Розділ «11. РЕЛЬЄФ, ГЕОЛОГІЧНА БУДОВА І КОРИСНІ КОПАЛИНИ»

11.1. Основні риси рельєфу: низовини, височини, гори

Поверхня України різноманітна. Від барвистого Полісся до Чорного та Азовського морів простяглися її неозорі низовини та височини. Це рівнинна частина України, що знаходиться в межах розлогої Східноєвропейської рівнини. На її заході піднімаються гірські пасма Українських Карпат. На крайньому півдні височіють Кримські гори.

Територія України, її поверхня формувалися протягом багатьох геологічних епох, у процесі взаємодії могутніх внутрішніх і зовнішніх сил Землі. На розвиток поверхні вплинули новітні тектонічні рухи, давні зледеніння й відкладення лесових товщ, коливання рівня моря, ерозійна дія невгамовних річок і вітру, а за історичний період—господарська діяльність людини.

Загальний орографічний план території України такий: 70 % її площі — низовини, 25 % — височини і тільки 5 % — гірські природні комплекси. Піднесеність рівнинної частини території України над рівнем моря становить у середньому 175 м, а її максимальна позначка — на Хотинській височині (гора Берда, 515 м). На Азово-Чорноморському узбережжі абсолютні висоти коливаються в межах 10— 15 м, на височинах — переважно 300—400 м. Гірські хребти досягають 1700—2000 м; найвищою точкою України є гора Говерла (2061 м) в Українських Карпатах.

Низовини, височини і гори України пов'язані з різнотипними тектонічними структурами, які вплинули на розвиток сучасного рельєфу, поверхні окремих регіонів.

Розташована на півночі Поліська низовина нахилена до річок Прип'яті й Дніпра, висоти іноді перевищують 150—200 м. І тільки Словечансько-Овруцький кряж піднімається до 315 м. На Поліській низовині розвинена густа річкова мережа. Ділянки між річками мають плоско-хвилясту поверхню, на них спостерігаються горби і зниження. На південь від Поліської низовини вздовж лівого берега Дніпра простяглася Придніпровська низовина. її поверхня нахилена в західному й південно-західному напрямках, абсолютні висоти змінюються від 170— 140 м до 120—90 м. У її межах вирізняється широка долина Дніпра з крутим правим берегом, декількома лівобережними терасами. У східному напрямку вона поступово переходить у Полтавську рівнину з плоскою та горбистою поверхнею, з долинами та балками.

На півдні України — Причорноморська низовина, поверхня якої має абсолютні висоти 150— 120 м і поступово знижується до Чорного моря з падінням позначок до 10, 5 і 0 м. Характерною особливістю низовини є наявність на ній степових блюдець і подів. З південного заходу до Українських Карпат прилягає частина — Закарпатська низовина з малим похилом на південний захід та абсолютними позначками 120— 105 м. її поверхню утворюють плоска терасова долина річки Тиси з притоками. На північ від Кримських гір лежить Північнокримська низовина, поверхня якої поступово знижується до Сиваша від 40 до 1,0—0 м над рівнем моря.

У центральній частині України — Придніпровська височина з висотами 320—280 м (на півночі) та 170—150 м (на півдні). В її східній частині вирізняються Канівські гори з заповідною дібровою. Тут — могила українського генія Тараса Шевченка. На південному сході — Приазовська височина з висотами 300—150 м. останцями кристалічних порід — "кам'яними могилами" (гора Могила-Бельмак, 324 м).

У західній частині України — Подільська та Волинська височини з вельми розчленованою ерозійною поверхнею. їхні абсолютні позначки — 350—320 м (гора Камула, 471 м). На Волинській височині вирізняється Мізоцький кряж. На Подільській височині виокремлюються гірські масиви: Кременецькі гори, Голо-гори, Розточчя, Опілля, Товтри (Медобори). На сході республіки — Донецька височина (гора Могила-Мечетна, 367 м), її абсолютні позначки становлять 300—175 м. Своїми південно-західними відрогами на територію України заходить Середньоруська височина з позначками до 236 м в межах України, густою долинною та яружно-балковою мережею.

З північного сходу до Українських Карпат прилягає Передкарпатська височина з висотами 650—800 м, густою мережею річкових долин.

Українські Карпати — молоді середньовисотні гори, що утворилися під час альпійської складчастості. Висоти коливаються тут від 1200 до 1600 м. Гірські пасма простягаються з північного заходу на південний схід на 270 км. Це пасма Зовнішніх Карпат, у межах яких вирізняються гори Бескиди, Горгани та Покутсько-Буковинські. У центральній частині: 1) Вододільно-Верховинські Карпати з низькогірно-увалистим рельєфом; 2) Полонинсько- Чорногорський хребет; 3) Рахівські та Чивчинські гори. Найвищим гірським масивом Українських Карпат є Чорногора з декількома вершинами, що мають абсолютні позначки понад 2000 м. В Українських Карпатах є декілька перевалів: Ужоцький, Верецький, Вишківський, Яблуницький. Через них пролягають основні шляхи — автомобільні та залізничні магістралі.

Кримські гори простягаються із заходу на схід на 180 км. Тут вирізняються три гірські пасма: Головне з висотами 1200—1500 м, Внутрішнє з висотами 400—600 м та Зовнішнє з висотами 250—350 м. Схили пасом асиметричні: південні — круті й урвисті, а північні — пологі. Найвищою точкою Кримських гір є гора Роман-Кош (1545 м). Прибережні схили Головного пасма закінчуються Південним берегом Криму, де поширені ерозійні, зсувні та вулканічні форми рельєфу. Сучасного вигляду Кримські гори, як і Українські Карпати, набули в епоху альпійської складчастості. На їх Головному пасмі — Ангарському перевалі — пролягає тролейбусна лінія від Сімферополя до Алушти і Ялти.

11.2. Тектонічна будова і тектонічні структури

На території України наявна материкова та океанічна земна кора. Геофізичними дослідженнями встановлено, що її потужність становить 25—65 км. Більшу частину території України складає материкова кора, сформована з осадового, гранітного та базальтового шарів. Протягом тривалої геологічної історії на території сучасної України сформувалися ділянки земної кори, які відокремлюються одна від одної розломами на різній глибині. Такі ділянки називаються тектонічними структурами (районами). Вони мають різні розміри, неоднакові за віком їх утворення. На території України наявні тектонічні платформенні та складчасті структури. Разом вони утворюють тектонічну будову території. Рівнинна частина України приурочена до древньої Східноєвропейської платформи з міцним докембрійським фундаментом. Крім неї на тектонічній схемі України виділяються Західноєвропейська платформа, Скіфська платформа, складчасті споруди Українських Карпат і Кримських гір. У межах Східноєвропейської платформи виокремлюються тектонічні структури: Український щит, Воли-но-Подільська плита, Галицько-Волинська западина, Дніпровсько-Донецька западина, Донецька складчаста область, Причорноморська западина.

Український докембрійський щит є піднесеною ділянкою платформи. Кристалічні породи, що його складають, можна спостерігати в долинах річок, часто-густо вони виходять на поверхню. В сучасному рельєфі Український щит представлений Придніпровською та Приазовською височинами. Щит складений найдавнішими породами. їх вік — 3,5—4,0 млрд років. Це – граніти, гнейси, кварцити, пісковики та ін. Докембрійська поверхня щита є нерівною. її перекриває потужна товща осадових порід палео-, мезо- і кайнозойської ер (табл. 4). Із цими породами пов'язані родовища залізних руд Криворізького басейну, великі запаси гранітів, польових шпатів, лабрадоритів, родовища графітів та ін.

Таблиця 4. Геохронологічна таблиця

На захід від Українського щита лежить Волино-Подільська плита. На північ від неї — Галицько-Волинська западина.

На схід від Українського щита — Дніпровсько-Донецька западина. З нею пов'язана Придніпровська низовина. Днище цієї тектонічної структури відносно сучасної поверхні заглиблене на 4—6 км у північній частині та 10— 12 км — у південній. Це — одна з найбільших западин Східноєвропейської платформи. Вона виповнена осадовими відкладами палео-, мезо- і кайнозойських відкладів. Із породами девонського й карбонового періодів пов'язані родовища нафти й газу.

На південний схід від Дніпровсько-Донецької западини простягається Донецька складчаста область, виражена в сучасному рельєфі Донецькою височиною. Це — структура герцинського віку. З товщею карбонових відкладів, потужність яких сягає 10— 12 км, пов'язані поклади кам'яного вугілля.