Розділ 6. ОСОБЛИВОСТІ ЕВОЛЮЦІЇ ГРОШОВОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У СКЛАДІ МОСКОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (ДРУГА ПОЛОВИНА XVII — ПОЧАТОК XX ст.)

Нумізматика

Московська держава. Олексій Михайлович. 50 копійок. Мідь. 1654 р.

Московська держава. Олексій Михайлович. 50 копійок. Мідь. 1654 р.

І дійсно, карбування мідних полтин тривало недовго, а розмір їх емісії не перевищив 1 тис. екземплярів. Одночасно з міді були випущені інші, раніше незнані номінали: півполтини (25 копійок), гривни (10 копійок), алтини (3 копійки) та гроші (2 копійки). З монет цієї емісії до наших днів дійшли лише полтини. Економічні фактори та технічні труднощі невдовзі змусили уряд припинити карбування мідних полтин, а алтини та гроші продовжували випускати за старою технологією Московського монетного двору — з кусочків розплющеного дроту. Вводячи на ринок мідну монету, уряд водночас обмежував її надходження до державної скарбниці. Так, податкові борги за попередні роки мали оплачуватися лише старою срібною монетою. Крім того, ареал обігу мідних номіналів обмежувався європейською частиною Росії.

Незважаючи на невдачу при запровадженні першої емісії мідних монет, уряд вже наприкінці 1655 р. знову розпочав випуск монет з міді, але лише копійок. За зовнішнім виглядом вони не відрізнялися від однотипних срібних копійок, однаковою була й їхня ціна. З пуда міді випускали мідних копійок на 400 рублів (40 000 шт.).

Карбування цих неповновартісних монет відразу ж набрало величезних масштабів, а їх використання дозволялося на всій території держави, з Сибіром та Україною включно. Крім Москви, їх емітували у Новгороді, Пскові, а також у відвойованій у шведів фортеці Кукенойс (Кокенгаузен). Спочатку населення беззастережно приймало мідні копійки, однак вже з 1656 р. ситуація різко змінилася: з'явилися тривожні симптоми наростання кризових явищ у фінансовому господарстві держави. Надмірна кількість мідних копійок (усього на державних монетних дворах їх було випущено на суму 20 млн рублів), серед яких було чимало фальшивих, стала причиною падіння їх вартості та появи різниці курсів срібної та мідної монети, що відразу ж породило спекуляції на грошовому ринку. Царський указ про сплату податків лише срібною монетою, тоді як державні каси виплачували лише мідні копійки, ще більше загострив ситуацію. Як результат — срібна монета повністю зникла з ринку.

Не сприйняв мідних монет московського карбування й український грошовий ринок. Населення, яке звикло послуговуватися повноцінною монетою, відмовлялося приймати низьковартісні мідні копійки. А спроба розрахуватися ними із козацьким військом викликала незадоволення старшини. На нараді полковників, яка відбувалася у Корсуні в 1658 р., гетьман Іван Виговський, насміхаючись над мідними грішми, з обуренням заявив про незгоду з цим рішенням царського уряду. Спроба фінансування ними видатків, пов'язаних з утриманням російських військових гарнізонів, також закінчилася невдачею. Київський воєвода Бутур л ін повідомляв Малоросійський Приказ, що надісланих у 1658 р. як жалування місцевому гарнізонові 154 мідних полтини "... полковник и начальные люди и солдаты не взяли, потому что в Киеве казаки и мещане, и торговые люди не токмо полтинников— и мелких медных денег ни за что не емлют". У відповідь з Москви надійшло розпорядження повернути в казну вказані полтини в обмін на срібні копійки. У 1661 р. обміну на срібну монету надісланої козакам мідними копійками платні у сумі 1439 рублів домігся наказний гетьман Війська Запорізького Яким Сомко. Лише незначна кількість мідної російської монети використовувалась населенням Гетьманщини. Про це свідчать як монетні скарби, у складі яких наявні нечисленні мідні копійки, так і актові джерела.

У цих умовах уряд, який потребував дедалі більших грошових засобів, змушений був шукати інших шляхів для наповнення скарбниці. Зокрема, у 1662 р. було запроваджено державну монополію на закупівлю та продаж основних товарів російського експорту: хутра, смоли, шкір, поташу. Всі розрахунки з іноземними купцями проводилися лише срібною монетою. Однак і ці заходи не дали очікуваних результатів. Стрімка інфляція призвела до цілковитої дезорганізації грошового господарства: якщо у 1662 р. за 1 срібну копійку на ринку платили 10 мідних, а в 1663 р. — вона коштувала вже 15 мідних копійок. Одночасно з падінням вартості мідної монети зростали ціни на товари, насамперед, на продукти харчування. Найбільш незахищеними в цих умовах виявилися міські жителі, частина купців, які займалися внутрішньою торгівлею, а також стрільці, які отримували платню мідними копійками, за котрі нічого не можна було купити. Невдоволення населення наростало, апогеєм його став так званий "мідний бунт". 25 липня 1662 р. натовп московського міського люду та стрільців, звинувачуючи у фінансових зловживаннях близьких до царя бояр (Іллю Милославського, Федора Ртіщева, Богдана Хітрово та Семена Стрешньова) і вимагаючи їх покарання, вирушив до підмосковної резиденції царя Олексія Михайловича у село Коломенське. Там бунтівників зустріли царські стрілецькі загони, за допомогою яких бунт було жорстоко придушено: сотні його учасників загинули, а тисячі було заслано до Сибіру. Цей відкритий виступ населення змусив уряд переглянути засади грошово-фінансової політики держави. 15 червня 1663 р. карбування мідних копійок було припинено. Одночасно проводився обмін мідних монет на срібні. При цьому за 1 рубль міддю платили 5 срібних копійок ( в окремих регіонах — 1 копійку). Країна повернулася до старої монетної системи, основним номіналом якої була срібна копійка. Тоді ж повернулися до монетної стопи 1632 р. — 9 рублів з малої гривенки срібла.

У наступні десятиріччя XVII ст. грошове господарство Росії було доволі стабільним. Лише в роки повстання під проводом Степана Разіна (1667— 1671 рр.) на ринку відчувався брак срібної монети. Поліпшення фінансового становища держави відбулося у 1679—1680 рр. Саме тоді, вперше за багато десятиліть, державний бюджет мав додатне платіжне сальдо. Незважаючи на це, за часів регентства царівни Софії було здійснено зміну монетної стопи: вага срібної копійки зменшилась з 0,45 г до 0,38 г. Одночасно зросла вартість єфимка, який на ринку коштував 64—72 копійки. За правління малолітніх царів Івана Олексійовича (1682—1696) та Петра Олексійовича (1682—1725) срібні монети — денги та копійки — випускалися окремо від імені кожного з них.

Протягом XVI—XVII ст. у Московській державі не було регулярного карбування золотих монет. Вперше монету з цього дорогоцінного металу було відкарбовано за великого князя московського Івана III (1462—1505). Це був "угорський" золотий (дукат), випущений бл. 1480 р. Тоді ж було відкарбовано наслідування "корабельника" (англійського нобля). Нині ці унікальні монети зберігаються у колекції Державного Ермітажу у Санкт-Петербурзі (Росія). На думку відомого дослідника нумізматики І. Г. Спаського, використовувалися вони переважно як нагороди за ратні подвиги. Інколи карбувались "угорські" золоті різних номіналів спеціально для царських вінчань. Ними обсипали царську пару при виході з Успенського собору московського Кремля. Поступово у Московській державі склалася система нагородження т. зв. "золотими". Двома нижчими "ступенями" нагород були позолочені монети номінальною вартістю в 1 денгу та 1 копійку, якими відзначали рядових стрільців, пушкарів, козаків тощо. Вищими нагородами були фракції та кратні "угорських" золотих — дукатів (1/4,1/3, 1/2, 2/3, 1, 3, 5, 8, 10 угорських золотих). Часто ці нагороди приколювалися або пришивалися до одягу, нагадуючи сучасні ордени та медалі. Українські літописи Самійла Велична та Григорія Грабянки повідомляють про те, що у 1654 р. козакам, які під керівництвом полковника Івана Золотаренка перебували під Смоленськом, було передано для нагородження ЗО тис. золотих вартістю по 1/4 угорського золотого, а також 165 золотих вартістю від 3 до 1 угорського золотого. 14 липня 1654 р. у таборі під Фастовом царські нагороди отримали гетьман Богдан Хмельницький, представники козацької старшини та рядові козаки. При цьому гетьмана було нагороджено золотим вартістю 10 угорських, його сина Юрія — золотим вартістю 4 угорських, а генерального писаря Івана Виговського — золотим вартістю 6 угорських золотих. Крім того, гетьман отримав нагороди для 42 тис. козаків, які через значно більшу кількість козацтва, що перебувало у таборі, неможливо було розділити відразу. Варто зауважити, що царські нагороди відповідали певним метрологічним параметрам монетних номіналів і безперешкодно використовувалися їх власниками в процесі грошового обігу.

Спробу запровадити в обіг золоту монету здійснив у 1610 р. цар Василій Шуйський. У цей час країна перебувала на межі фінансового банкрутства. Оскільки всі запаси монетного срібла вичерпалися, було прийнято рішення про карбування золотих монет вартістю 10 та 20 денг. Метрологічно та за

Московська держава. "Золотий" царівни Софії

Московська держава. "Золотий" царівни Софії

зовнішнім виглядом вони не відрізнялися від срібних денги та копійки, але, відповідно до ринкової ціни золота, оцінювалися вдесятеро вище. Карбування золотих монет цього типу продовжувалося і під час польської окупації Москви, яка тривала до 1613 р. Значна кількість золотих денг та копійок потрапила до рук української шляхти, яка брала активну участь у поході на Москву Лжедмитрія І. Повернувшись на батьківщину, вони привезли чимало російських монет, у тому числі золотих, які за курсом дорогоцінного металу використовувалися на місцевому грошовому ринку. Це засвідчують акти Львівського магістрату з першої чверті XVII ст.

Цікавою сторінкою російського золотомонетного карбування є випуск "золотих" за часів правління царівни Софії, яка була регенткою малолітніх царів Івана та Петра. За її ініціативою, у 1687 та 1689 рр. відбулися походи московських військ проти Кримського ханства. Обидва вони закінчилися невдачею. У зриві першого кримського походу було звинувачено українського гетьмана Івана Самойловича, якого разом з родиною заслали до Сибіру. Наступним гетьманом став Іван Мазепа (1687—1709). Другий похід, хоча й був дещо успішнішим, також не приніс очікуваних результатів. Однак царівна Софія, яка мала намір одружитися з князем Василієм Голіциним — командувачем цією військовою операцією, вирішила перетворити повернення війська до Москви на яскравий тріумф російської зброї. Для нагородження його учасників були відкарбовані "золоті". Виготовляли їх на Московському монетному дворі та в Оружейній палаті. Масштаби емісії були доволі значними. Нагороди отримали всі учасники походу, а також родичі тих, хто загинув на цій війні. На аверсі "золотих" цієї емісії було вміщено зображення царівни Софії у коронаційних шатах та з царськими інсигніями. На реверсі ж бачимо погруддя царів Івана та Петра. Дана емісія засвідчила амбіційні плани Софії, спрямовані на усунення молодих царів та встановлення свого панування в державі. Тому не дивно, що Петро Олексійович не тільки не схвалив ініціативи сестри щодо випуску цих нагород, а й віднісся до них вороже. Так, після вручення "золотого" Василію Голіцину його не було допущено на аудієнцію до Петра.

У XVII ст. монетні двори Московської держави перебували у віданні Приказу великої казни. За його посередництвом монетарні отримували сировину та інструментарій, керівництво Приказу приймало рішення про розподіл нововідкарбованої готівки, визначало орендарів та керівників окремих монетних дворів. Воно ж займалося комплектуванням їх технічного та управлінського персоналу. Особливо відчутним був вплив Приказу ва Московські монетні двори. Вони отримували сировину безпосередньо з Приказу, а керівники Новгородського та Псковського монетних дворів змушені були займатися цим питанням самостійно.

Після входження Лівобережної України до складу Московської держави її грошовий ринок аж до грошової реформи Петра І не був інтегрованим з російським. Незважаючи на дедалі більше поширення російської монети, її частка у загальній монетній масі на Україні не була визначальною. В обігу, як і раніше, домінували розмінні номінали польсько-литовського, бранденбурзько-прусського та прибалтійсько-шведського карбування, а також повновартісна монета західноєвропейського виробництва. Впродовж другої половини XVII ст. курс іноземних монет щодо російської копійки залишався стабільним: польський півторак відповідав копійці, а талер коштував 60 копійок.

Після укладення Андрусівського перемир'я між Московською державою та Річчю Посполитою (1667 р.) і поділу України між цими державами надходження на Лівобережжя цих звичних для населення засобів обігу було значно утруднене. Незважаючи на це, ще впродовж багатьох десятиліть основну частку монетної маси у цьому регіоні становили номінали, випущені до Визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького (1648—1657). Однак поступово старі запаси готівки вичерпувалися. Повновартісні монети скуповувалися та вивозилися до Росії, ставали сировиною для українських ювелірів. Зокрема, у другій половині XVII ст. у зв'язку з піднесенням православної церкви величезна кількість срібла зосередилась у церквах та монастирях, оскільки саме з цього металу виготовлялися дорогоцінні оклади для ікон та літургійна утвар. Немало золотих та срібних монет осіло у скарбницях заможної козацької старшини та великих монастирів. Прикладом тут може слугувати прихований від зазіхань Петра І у перших роках XVIII ст. скарб Києво-Печерської Лаври, який складався з багатьох тисяч золотих дукатів та срібних талерів, серед яких було немало унікальних монет, у тому числі медаль князя Костянтина Острозького. Розмінні ж номінали, які функціонували на ринку, через часте використання стиралися і ставали непридатними для проведення платежів.

У цих умовах уряд гетьмана Івана Самойловича (1672—1687 рр.) звернувся до царя з проханням дозволити випуск на Україні спеціальної регіональної монети — чехів. Цей крок гетьмана обґрунтовувався необхідністю виплати грошей царським військам, які перебували на Україні. 22 березня 1674 р. царська канцелярія отримала лист Самойловича з пропозицією емісії монет на зразок польських чехів (півтораків). Нова монета мала випускатися зі срібла V^£ проби, що робило її дещо гіршою від однотипних монет Сигізмунда Ш (1588—1632 рр.), але кращою від півтораків Яна П Казимира (1648—1668 рр.). Зовнішнє оформлення мало нагадувати польські зразки, але з царськими символами та легендами. Передбачалось, що нововідкарбовані чехи будуть перебувати в обігу не тільки на українських землях в складі Росії, а й на території Речі Посполитої. Для карбування чехів планувалось використати обладнання та персонал монетного двору гетьмана Петра Дорошенка, який функціонував у містечку Лисянка на Черкащині.

Після тривалих переговорів гетьманського уряду з Москвою було вирішено розпочати емісію чехів у Путивлі під керівництвом царського воєводи Г. Г. Ромодановського. Виготовити штемпелі для емісії чехів було доручено Яну Гранковському, який очолював монетарню Петра Дорошенка. У легендах аверсу та реверсу, виконаних латинськими літерами, передбачалось помістити ім'я царя Олексія Михайловича та його титул, місце карбування — Путивль і дату випуску — 1676. Було визначено метрологічні параметри нової монети. її вага мала становити 1,06—-1,07 г, а вартість — відповідати польському півтораку або російській копійці. Випускати нові чехи передбачалося з дуже низькопробного срібла— 1 частина срібла на 9 частин міді. Подальшу роботу над цим монетним проектом було припинено у зв'язку зі смертю 29 січня 1676 р. царя Олексія Михайловича. 14 лютого того ж року воєвода Ромодановський отримав указ нового царя Федора Олексійовича про відкладення "чехової справи" на невизначений час.

Незважаючи на це, гетьман Іван Самойлович все ж сподівався довести справу емісії чехів до позитивного завершення. 22 березня 1677 р. він через своїх послів — генерального суддю Івана Домонтова та писаря Савку Прокопіва — подав до Малоросійського Приказу лист з проханням про поновлення справи виготовлення чехів у Путивлі. Гетьман пропонував навіть покрити з власних коштів всі необхідні затрати, включаючи закупівлю сировини (срібла та міді), обладнання та оплату праці персоналу. При цьому Самойлович пропонував змінити монетну стопу чехів і карбувати їх з металу, в якому було б дві частини срібла і одна — міді. Цар погодився з пропозицією гетьмана, і 5 квітня було видано відповідний указ. Згідно з новими обставинами, вносилися корективи у зовнішнє оформлення монет, що було зумовлено зміною царя та датуванням емісії. На аверсі передбачалося помістити зображення двоголового орла, а на реверсі — держави. Було встановлено розмір емісії — 100 пудів монетного сплаву, що при монетній стопі 384 чехи з фунта сплаву становило 1 536 000 чехів (15 360 рублів). У Путивль з Москви було відправлено обладнання для монетного двору. Справа наближалася до позитивного завершення. Однак 15 листопада 1677 р. всі роботи по відкриттю Путивльського монетного двору були припинені. З Приказу великої казни надійшло розпорядження про термінове повернення до Москви його обладнання, що було безвідкладно виконано. Намагання гетьмана Самойловича поновити "чехову справу" закінчилися безрезультатно. Причини цього невідомі. Можна лише припустити, що в умовах ускладнення польсько-московських стосунків царський уряд не хотів скандального розголосу навколо виробництва чехів, які разюче нагадували польські півтораки. Підтвердженням цього припущення може бути строга секретність, в умовах якої готувалася вся ця справа. Усі грамоти, які стосувалися карбування чехів у Путивлі, що їх отримували царські воєводи, передбачалось ретельно зберігати, не допускати розголошення їхнього змісту, а після завершення терміну служби повертати до Малоросійського Приказу у Москві.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нумізматика» автора Шуст Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 6. ОСОБЛИВОСТІ ЕВОЛЮЦІЇ ГРОШОВОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У СКЛАДІ МОСКОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (ДРУГА ПОЛОВИНА XVII — ПОЧАТОК XX ст.)“ на сторінці 2. Приємного читання.

Зміст

  • ВСТУП

  • Розділ 1. ПОЧАТКИ ОБІГУ ТА КАРБУВАННЯ МОНЕТ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ. ГРОШОВЕ ГОСПОДАРСТВО АНТИЧНОЇ ЕПОХИ

  • Монетна справа та грошове господарство Ольвії

  • Монетна справа Тіри

  • Монетне карбування Керкинітиди та Ніконію

  • Грошовий обіг та монетна справа Херсонесу

  • Особливості монетного господарства полісів Боспорського царства

  • Поширення римської монети на українських землях

  • Розділ 2. СТАНОВЛЕННЯ РЕГУЛЯРНОГО ГРОШОВОГО ОБІГУ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ПЕРІОД ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ КИЇВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

  • Монетне карбування на території Київської держави у X—XI ст.

  • Виникнення та розвиток монетно-грошової системи Київської Русі

  • "Безмонетний період" в історії грошового обігу Київської Русі (кінець XI — початок XIV ст.)

  • Розділ 3. ФОРМУВАННЯ МОНЕТНИХ СИСТЕМ ТА ОСОБЛИВОСТІ ГРОШОВОГО ОБІГУ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ (XIV—XVIII СТ.)

  • Функціонування Львівського монетного двору у другій половині XIV — на початку XV ст.

  • Монетне карбування у Київському, Новгород-Сіверському та Подільському удільних князівствах у складі Великого князівства Литовського в XIV ст.

  • Розділ 4. РОЗВИТОК ГРОШОВОГО ГОСПОДАРСТВА НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У XVI — ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVII ст.

  • Розбудова грошово-монетного господарства Речі Посполитої в останній чверті XVI — першій половині XVII ст.

  • Структура грошового ринку на українських землях у XVI — першій половині XVII ст.

  • Розділ 5. НАРОСТАННЯ КРИЗОВИХ ЯВИЩ У ГРОШОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII—XVIII ст.

  • Особливості розвитку грошового ринку Правобережної України у другій половині XVII—XVIII ст.

  • Розділ 6. ОСОБЛИВОСТІ ЕВОЛЮЦІЇ ГРОШОВОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ У СКЛАДІ МОСКОВСЬКОЇ ДЕРЖАВИ (ДРУГА ПОЛОВИНА XVII — ПОЧАТОК XX ст.)
  • Грошова реформа Петра І та її вплив на грошове господарство українських земель

  • Грошове господарство українських земель у складі Російської імперії (XVІІІ — початок XX ст.)

  • Розділ 7. ГРОШОВИЙ ОБІГ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII — НА ПОЧАТКУ XX ст.

  • Грошова система Австрійської (Австро-Угорської) імперії в епоху срібного та золотого монометалізму

  • Розділ 8. РОЗБУДОВА МОНЕТНО-ГРОШОВОГО ГОСПОДАРСТВА В РОКИ УКРАЇНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (1917—1921 pp.)

  • Становлення української національної грошової системи в період Центральної Ради

  • Розбудова фінансово-грошової системи та емісійна політика України періоду Гетьманату Павла Скоропадського

  • Грошове господарство України за часів Директорії УНР

  • Становлення фінансової системи та грошового обігу Західноукраїнської Народної Республіки

  • Грошова політика уряду радянської України

  • Обіг недержавних грошових знаків на Україні у 1914—1918 рр.

  • Розділ 9. ГРОШОВЕ ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ МІЖ СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ (1921—1939 рр.)

  • Формування та розвиток монетно-грошових стосунків на Західній Україні

  • Грошове господарство на Закарпатті у міжвоєнне двадцятиріччя

  • Грошовий обіг на Буковині у 1918—1940 рр.

  • Розділ 10. ГРОШОВИЙ ОБІГ НА УКРАЇНІ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ ТА В ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД (1939-1991 рр.)

  • Окупаційні грошові випуски на українських землях у 1939—1944 рр.

  • Грошові документи українського національно-визвольного руху середини XX ст.

  • Грошова система Радянського Союзу у повоєнні роки (1945—1991 рр.)

  • Розділ 11. ФОРМУВАННЯ ГРОШОВО-МОНЕТНОЇ СИСТЕМИ НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ

  • Грошова реформа 1996 p.: підготовка, проведення та наслідки

  • СЛОВНИК НУМІЗМАТИЧНИХ ТЕРМІНІВ ТА ПОНЯТЬ