафтів на докембрійському фундаменті Українського шита, більшою, порівняно з Волинським і Київським Поліссям, піднесеністю поверхні та дренованістю, значно меншою заболоченістю.

Київське Полісся — низовинна акумулятивна рівнина з потужною товщею антропогенових відкладів, переважанням моренно-здодрових, борових і суборових терасових ландшафтів.

У Чернігівському Поліссі поряд із поліськими значні площі охоплюють опільські північно-лісостепові ландшафти.

Новгород-Сіверське Полісся характеризується розвитком ерозійних процесів на підвищених лесових рівнинах уздовж правого берега Десни, карстових явищ, обумовлених близьким до поверхні заляганням крейдових порід, поширенням ландшафтів мішано-лісового та лісостепового типів.

Велика увага приділяється охороні природи Українського Полісся. В його межах створено Шацький і Деснянсько-Старогутський природні національні парки, Рівненський і Поліський природні заповідники, заповідно-мисливські господарства (Дніпровсько-Тетерівське, Заліське), багато заказників, пам'яток природи. Природні умови зони мішаних лісів сприятливі для розвитку сільськогосподарського виробництва, рекреації.

16.5.2. Лісостепова зона

Лісостепова фізико-географічна зона простягається від Передкарпаття до західних відрогів Середньоруської височини майже на 1100 км. її площа 202 тис. км2, або 34 % території України. Південна межа її проходить на північ од Великої Михайлівки, Ширяєвого, через Первомайськ, на північ од Новоукраїнки, Кіровограда, через Знам'янку, Онуфріївку, вздовж річки Ворскли, на Кобеляки, Нові Сан-жари, Красноград, через Балаклію, вздовж річки Оскіл до Росії.

Своєрідність природи лісостепової зони виражається в складному перемежуванні широколистяно-лісових ландшафтів з опідзоленими ґрунтами та лучно-степових ландшафтів із типовими чорноземами, що розвинулись у схожих кліматичних умовах, за середнього співвідношення опадів і випаровування близького до 0,1. Основне зональне тло створюють широколистяно-лісові ландшафти, які в минулому обіймали великі площі на височинах, а лучні різнотравно-злакові степові ландшафти поступилися місцем сільськогосподарським угіддям.

У внутрізональному розмежуванні ландшафтів важлива роль належить контрастом рельєфу, літології покривних порід, розвиткові території в неоген-антропогеновий період. Тут — розчленовані Волинська, Подільська та Придніпровська височини, Придніпровська низовина, західні відроги Середньоруської височини. Тяжіння орографічних одиниць до певних тектонічних районів і пов'язана з цим різнорідність корінної основи ландшафтів, значні коливання гіпсометричних рівнів зумовлюють властиву Лісостепові вертикальну диференціацію ландшафтів, що проявляється на загальному зональному тлі.

За рік зона отримує 4190 МДж/км2 сонячної радіації, а річний радіаційний баланс становить 1800—1850 МДж/км2. Середня температура липня на північному заході зони +18 °С, на півдні підвищується до +22 °С; середня температура січня —5, —8 °С, абсолютний мінімум на сході —36 °С. Тривалість періоду з середньодобовими температурами від +5 до +15 °С становить на заході 100—110 днів, на лівобережжі Дніпра 80—90 днів. Безморозний період триває 190—180днів на заході 160—150 на сході. Річна сума опадів зони 550—700 мм, на сході — 450 мм. Найбільша кількість опадів (65-75 %) — із квітня по вересень. Коефіцієнт зволоження (відношення суми опадів до випаровуваності) змінюється від 2,8 (Львів), 2,0 (Хмельницький) до 1,4—1,2 на півдні. За сумами тепла й вологи лісостепова зона сприятлива для вирощування різноманітних сільськогосподарських культур. Несприятливість клімату для землеробства проявляється в нестійкості зволоження внаслідок чергування вологих і посушливих років, зі зростанням посушливості та її ймовірності у східному напрямку. Лісостепову зону перетинають річки басейнів Дніпра, Сіверського Дінця, Південного й Західного Бугу, Дністра, значні розміри мають балково-яружні системи. Середня густота річкової мережі 0,15—0,24 км/км2. Середній річний стік становить 4,4—5 на заході, 3,5 на сході, 1,5—2,0 л/с з 1 км2 в центрі зони.

Весняний стік досягає 42—60% річного. Живлення річок — переважно снігове й дощове, частка підземних вод незначна (до 10 %).

Найбільш поширеними є мало- й середньо-гумусні типові чорноземи, опідзолені чорноземи і темно-сірі ґрунти, сірі та світло-сірі лісові грунти. На терасах Дніпра поширені солонцюваті ґрунти, солонці Й солончаки, в річкових долинах сформувалися лучні, дернові та болотні ґрунти.

Чорноземи утворились на відносно вирівняних вододільних поверхнях центральної та південної частин Придніпровської височини, на лівобережній терасовій низовинній рівнині. Типові мало гумусні чорноземи мають потужний гумусовий профіль (120—130 см), уміст гумусу становить 4—5 %. Опідзолені чорноземи й темно-сірі лісові ґрунти сформувалися на правобережжі Дніпра по периферії типових чорноземів, на Придніпровській низовині — на розчленованих правобережжях приток Дніпра, вони містять 3,8—6,0 % гумусу. Сірі та світло-сірі лісові ґрунти утворилися на Волинській, Подільській, Придніпровській височинах, вздовж річок Псел, Ворскла та ін. На давніх терасах, в широких зниженнях сформувалися лучно-чорноземні ґрунти, в заплавах річок—лучні, дернові та болотні ґрунти. А втім, загальна заболоченість зони незначна —1,6%.