| 18.08.1979 р. | 17.09.1984 р. | |
| Німецька марка | 33,0 | 32,0 |
| Французький франк | 19,9 | 19,0 |
| Англійський фунт стерлінгів | 13,2 | 15,0 |
| Голландський гульден | 10,4 | 10,1 |
| Італійська ліра | 9,8 | 10,2 |
| Бельгійський франк | 9,1 | 8,2 |
| Датська крона | 3,1 | 2,7 |
| Ірландський фунт | 1.1 | 1.1 |
| Люксембурзький франк | 0,4 | 0,4 |
| Грецька драхма | 1,3 |
На відміну від СПЗ ЕКЮ забезпечувалася не тільки солідарними зобов'язаннями групи країн, а і фактичними активами (заставою) у формі золота і дол. США (20 % золотих і 20 % валютних резервів країн - учасниць ЄВС). Під це забезпечення країни ЕВС одержали спеціальні рахунки в ЕКЮ. В 1995 р. у валютний кошик ЕКЮ входили: німецька марка (30,53 %), французький франк (19,43%), фунт стерлінгів (12,06%), італійська ліра (9,95 %), голландський гульден (9,54 %), бельгійський франк (7,83%), люксембурзький франк (0,31%), датська крона (2,53 %), ірландський фунт стерлінгів (1,12 %), грецька драхма (0,77 %), іспанська песета (5,18 %), португальське ескудо (0,78 %).
У грудні 1998 р. на засіданні Європейської Ради в Мадриді було прийнято рішення про введення з 1 січня 1999 р. єдиної валюти, а також вирішено питання щодо її назви "євро". На думку всіх 15 країн ЄС" ця назва відображає історичну і культурну спільність регіону і водночас є нейтральною, не викликає ніяких національних асоціацій.
Для готівкового обігу було вирішено випускати 7 банкнот номіналом 5,10,20,50,100,200,500 євро, а також вісім монет номіналом 1/100, 2/100, 5/100,1/10, 2/10, 5/10,1 і 2 євро.
Наприкінці 1996 р. Європейський валютний інститут схвалив варіант художнього виконання банкнот євро, заснований на архітектурних стилях Західної Європи. Тепер паперові знаки мають напис "євро" латинськими і грецькими літерами, зображення прапора ЄС, реквізити емітента і підпис президента Європейського центрального банку.
Було вирішено вводити валюту тільки в тих країнах ЄС, які будуть задовольняти такі вимоги:
• 1) рівень інфляції не повинен перевищувати більш ніж на 1,5 % середній рівень трьох країн - членів ЄЕС із найнижчим рівнем інфляції;
• 2) державна заборгованість має становити менше 60 % від ВНП;
• 3) державний дефіцит повинен становити менше 3 % від ВНП;
• 4) протягом щонайменше 2 років повинні дотримуватися межі коливань валютного курсу, передбачених механізмом обмінних курсів, без девальвації стосовно валюти інших країн - членів ЄЕС;
• 5) довгострокові процентні ставки не повинні перевищувати більше ніж на 2 % середній показник для трьох країн із найнижчим рівнем інфляції.
Перехід до нової валюти передбачав три фази.
Фаза А почалася 2 травня 1998 р. із прийняттям Радою Європи рішення про перший склад учасників валютного союзу, що задовольняють перераховані вище умови. Цими країнами стали: Німеччина, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Ірландія, Португалія, Іспанія, Австрія і Фінляндія (пізніше до цих країн приєдналася і Греція). Данія вирішила не брати участь у валютному союзі (референдум у червні 1992 р. продемонстрував негативне ставлення населення цієї країни до вступу у валютний союз), але залишила за собою право змінити це рішення. Велика Британія та Швеція також вирішили утриматися від участі у валютному союзі з політичних і економічних міркувань.
Після визначення складу учасників валютного союзу на зустрічі в Брюсселі на початок травня 1998 р. було прийнято рішення про створення Європейського центрального банку (ЄЦБ) і фіксацію двосторонніх обмінних курсів країн - учасниць валютного союзу. Рішення про фіксацію обмінних курсів прийнято заздалегідь з метою виключити спекуляції напередодні 1 січня 1999 р. Ці курси будуть використовуватися під час визначення безвідкличних конверсійних курсів переведення національних валют в євро з першого дня її прийняття як єдиної валюти.
Фаза В розпочалася 1 січня 1999 р. Для валют усіх країн-учасниць було встановлено фіксований обмінний курс стосовно євро, що дорівнював 1 ЕКЮ, існування якого припинилося із введенням євро.
Під час перехідного періоду (початок 1999 р. - початок 2002 р.) євро використовувалося в банківських операціях поряд із національними валютами. Ведення операцій в євро стало обов'язковим тільки з початку 2002 р.
Фаза С розпочалася 1 січня 2002 р. із введенням в обіг євро-банкнот і євромонет, що протягом першого півріччя 2002 р. були законним засобом платежу поряд із національними банкнотами і монетами, які були вилучені з обігу і втратили статус платіжного засобу з 1 липня 2002 р.
Міжнародна ліквідність
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Міжнародні валютно-кредитні відносини» автора Патика Н.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Основні елементи міжнародної валютної системи“ на сторінці 3. Приємного читання.
