Надзвичайно важливим моментом у процесі атрибуції монет є встановлення дати їх карбування. В античну епоху зазначення дати виготовлення монети було рідкісним явищем. Через це встановити час її емісії можна
Покарання фальшивомонетників у Московській державі (мініатюра XVI ст.)
лише за певними інформаційними елементами легенди. Так, римські денарії датуються за роками виконання імператорами консульських та трибунських повноважень, а також за іншими, часто другорядними ознаками. В епоху еллінізму широковживаним стало використання окремих локальних систем літочислення. Найбільш поширеними серед них були: у Греції — олімпійська ера (з 776 р. до н. е.); римська ера (від заснування міста Рима — 21 квітня 753 р. до н. е.); понтійська (боспорська) ера (з 297 р. до н. е.), візантійська ера (від створення світу — 1 вересня 5508 р. до н. е.). Остання система літочислення широко використовувалась у Київській Русі, а згодом — у Московській державі. Лише у 1700 р. Петро І замінив її християнським літочисленням (за юліанським календарем). Упродовж VIII—XI ст. панівними на грошовому ринку українських земель були дірхеми Арабського халіфату. Датування цих монет велося на основі мусульманського літочислення. Легенди дірхемів, як правило, містять ім'я правителя, місце та дату карбування. При цьому датування подається за хіджрою, початком якої є 622 р. н. е. — рік втечі пророка Мухаммеда з Мекки у Медину. Для переведення датування з мусульманського літочислення у християнське використовується наступна формула: X = У + 622 - У/33, де X — рік християнської ери, У — дата карбування монети за мусульманським літочисленням. В епоху раннього середньовіччя, як і в античну епоху, монети європейських країн залишалися недатованими. Час їх виготовлення може бути встановлений у результаті детального вивчення легенд. При цьому особливо важливим е правильне прочитання імені монетного сеньйора, яке часто подається у вигляді декоративного напису або монограми, а також його титулу. Нерідко безпомилкова атрибуція монети залежить від девізів, цитат зі Святого Письма та окремих висловів, що містяться в її легенді. Так, за часів правління кожного з австрійських імператорів на монетах та медалях вміщувались певні вислови. Імператор Франц П (І) (1792/1804—1835) своїм девізом обрав вислів lustitia regnorum fundamentum" ("Закон — основа правління"), а Франц Иосиф І (1848—1916) — "Viribus unitis" ("Спільними зусиллями").
Розміщення на монетах дати карбування розпочалося в епоху Ренесансу. Спочатку для її позначення використовувались римські цифри, і лише з XVI ст. на зміну їм дедалі частіше приходять арабські. Першими датованими монетами, які використовувались на українських землях, були польські та литовські півгроші Сигізмунда І Старого (1506—1548). Перші датовані російські монети з'явилися на грошовому ринку 1596 р. Рік карбування на них позначався слов'янськими літерами аж до 1722 р. При цьому над ними вміщували титло — спеціальний зигзагоподібний знак, який був також позначенням скорочення. Важливим елементом атрибуції монети є встановлення імен монетних майстрів, які позначалися монограмами на її аверсі або реверсі. Так, на номіналах Львівського монетного двору, який функціонував у середині XVII ст., вміщені літери "GBA" монограма орендаря цієї монетарні італійця Джованні Баттісти Аморетті. Нерідко на монетах вказувалися монетні двори, на яких вони були відкарбовані. Для цього найчастіше використовували окремі літери. Так, на австрійських монетах, відкарбованих на віденському монетному дворі у XVIII—XX ст., знаходимо літеру "А". Ця ж літера використовувалась для позначення продукції берлінської та паризької монетарень. На російських монетах трьох останніх століть, відкарбованих у Санкт-Петербурзі, вміщені абревіатури "СПБ", "СП" або "СМ". Останнім часом окремі монетні двори позначають свою продукцію спеціальними логотипами.
Упродовж століть основним матеріалом, з якого виготовлялися монети, були метали. Найбільш поширені з них — електр, золото, срібло, мідь, а також їх природні та штучні сплави. Перші монети були виготовлені з природного електру у VII ст. до н. е. в Малій Азії. Цей метал, який добували в долині р. Пактол та в інших місцевостях, містив 25—40 % срібла і 75—60 % золота. Саме з нього карбували статери м. Кізика, які стали першим міжнародним засобом обігу у причорноморському регіоні, зокрема в античних колоніях, заснованих греками на українських землях. Через невеликі обсяги видобування цього металу, а також його рідкісність, уже в античну епоху на зміну йому прийшло золото. Саме з нього карбувались македонські статери, перські дарики, римські ауреуси, візантійські соліди. За зразком останніх великий київський князь Володимир Святославич (980—1015) запровадив найдавніші українські золоті монети - златники. Одним з результатів, які принесла епоха великих географічних відкриттів, було завезення в Європу великої кількості золота з колоній Нового Світу. Саме з нього відкарбована значна частина монетних номіналів різних країн — іспанські ескудо та дублони, французькі екю та пістолі, англійські соверени та гінеї, голландські та німецькі гульдени і дукати. З XIX ст. і до Першої світової війни (1914—1918) монетно-грошові системи більшості промислово розвинених країн світу базувалися на золотому стандарті (золотому монометалізмі). Після його краху золоті монети поступово вийшли з грошового обігу. У наш час з цього дорогоцінного металу карбуються лише ювілейні (коммеморативні) та інвестиційні монети, які використовуються при проведенні банківських операцій та в міжнародній торгівлі.
Одним із найдавніших монетних металів є також срібло. Саме цей метал лежав в основі егінської та аттично-евбейської монетних систем. Причиною
Верстатне карбування монет. XIX ст.
цього були великі поклади срібла в Аттіці (так звані лавріонські рудники), які активно розроблялися від найдавніших часів. Основну частину монетної маси Римської імперії становили срібні денарії. Саме вони стали першою широковживаною монетою на українських землях у перші століття нашої ери, В епоху середньовіччя та в новий час масштаби видобування срібла у всіх частинах земної кулі постійно зростали. Відкарбовані з нього монети почали відігравати провідну роль у грошовому обігу більшості країн світу. У XIV—XVIII ст. срібло було основним монетним металом, з якого виготовляли найбільш поширені номінали — гроші та талери. Саме ці монети панували в той час і на українському грошовому ринку. Про масштаби використання срібла у монетному виробництві свідчить те, що лише празьких грошів у 1300—1549 рр. було від карбовано понад 1 млрд. шт. А для виготовлення талерів Марії Терезії, які з датою смерті імператриці — 1780 р. — карбувалися аж до середини XX ст., було використано понад 10 тис. тонн срібла. З 1930-х років срібло, як і золото, перестало використовуватись як валютний метал і зараз основними сферами його використання є різні галузі промисловості, ювелірна справа, а також карбування ювілейних та пам'ятних монет. Фізичні властивості срібла не дають можливості використовувати цей благородний метал у монетному виробництві в чистому вигляді. При створенні його сплавів як лігатура найчастіше використовується мідь. При цьому срібний сплав, що містить менше 50 % срібла, має назву білон. Саме з нього в різні часи карбували значну частину розмінних монетних номіналів.
У монетній справі використовувався ще один благородний метал — платина. Через тугоплавкість її використання тривалий час було обмежене.
І лише у 1828—1845 pp. в Росії методом порошкової металургії було випущено невелику кількість монет номіналом 3,6 та 12 рублів. У XX ст. з платини виготовляються лише пам'ятні монети. Як приклад — серія радянських монет номіналом 150 рублів, відкарбована з нагоди проведення в Москві Олімпійських ігор у 1980 р.
Серед неблагородних металів, використання яких у монетній справі розпочалося ще в античні часи, найбільш широко вживаною була мідь. Саме цей метал було покладено в основу монетної справи Стародавнього Риму, а також однієї з найбільших грецьких колоній у Північному Причорномор'ї — Ольвії. У наступні століття мідь використовували для карбування розмінних номіналів, а також як лігатуру при виготовленні монетних сплавів. Най популярнішими серед них були бронза (80—98 % міді та 20—2 % олова) та латунь (56—67 % міді та 44—33 % цинку). В окремих випадках для виготовлення монет використовувались інші метали — олово, свинець, цинк, залізо, нікель, алюміній, а також їхні сплави. Найчастіше це були мідно-нікелевий сплав, нойзільбер (так зване німецьке срібло), альпака (мідно-цинко-нікелевий сплав) та ін.
У процесі карбування монет та створення монетно-грошових систем одним із найважливіших є питання їх метрологічних параметрів. В античній Греції основними грошово-ваговими одиницями були драхма (4,366 г) і талант (6000 драхм). У стародавньому Римі це унція (27,288 г) та фунт (лібра) — 12 унцій. Саме вони були покладеш в основу монетно-вагових систем більшості європейських країн в епоху середньовіччя. Найбільш вживаною ваговою одиницею на той час стала марка (гривна), що дорівнювала половині фунта (лібри). Між регіональними ваговими одиницями існували суттєві відмінності. Так, паризька марка у 1340 р. важила 244,758 г, празька марка у 1317 р. — 250,114 г, а новгородська гривна у XIV ст. — 204,5 г. В епоху середньовіччя сформувалися також вагові системи для дорогоцінних металів. Найбільш поширеною серед них була і досі залишається англійська (тройська) система. Тройський фунт (лібра) дорівнює 373,2418 г і ділиться на 12 тройських унцій ( 31,1035 г). У царській Росії використовувалась золотникова вагова система. В її основу було покладено фунт вагою 409,51156 г, який ділився на 96 золотників (4,2658 г) та 9216 долей (0,044435 г).
В епохи античності та середньовіччя, при ручному карбуванні монет, застосовувався принцип "al marco" - перевірка ваги призначених для монетного виробництва заготовок-кружків та готових монет здійснювалася групами, що мали відповідати прийнятій монетно-ваговій одиниці. При цьому різниця маси окремих екземплярів могла бути доволі значною. В результаті встановлювався ремедіум — допустиме відхилення фактичної ваги монет від ваги, встановленої законодавством. У наш час ця процедура проводиться поштучно. Встановлене співвідношення між загальною вагою монети та вагою дорогоцінного металу, що міститься в ній, називається монетною стопою. Так, з 1750 р. У Прусському королівстві функціонувала 14-талерна монетна стопа. Це означає, що з 12-лотової марки срібла карбували 10½ талерів. При цьому підрахунки здійснювалися за наступною формулою: монетна стопа = 16 (лотів) х 10,5/12 = 14. При встановленні метрологічних показників монети визначалась її чиста вага (нетто) та загальна (брутто). При цьому чиста вага визначалась пробою дорогоцінного металу — його вмістом у монетному сплаві. За всю історію монетного виробництва в різних країнах застосовувалися різні проби металів. Так, у XVII ст. в Німеччині золота марка поділялася на 24 карати, кожен з яких складався з 12 гранів. Тоді ж срібна марка складалася з 16 лотів по 18 гранів кожний. У царській Росії золотий та срібний пробірні
СРСР. 150 рублів. Платина. 1977 р.
Україна. 5 гривень. Нойзільбер. 2001 р.
фунти поділялися на 96 золотників по 96 долей у кожному. З 15 листопада 1927 р. у Радянському Союзі замість золотникової системи проб запроваджено метричну систему проб, в якій визначення вмісту чистого металу проводиться у тисячних долях (промілях). При цьому, якщо кілограмовий зливок золота має пробу (900/1000), то це означає, що в ньому міститься 900 г чистого золота і 100 г лігатури. Нині в Україні пам'ятні та ювілейні золоті монети карбуються зі золота 900-ї проби (інколи для інвестиційних монет використовується золото 999,9-ї проби), а срібні монети карбуються зі сплаву 925-ї проби. Загальна вага монети та вміст у ній чистого металу визначаються спеціальними законодавчими документами — указами, постановами, ординаціями.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нумізматика» автора Шуст Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВСТУП“ на сторінці 3. Приємного читання.
