Розділ «9.5. Австралія»

Географічне положення. Австралія — найменший материк земної кулі. Її площа — 7,6 млн.км2. Австралія, як і Антарктида, цілком лежить у Південній півкулі (латинською мовою australis— південний). Крайні точки Австралії: північна — мис Йорк; південна — мис Південно-Східний; східна — мис Байрон; західна — мис Стіп-Пойнт.

Береги Австралії, як і Африки, розчленовані дуже слабо. Тут мало бухт, найзручніші з них розташовані на південному сході материка, де й знаходяться великі порти. Найбільш звивистою є лінія північного узбережжя, де глибоко в материк врізається затока Карпентарія і виступає великий півострів Кейп-Йорк. Південні береги Австралії омиває Велика Австралійська затока.

Австралію омивають теплі води Індійського й Тихого океанів. Найвища температура на поверхні води (влітку +24 °С, узимку близько +20 °С) спостерігається в районі Коралового моря. Такі температурні умови сприяють росту коралових поліпів, які утворюють вапнякові споруди химерної форми. Ось чому вздовж північно-східної частини Австралії, ніби повторюючи обриси берегової лінії, простягається більш як на 2 тис. км найбільший у світі кораловий риф, що називається Великим Бар'єрним. Його ширина від 2 км на півночі до 150 км на півдні. Поверхню рифу під час припливів затоплює вода. Місцями риф переривається вузькими протоками, якими судна виходять у відкритий океан.

З історії відкриття і дослідження Австралії

Через віддаленість від Європи та відокремленість Австралія була відкрита європейцями пізніше за всі населені материки. Ще в давнину вчені припускали, що на південь від Південного тропіка існує земля. Цю землю відкрили голландці. У першій половині XVII ст. їм стали відомі майже все північне, західне й південно-західне узбережжя материка. В середині XVII ст. голландський мореплавець Абел Тасман обігнув Австралію з півдня і натрапив на острів, згодом названий його ім'ям, — Тасманія. Він довів, що Австралія — самостійний материк, а не частина невідомого Антарктичного материка, як вважалося перед тим. Східне узбережжя Австралії відкрив у другій половині XVIII ст. англійський мореплавець і дослідник Джеймс Кук.

Від кінця XVIII ст. почалося освоєння Австралії. Англійський уряд попервах засилав до Австралії злочинців. На південному сході материка було закладено місто Сідней як колонію каторжників. Увагу європейців в Австралії привернули чудові пасовища, придатні для розведення худоби. Тому вивчення внутрішніх частин материка було спрямоване головно на пошуки пасовищ і води для худоби європейських переселенців. Згодом (у середині XIX ст.) з відкриттям багатющих родовищ золота в Австралію ринули численні "шукачі щастя", і Англія оголосила весь материк своєю колонією.

Рельєф Австралії, як і Африки, простий. В основі її, за винятком східної частини, лежить платформа — найдавніший кристалічний фундамент, який, як і більша частина Африканського материка, входив до складу Гондвани. Західна половина платформи трохи піднята. Тут знаходиться невисоке плоскогір'я, на поверхню якого майже скрізь виступають давні кристалічні породи. Подекуди на ньому підносяться невеликі гори. На схід поверхня знижується, і плоскогір'я переходить у низовину, обмежену затокою Карпентарія на півночі та Індійським океаном на півдні. Низовина вкрита потужною товщею осадових відкладів. У районі озера Ейр вона опускається нижче від рівня океану.

На східній окраїні материка вздовж узбережжя простяглися дуже зруйновані невисокі гори давньої складчастості — Великий Вододільний хребет. Австралія — єдиний з материків, на якому немає діючих вулканів та сучасного зледеніння. У процесі розвитку материк зазнавав піднять, опускань і розломів. Унаслідок прогинів і розломів на дно Тихого океану опустилася значна частина суходолу, відокремились острови Нова Гвінея і Тасманія.

Корисні копалини. В Австралії, як і в Південній Африці, рудні корисні копалини (золото, кольорові метали, залізна та уранова руди тощо) переважають над нерудними. Це пояснюється тим, що материк складений головно кристалічними породами. Проте Австралія багата і на кам'яне вугілля, поклади якого залягають переважно на південному сході материка в осадових породах. Є там також нафта і природний газ.

Клімат. В Австралії домінує жаркий сухий клімат із великими річними й добовими коливаннями температури. Лише 1/3 її території одержує достатньо або надміру опадів. Це залежить насамперед від географічного положення материка — майже посередині його перетинає Південний тропік.

На клімат Австралії впливають і переважні вітри, рельєф та океанічні течії, а також протяжність материка із заходу на схід. У більшій частині Австралії панують пасати. їхній вплив на клімат східної гірської та рівнинної частин материка виявляється по-різному. На крайньому півдні клімат формується під впливом західних вітрів помірних широт, а на півночі – північно-західних.

Улітку (грудень — лютий) материк сильно нагрівається, причому значно більше, ніж Південна Африка, що знаходиться в тих самих широтах. Цьому сприяє велика протяжність Австралії з заходу на схід. Високий тиск панує над південною частиною материка. Надходячи у внутрішні жаркі частини, тропічні повітряні маси прогріваються і стають сухішими. Тому влітку встановлюється суха й жарка погода.

Східні схили Великого Вододільного хребта знаходяться під впливом вологих повітряних мас, що надходять із Тихого океану. Насичення повітря вологою посилюється завдяки теплій океанічній течії. Тому на схилах гір опадів багато. На південь материка надходять екваторіальні повітряні маси, що проникають до 20° пд. ш. Завдяки цьому там установлюється жарка волога погода.

Узимку материк охолоджується. Пояс високого тиску з переміщенням Сонця в зеніті змішується на північ. Окрім південної частини, на материк чинить вплив сухе тропічне повітря, і отже, опадів тут майже немає. Вони бувають лише на сході й крайньому півдні материка. На схід їх приносять пасати, які дмуть з океану. На півдні материк зазнає впливу вологого помірного повітря.

Отже, на півночі Австралії формується субекваторіальний клімат. У середній частині в тропічному поясі, як і на півдні Африки, два типи клімату — тропічний пустельний на заході й у центральній частині та тропічний вологий на сході. У субтропічному поясі (на південь від 30° пд. ш.) три типи клімату: на південному заході — субтропічний із сухим літом (середземноморський); на південному сході — субтропічний вологий; у середній частині — субтропічний континентальний з малою кількістю опадів протягом року та різкими річними й добовими коливаннями температур. Острів Тасманія, крім північної частини, лежить у помірному поясі. Там цілорічно переважають західні вітри. Тому клімату Тасманії вологий, з нежарким літом і теплою зимою.

Внутрішні води. В Австралії мало річок та озер. Річки з більшої половини її площі не мають стоку в океан. Для материка, а надто для його внутрішніх пустельних і напівпустельних частин, характерною є мережа тимчасових річок, що пересихають, які тут називають криками. Вода в них з'являється лише після нечастих дощів на дуже короткий час. Повноводні протягом року річки течуть лише на сході Австралії зі схилів гір, де багато опадів. Живлення річок—тільки дощове та від підземних вод.

Найбільша річкова система Австралії — Муррей (Маррі) з великою притокою Дарлінгом. Вони беруть початок на Великому Вододільному хребті. У нижній течії Дарлінг під час посухи пересихає та утворює окремі водойми. Муррей не пересихає, але рівень його різко змінюється. Під час дощів річка розливається плоскою рівниною. Повінь на Мурреї зазвичай настає швидко й триває недовго. Внаслідок різкого коливання рівня води судноплавство на Мурреї та Дарлінгу утруднене. Води річок використовуються для зрошення родючих, але посушливих земель. Для цього на них споруджено водосховища.

В Австралії багато озер, але здебільшого вони не мають стоку й засолені. Чимало озер заповнюються водою тільки у вологий період. Найбільше з них — озеро Ейр лежить на 12 м нижче від рівня океану. Під час дощів крики, що впадають в озеро, приносять багато води, воно переповнюється, і площа його збільшується. В сухий період року на місці Ейр утворюється низка мілких водойм. Висохлі ділянки його вкриваються кіркою солі.

Нестача поверхневих вод компенсується якоюсь мірою запасами підземних вод, які збираються в артезіанських басейнах. Артезіанські води містять досить багато солей, і тому їх використовують головно для технічних потреб, обводнення пасовищ.