Йосиф Ілларій Еккель
Микола Федорович Котляр
ринку українських земель у XVI—XVIII ст., топографія монетних знахідок, функціонування монетних дворів та ін.)" М. Дмитрієнко, С. Пивоваров, М. Гнатишак, П. Рябченко, О. Огуй (проблеми української нумізматики XIX—XX ст.) та ін. Незважаючи на значну кількість наукових розвідок, є чимало проблем, які чекають свого розв'язку. Серед них — створення повної топографії монетних знахідок усіх регіонів України, виявлення взаємозв'язків нумізматики та економічної історії, застосування нумізматичних досліджень при розгляді питань політичної історії та історії культури тощо. Переосмислення потребують історично-нумізматичні дослідження з питань історії грошового обігу на українських землях у XX ст. Незважаючи на тривалий період розвитку нумізматики як наукової дисципліни, досі немає одностайності при визначенні терміна "нумізматика". Так, М. Котляр окреслив нумізматику як спеціальну історичну дисципліну, предметом вивчення якої є старовинні монети. Відомий польський нумізмат Р. Кєрсновський назвав її наукою про монету як джерело історичного пізнання. Російський учений В. Потін дає таке визначення: "Нумізматика — наука, що вивчає монети та монетні скарби як пам'ятки, що відображають економічний та культурний розвиток окремих країн і народів, роль грошей і грошових систем у ту чи іншу епоху". Наближеними до нумізматики е низка спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. Деякі з них виокремилися з нумізматики і стали самостійними зовсім недавно. Це передовсім боністика, що вивчає паперові грошові знаки; фалеристика, що досліджує настільні та нагородні медалі, ордени, відзнаки; історія медальєрного мистецтва та ін. Інколи межа між ними та нумізматикою майже не простежується.
Нумізматичні джерела поділяються на дві групи — основні та допоміжні. До першої належать монети, монетні комплекси — скарби, а також предмети, котрі мають відношення до процесу виготовлення монет.
Монети, а також їх замінники — монетоподібні грошові знаки: тоукени, грошові металеві злитки (оболи, гривні та ін.), які є важливим історичним джерелом, їх форма, метрологічні показники, особливості виготовлення проливають світло на економічну історію, а легенди та зображення нерідко є єдиним джерелом інформації про імена та портретні особливості не лише античних та середньовічних правителів, а й володарів нового та новітнього часу. Інколи лише завдяки монетам та медалям, які виготовлялися зі срібла, золота, бронзи, міді та інших металів, що вистояли перед випробовуваннями часом, маємо змогу пізнати давно знищені пам'ятки архітектури та мистецтва. Серед них — одне з чудес світу — виготовлена Фідієм статуя Зевса, що містилась у храмі в древній Олімпії, славнозвісний римський Колізей тощо.
Особливо цінними для дослідників є монетні знахідки — як скарби (монетні комплекси), так і поодинокі монети. Перші з них сформувалися в процесі грошового обігу і стали наслідком тезаврації (нагромадження дорогоцінних металів як скарбу) монет. Ці різні за обсягом грошові суми на певний час були вилучені з обігу, а потім їхні власники, в силу різних обставин, не змогли ними скористатися. Важливим питанням е систематизація монетних знахідок, якій приділяли увагу немало знаних нумізматів. Серед них відомий польський дослідник Р. Кєрсновський, англійський учений Ф. Грірсон, російські нумізмати А. Марков, Р. Фасмер, І. Спаський, Г. Фьодоров-Давидов, В. Янін, В. Потін, український дослідник М. Котляр, білоруський учений В. Рябцевич та ін. Серед питань, які вони вивчали, найбільш актуальним було дослідження процесу формування скарбів як тривалого, так і швидкого нагромадження. Перші з них — це нерідко родинні або корпоративні скарбниці, творені представниками низки поколінь. Найбільш знаним серед них є так званий скарб Мазепи, виявлений 1898 р. в Києво-Печерському монастирі. Він складався з 6184 золотих (27,41 кг) та 9895 срібних (273,44 кг) монет. Монетні комплекси швидкого нагромадження утворювалися впродовж короткого проміжку часу — від декількох років до кількох тижнів чи навіть днів. Такі депозити могли належати представникам різних соціальних груп — заможним селянам, ремісникам, купцям тощо. Скарби поділяють на речові, монетні та змішані (монетно-речові).
У процесі визначення часу випадання скарбу з грошового обігу до уваги найчастіше береться його молодша — найбільш пізньодатована монета. Однак тут необхідно брати до уваги, що від часу її карбування до випадання у склад скарбу нерідко минає доволі значний проміжок часу. Саме тому окремі дослідники до часу датування емісії молодшої монети додають від 5 до 15 років. При цьому певне значення має й відстань до місця її карбування: нерідко вона сягає багатьох сотень чи навіть тисяч кілометрів.
Володимир Васильович Зварич
Золота Орда. Гривня. Срібло. XIV ст.
Іван Георгійович Спаський
Цікаву групу нумізматичних джерел становлять інструменти та матеріали, що використовувалися в процесі карбування монет. Найбільш цікавими серед них є монетні штемпелі. На жаль, у музейних та архівних установах України вони майже не представлені. Натомість, у фондах Державного Ермітажу у Санкт-Петербурзі (Російська Федерація), музеї Кремніцького монетного двору (Словаччина), музеї Монетного двору у Відні (Австрія) та ін. зберігається чимало монетних штемпелів, за допомогою яких карбували різноманітні монетні номінали, що в різні часи домінували на українському грошовому ринку. Цікавими для дослідників є металеві заготовки, що використовувались для карбування монет, а також інструментарій монетного двору та вагові тягарці для зважування та перевірки його продукції.
Значним джерелом інформації є допоміжні нумізматичні джерела — товаро-гроші, медалі, ордени, жетони, бони (паперові грошові знаки) та ін. Особливе місце серед нумізматичних джерел посідають письмові пам'ятки. Це, насамперед, документація монетних дворів, урядові рішення про монетно-грошові реформи, вальваційні таблиці, книги органів міського самоврядування, продукти діловодства судових органів та ін. У них містяться назви монетних номіналів, їх курси, розглядаються випадки фальшування монет.
Виникненню та поширенню монет передував тривалий період формування товарно-грошових відносин. Уже у первіснообщинну епоху розвиток продуктивних сил та виробничих відносин призвів до появи надлишку різноманітних товарів і зумовив необхідність їх обміну. Виникла потреба визначення вартості одного продукту щодо іншого. При цьому до уваги брались, насамперед, обсяг зусиль, затрачених на його виготовлення, та рівень використання того чи іншого товару на певній території. Найбільш поширеними еквівалентами вартості у різних народів стали худоба, дорогоцінні та інші метали, різноманітні ракушки, хутро тощо. Найбільш зручними для здійснення операцій обміну виявилися метали. Вони вигідно відрізнялися від інших товаро-грошей: були зручними при транспортуванні та зберіганні, легко ділилися на частини, швидко не псувалися, мали значну вартість. Саме тому перехідною ланкою між товаро-грішми та монетами були металеві вироби та злитки. Спочатку монетні злитки не мали визначеної форми та ваги, але згодом на певних територіях вони набули стандартних метрологічних показників. З часом найбільш розвинутою формою грошей стали монети — узаконені державою металеві злитки певної ваги, розміру та проби металу, якість яких гарантувалася шляхом відкарбування на їх сторонах відтисків зі встановленими зображеннями та написами. Вже в античну епоху термін "монета" часто використовувався в легендах грошових номіналів. Ще частіше він вживався в часи середньовіччя, нового та новітнього часу.
Основним елементом монети є металевий монетний кружок, хоча нерідко він мав неправильну форму: в деяких країнах виготовлялися овальні, чотирикутні, а також багатокутні монети. Кожна монета має три сторони: лицеву — аверс, зворотну — реверс та бічну — гурт. Як правило, аверсом вважається та сторона монети, на якій вміщено зображення монетного сеньйора (власника права монетної регалії) або його символи, герб тощо. Важливим елементом оформлення монети є вміщені на ній написи — легенда. Саме вона вважається визначальною в процесі встановлення її аверса та реверса. До 70-х років XVI ст. гурт монети був гладким, а основними перешкодами для зменшення її метрологічних параметрів шляхом обрізання або обпилювання були зображення та легенди, які займали максимально можливу частку монетного поля.
Першими у процесі історичного розвитку монети були ті їх типи, які не містили жодних написів. їх називають німими або анепіграфними. Найбільш знані серед них — найдавніші грецькі та римські номінали, середньовічні брактеати та ін. Ще один тип становлять моноепіграфні монети, позбавлені будь-яких зображень. Це, передовсім, арабські дірхеми, широко розповсюджені на території Київської Русі у VIII—X ст. Найбільш поширеними є так звані кругові легенди, які розміщені довкола поля монети. Важливим елементом є позначення номінальної вартості монети. Вперше воно з'явилося на римських республіканських асах та їх фракціях. Так, на ½ аса вміщували літеру "S" (лат. semis — половина), на трієнсі (⅓ аса) — чотири крапки, що означали чотири унції тощо. У Візантійській імперії для позначення вартості монети використовувались грецькі літери, що мали числове значення — "М" — 40 нуміїв, "L" — 30 нуміїв, "К" — 20 нуміїв тощо.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Нумізматика» автора Шуст Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ВСТУП“ на сторінці 2. Приємного читання.
