Розділ «2.3. Маса грошей в обігу. Грошові агрегати та грошова база»

– вклади банку в активні операції, не повернуті на цей момент;

– обов'язкові резерви.

Наявність вільного, або додаткового, резерву – важливий показник фінансового стану банку, насамперед його здатності виконувати зобов'язання перед клієнтами і задовольняти їх попит на позики. Тому цей показник відображає, з одного боку, стан поточної ліквідності банку, а з іншого – стан його поточного кредитного потенціалу. Завдяки цьому через регулювання вільних резервів банків можна впливати на їх фінансовий стан і діяльність щодо збільшення маси грошей в обігу.

Проблема монетизації бюджетного дефіциту полягає у пошуку грошових коштів, достатніх для покриття (фінансування) перевищення бюджетних витрат над бюджетними доходами, що формуються на підставі вимог чинного законодавства, насамперед податкового. Про достатність монетизації ВВП можна робити висновки з динаміки деяких індикаторів, насамперед середнього рівня цін, середньої процентної ставки, стану платіжної дисципліни, рівня ліквідності банків тощо. Показник фактичного стану монетизації ВВП прийнято розраховувати як частку від ділення номінального річного обсягу ВВП на обсяг грошової маси, що є в обігу на кінець року:

, (2.6)

де – рівень монетизації;

– маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М3.

Мобілізувати необхідні для монетизації бюджетного дефіциту кошти можна кількома способами:

1) збільшити оподаткування економічних суб'єктів через підвищення податкових ставок, введення нових податків, скасування пільг за старими податками тощо;

2) дозволити уряду (казначейству) випустити власні боргові зобов'язання (казначейські білети) у розмірі, достатньому для покриття бюджетного дефіциту, і надати їм статус законного платіжного засобу;

3) дозволити уряду випустити власні цінні папери і реалізувати їх на внутрішньому чи зовнішньому ринках;

4) дозволити центральному банку прокредитувати уряд у розмірі бюджетного дефіциту, придбавши на відповідну суму урядові зобов'язання на первинному ринку.

Найдоцільнішим є третій варіант – реалізація державних цінних паперів на вторинному ринку, оскільки він не змінює грошової маси і не ускладнює завдань, визначених у монетарній політиці (за умови якщо бюджетний дефіцит не хронічний і не надто великий щодо ВВП). Систематичний бюджетний дефіцит, що зростає, яким способом не монетизувався б, становить потенційну загрозу для сталості грошей. Монетизація через вторинний ринок може лише відстрочити цю загрозу, але не усунути її повністю.